Літо в місті або Як у Кропивницькому діти відпочивають (ФОТО)

  • Валентина Набока
  • watch_later 11 серпня 2016, 20:00

  • visibility 511 переглядів
  • thumb_up 1 лайк

Літо збігає, обдаючи сплесками морської води з чужих фотоальбомів. І хочеться зняти його з конфорок, припнути у затінку на кілок, сказати:

Зажди, шалене, от тільки заберу свої відпускні, і все у нас ще вийде!

Виходить, щоправда, по-різному, позаяк ми всі по-різному заробляємо. За будь-яких розкладів не хотілося б позбавляти якісного оздоровлення  наших дітей.

Точка доступу напросилася на гостину до кількох підприємливих кропивничан, які поставили цю справу на міцний грунт. Батьки, списуйте контакти – хоч наступного літа, хоч у цьому, гадаю, вам це все неодмінно знадобиться.

Чотири роки тому колишня випускниця кіровоградського інязу Вікторія Поляновська придбала ексклюзивні права на створення осередку міжнародної мовної школи «Mortimer» у нашому місті. Перевагою цієї методики, якщо братися порівнювати з традиційними «відсидками» по репетиторам після школи,  називає обов’язкове говоріння, яке супроводжує ігрову, розвивальну або навчальну форми діяльності на заняттях.

Загалом до нас приводять дітей із родин з різними статками, але більшість хотіла б, звісно, аби їх малеча могла подбати про себе на відпочинку за кордоном, – розповідає жінка. – Замовити в офіціанта сік, спитати, де вона находиться, і як дістатися потрібного місця, або ж просто більш-менш розбірливо пояснити, що заблукала… На жаль, в Україні вважають нормальним зовсім не знати англійської після кількох років спеціального вивчення предмета у школі. Дітей змалку осмикують на кожній помилці, переоцінюючи роль граматики – нескінчених часових таблиць  й переліку неправильних дієслів, натомість лексика, власне робочий запас слів та виразів, за допомогою яких можна було б порозумітися з іноземцем, залишається десь за бортом. Ми доводимо, що розмовляти англійською на пристойному рівні вже після року відвідувань занять можливо. Фактор якоїсь особливої непосидючості вашого чада при цьому теж враховуються. Повірте, наші педагоги вміють витримувати такі навантаження.

Для довідки. Чисельність учнів «Мortimer» у Кропивницькому давно перевалила за 400 чоловік. Окрім дітей віком від півтора року до 16-ти, англійську, німецьку, польську та чеську мови тут вивчають і дорослі. Облаштовано окрему аудиторію для навчань англійської майбутніх авіапілотів і диспетчерів – як відомо, такий різновид міжнародної англійської нівелює небезпеку спотворення значення слова через акцент.

Точка доступу провела у «Моrtimer» два дні – вихідний на природі та звичайні студії з крафтовим (тобто рукотворними) заняттям у будень. О десятій ранку дітлашню шикують на ранкову руханку в дворику синагоги. Дорогою від закладу на вулиці Пашутінській малі вже горлають якихось англійських пісеньок-лічилок, сперечаються за роль першого у колоні. Корективи маршруту, зупинки на «зав’язати шнурок» і «ой, він мою ляльку потяг» – все, абсолютно все англійською мовою з кількаразовим проказуванням найбільш вживаних розмовних конструкцій.

Фізичним вправам на повітрі присвячують не менше 40 хвилин, а у вихідні – і до 2,5 годин (на майданчику біля Спортшколи «Надія»). Навряд ви застукаєте за чимось таким свою шкільну «англічанку»: вчителі (на таборовій зміні з 14 дітей їх дві) розминають м’язи, стрибають з усіма по розлінованим клітинкам класиків і показують, як перевертати сусіда в парі догори дригом. «Каблучка», «Вежа», хованки, квач та чехарда. Вже й не пам’ятаєте такі? Там нагадають.

Після невеличкого підобідку (зефірки або печиво з соком) в одній із гральних кімнат школи мортімерцям пропонують порозминати ще й пальчики. Мій візит припав на вивчення комах. Це значить, що молодшій групі літнього табору (5-7 років) протягом тижня необхідно вивчити 15 нових слів  – власне назви комах, частини тільця і кілька повних речень, які описують їхнє життя у природі, тоді як «старшаки» (8-11) беруть планку аж у 100 нових слів. Але на крафті ніякого зубріння. Діти розтягують столом усілякий канцелярський дріб’язок, прикладають до заготівок із штучного хутра та повсті китички майбутніх ніжок – ось і вийшов наш павук!

І, власне, про навчання. Як розповіла нам одна із викладачів молодших груп, центральний офіс «Мortimer» (м. Хершайд, Західна Німеччина) неухильно стежить за дотриманням своїх освітніх стандартів з-за кордону.

