79-та, повертайтеся живими!

  • Геннадій Рибченков
  • watch_later 22 серпня 2014, 12:02

  • visibility 29 переглядів

Це військове з’єднання вже стало живою легендою. Вся Україна знає, що таке 79 аеромобільна бригада. Хлопці-десантники майже місяць перебували в оточенні бойовиків-сепаратистів на Луганщині, позаду в них був кордон з «братським народом», звідки безупинно їх обстрілювали з установок «Град». Втрати саме цієї військової частини – найбільші серед усіх, які приймають участь в АТО.

Базується частина в Миколаєві. Але зараз її величезна територія фактично порожня. Багато хто з бійців знаходиться самі розумієте де; тих, хто вийшов з оточення, у більшості відправили у відпустку. Видам одну маленьку таємницю – у бригади практично не залишилося техніки. Уся перетворилася на купу понівеченого, згорілого залізяччя на полях Донбасу…


 Особовий склад 79 аеромобільної бригади на третину сформований з кіровоградців. Не дивно, що Кіровоград допомагає 79-й як може. Два дні тому журналіст Точки доступу разом зі товаришами доправили у Миколаїв дві тони харчів – крупи, борошно, мед, картоплю з цибулею і… сушений кріп. Російською «укроп». Якщо ви не знаєте, то саме так терористи та сепаратисти називають наших вояків – «укри», «укропи». Певний символізм у цих двох мішків кропу є.


Організувало допомогу війську кіровоградське підприємство з пасажирських перевезень «Олікс». Як розповів його директор Дмитро Вінницький, вже кілька водіїв та інших працівників підприємства було мобілізовано, і допомагати їм і армії взагалі вони вважають своїм святим обов’язком. Всім своїм призваним підприємство купило бронежилети, кожна десята гривня, яка надходить від кіровоградського маршруту «1Ц», іде на допомогу збройним силам України. Також до допомоги долучилася депутат Кіровоградської міськради Лариса Залещик та держгосп “Червоний землероб» з села Чарівне Бобринецького району.

Дуже вразило, коли ми перебували на території 79-ї бригади те, що кілька хлопців у формі у закутку пили… пиво. Їх могли бачити і бачили офіцери. В часи, коли автор цих рядків проходив строкову службу в Радянській армії, така ситуація була не те що неможливою, вона навіть на наукову фантастику не тягнула. Але знаєте, що нам сказав один офіцер, коли ми про це запитали? «Ці хлопці місяць були в такому пеклі, у такій м’ясорубці, стільки крові бачили. Яке моральне право будь-хто має їх звинувачувати у чомусь? І як їх покарати? Хлопця, яким дивом вижив під «Градом» з ранку до ночі, що, налякаєш двома нарядами поза чергою чи тижнем гауптвахти?».


Ніхто з офіцерів, з якими довелося спілкуватися, не хотів, щоб у газеті згадували його ім’я та прізвище. «Ні, ми усі – 79-та бригада».


Один капітан, в якого обидві руки перебинтовані у різних місцях, з гіркотою розповідав, як там було.

«Відсотків вісімдесят пацанів жодного разу зі своїх автоматів не стріляли навіть. А в кого? Сепаратиста живого мало хто бачив. Зазвичай приїхали на позицію, зарилися у землю і перечікують, коли закінчиться «Град». Більшість прямих сутичок і боїв були пов’язані із постачанням харчів, боєприпасів та води. Сепаратисти усюди ставили засідки. Тому найбезпечніше було йти впритул вздовж «нульовки» (так у зоні АТО називають кордон з Росією. – авт.) Росіяни стріляють більше в глиб України, щоб все-таки на свій бік не попадати.

І в них налагоджено все так… В нас була вірна прикмета. Якщо ми по зв’язку домовляємося – такою дорогою у такий-то час поїде колонна, то цій колонні треба їхати абсолютно у зворотному напрямку. Бо там вже засідка. Чи в них розвідка так добре працює, чи в нас зрадники – не знаємо…

І, до речі, сепаратисти свого на цій ділянці добилися. Ми залишили панівні висоти, тепер вони під їх контролем».

- Так що робити, як перемогти? – майже одночасно вголос запитала уся наша невелика кіровоградська делегація.

- Тільки залізобетонну огорожу на кордоні якнайвище та міцніше. І все швидко закінчиться. – така була відповідь.

Хлопці із взводу зв’язку бригади розповіли нам невеселу, але з добрим фіналом історію (усі вижили). Вони перебували у бліндажі, який облаштовували власноруч – копали, клали дерев’яний брус, лиш потім екскаватор накидав згори кілька ківшів землі на накат. Коли обстріли «Градом» стали систематичними, як схід-захід Сонця, вони колом оточили бліндаж усією наявною технікою – БТРами, вантажівками.


 І якось після прямого влучання БТР відкинуло прямо на їх бліндаж. А поруч ще вантажівку. Вибратися стало неможливим. Лопати, якими копали раніше, залишилися зовні. Хлопці дві доби сиділи під землею без води, харчів, справляли природні потреби, вибачте, прямо під ноги.


Слава богу, вони були зв’язківцями, допомогу викликати почали одразу. Але лише за два дні побратими з бульдозером змогли добратися до них та визволити.

Таких історій у цих хлопців безліч – вистачить до кінця життя розповідати.

За той час, коли 79-та бригади разом с 72-ою перебували в оточенні, у Миколаєві накопичилася велика кількість допомоги від українців. Я бачив ці склади. Багато там чого. І на багатьох ящиках чи мішках бачив наліпки «Путін – х…о», «Привіт від бандерівців». Але найчастіше око находило – «Повертайтеся живими». До цих слів нема чого додати.