Навчальна література,  методичні посібники – майже все з Німеччини, навіть малюнки роздаткових  розмальовок  на кожне заняття надсилають електронкою, так що «вольнічаєм» ми тільки у чомусь незначному. Нам рекомендують фірми-виробники, в яких можна купувати іграшки та дитячі меблі, хоча це ми можемо обирати й самостійно. І от, спробували були кілька дерев’яних іграшок китайського виробництва. Ті розвалилися за два місяці, нові замовляли вже з Німеччини. У нас достатньо розгорнуто вивчають теми, як от «Кухня» «Садівництво», «Комахи», чи «Світ казок», на які у класі просто немає часу. Ми не вдаємося до буквального зазубрювання слів, не зациклюємось на граматиці. Кожне зі слів вивчається у структурі речення, яке пропонується побудувати за зразком на картці або ж за прикладом вчителя. «Старшачки» вміють складати загадки про комаху, яку вивчили нещодавно.

Найменшій учениці дівчини нещодавно виповнився рік і 9 місяців. Програма «Моrtimer» пристосована до охоплення навчанням навіть малюків віком від одного року – просто у цьому випадку знадобиться ще й активна участь батьків на гральному килимку. Якість мовної освіти забезпечується сертифікатами німецьких та чеських тренерів, які готували місцевих викладачок упродовж київського інтенсиву.

Наостанок про гроші. До середини серпня ще можна вскочити у набір тижневого табору. 300 грн. коштуватиме відвідування школи без обідів – їх замовляють неподалік, у «Соренто», так що, окрім англійської, дітлашню навчають, як користуватися ложками-виделками за сервірованим столом; а з  обідами набігає всі 800.

Зловити кайф від відпочинку у сільській місцевості за якихось 3-4 кілометри від обласного центру, одразу за селищем Гірничим, пропонує ватажок міської організації скаутів «Royal rangers» Ніл Плохов. Його «Республіка «Отчий дім» розмістилась на 2,5 га землі, виділеної Клинцівською сільрадою близько двох років тому. Першої весни дітям з неблагополучних сімей, яких тимчасово прихистив у себе або ж усиновив Ніл, та скаутам з його організації довелось добряче попітніти. За відсутності мотоблока хлопці волочили плуг за собою – так було розорано землю під посіви вівса, люцерни, кукурудзи й жита (адже у хлівці зосереджено ремиґають свої корова, кілька кізочок і вівці). Тоді як на трьох сотках присадибного городу посаджено картоплю, помідори, болгарський перець, капусту, кабачки, а також смородину і малину.

Тутешній грунт не для всякої городини хороший, – чоловік обводить рукою господарство, – трохи кислуватий. Це добре для ягід, але не помідорів з огірками. За порадою знавців – я саме «підвис» на форумах усіляких там дачників-городників, вивчаю їхній досвід – ми зняли кількасантиметровий шар землі з анаеробними бактеріями (не потребують кисню для життєдіяльності), щоб нагорнути його згори шару з аеробними. Сподіваюсь, це допоможе підвищити врожайність. А рештки рослинності після збирання, наприклад, стерню, кукурудзяне та бурякове бадилля, можна використати в якості природного добрива.  

У загоні кивають носаками білясті українські свині і низенькі чорні – «корейці». Поки що нестрижені вівці вигулюють свої шубки поруч з білосніжними козячими. Обходячи кілок з собакою-телям на чатах, ледь не наступаю на гусака – той кваплипо зганяє свою «паству» під крило.

Якщо трохи почекаєте, наточу козиного молока, – продовжує чоловік, – воно у нас хороше, не смердить. От тільки з кролями трохи не вийшло. Даремно в мережах хвалилися.

У зв’язку з усиновленням ще одного малюка та «випуском» другої зміни повнолітніх помічників (один пішов працювати зварювальником на «Червону зірку», інший хлопець одружився), цьогорік Ніл Плохов організував лише одну триденну таборівку а-la в бабусі на канікулах.

Зараз майже всю чоловічу роботу в республіці тягнуть на собі Павло з Геннадієм, а я зранку відшиваю дещо із замовлень – куртки, робочий одяг, – щоб завжди були якісь гроші для нашої родини. Не вистачає робочих рук і на будівництві, тому тільки так. Лише ці три дні. Однак ми потурбувалися про якісне оздоровлення для наших гостей: польова кухня, душові кабінки, спортивні снаряди, квести в лісі, наряди по табору, навчання ремеслам та вечірні виступи на майданчику з ширмою для діапроектору… Про планшет з телефоном ніколи буде й подумати.

Ідемо оглядати кемп. Разом з постійними членами «Royal rangers» (їх близько 20) та шістьома дітьми таборового набору назбиралося на три повноцінні команди, які змагаються між собою у вправності переймання навичок. Під орудою досвідчених лісовиків діти вчаться лаштувати багатомісні намети і освоюють рецептуру ситних польових страв. Уникнути смітників на майданчику допомагають ось такі пристосування  – решітка змиву під пляшкою-умивальником і сушарка з гілок.

Девіз ланки, речівка, прапор і також графік чергувань – як годиться, у «червоному кутку» на стенді. Однак «формального» обходу території з блокнотом дітлашні виявилось замало. Гуртуються переді мною у лінійку, щоб представити свою підгрупу ще й зі сторони літературного таланту. Найбільше потішила ланка «Лінтюхів»:

На нас не ростуть грибочки,

не квітнуть квіточки.

Не поливай,

і не займай,

роботи важкої не загадуй,

Бо ми – лінтюхи!

Так і знай: лін-тю-хи!

Табір-табором, але ночують діти не на сирій землі. Три двох’ярусні ліжка з кількома комп’ютерами на суцільній робочій поверхні вздовж стіни – щось таке, на кшталт моряцького кубрику чи дортуару, облаштували ренджери в одній із кімнат старенької сільської хати за тиждень до дня заїзду. У сусідньому приміщенні розміщується їдальня. Столярні роботи, каналізація, кахляна ванна із ремонтних залишків по сусідніх хатах-фермех – все робилося саморуч, методом набивання шишок досвіду. У нагоді стали навчальні ролики з Ютюбу.

Протягом року скаути навчаються 50-60 народним ремеслам, – підсумовує Ніл Плохов, – включно з такими рідкісними, як чинбарство (художні види обробки шкіри та виготовлення виробів з неї), плетіння із лози, соломи й мотузок. Із перших літніх таборів у Клинцях діти везли додому банки закрученої консервації. Мовляв, подивіться батьки, що ми там поробляли, а ви думали – білоручки.

Ціни. Членам осередку «Royal rangers» три дня табору з триразовим комплексним харчуванням обійшлося усього лише в 300 гривень, запрошеним через мережі гостям – в 500. Витрат на засоби захисту від комарів наступного літа нести не доведеться (скаути успішно рятуються від них регулярним ростиранням відваром пирію), а от каремат з курточкою-дощовичком бажано все-таки прикупити.

Якщо ваша дитина відрізняється від своїх однолітків, й пропозиція звичних розваг – гасання по гірках-батутах із забігами естафет – сприймається в сім’ї радше, як насмішка, навіть у такій ситуації оздоровленню на свіжому повітрі можна сказати «так». Актив БО «Серце матері» (голова Людмила Шукрута) підключив  зв’язки, і організував на початку липня свій  літній  табір для дітей-інвалідів «Джерельце надії».

Постійною локацією програми став парк ім. А.П. Крючкова, всередині якого розташовується Свято-Успенський собор (район Миколаївки). Протягом тижня шістнадцять волонтерів з Кропивницького з чотирьома лучанинами влаштовували тут театралізовані дійства та майстер-класи, час-від-часу витягуючи  малечу на майданчик для спортивних ігор. Щодо останнього, ніхто не залишився на лаві запасних – бодай на милицях, спотикаючись та не влад торсаючи колеса візків, своє «відбігали» усі. У школі, навіть інклюзивній, таке буває вкрай рідко. А одного разу під стіни храму підкотив кортеж місцевих байкерів. На прохання організаторів табору вони забирали дітей до себе на переднє сидіння, щоб трохи «поганяти вітер».

Деякі з навчальних занять «Джерельця надії» проходили за участі визнаних майстрів своєї справи. Наприклад, з особливостями роботи репортера дітей познайомила регіональний кореспондент «Інтеру» в Кіровоградщині Олена Бринза, тоді як за виробляння паперових пташок за стіл сіла старший викладач кафедри дизайну КДПУ ім. В. Винниченка Ірина Зантарія.

 Фінальний дарунок від благодійників – поїздка до Світловодська, в рамках якої відбулись  відвідини приватного зоопарку у с. Озери (знаменитий великою колекцією екзотичних тварин), катання на яхті та шашличні частування на базі «Гірняк».

Община вірян греко-католицького костьолу, що на вулиці Тарковського, оплатила 20% від загальної вартості цьогорічного літнього табору, основну ж частину витрат взяв на себе Одеський єпископ. Разом з отцем Крістіаном, поляком за національністю, причащатися щедрістю літа спочатку з Кропивницького до Гайворона (там знаходиться невеличкий храм для 20 католиків), а потім на ракетну базу до Голованівська, в Умань, і, зрештою, до Вінниці – на фонтани, – поїхало близько десяти дітей. Першою чергою відбирали міністрантів (хлопчиків, що прислужують ксьондзу під час меси за царськими воротами). За словами отця Віталія, священика, що наглядає за ремонтом у храмі, доки всі в роз’їздах, такий вид відпочинку називається реколекцією – розмірковування над питаннями віри в усамітненні або на природі.

16 серпня стартує християнський літній табір для дітей-сиріт та дітей із малозабезпечених сімей «Шлях переможця» (організує актив БО «Милосердя»). Наразі милосердівці розчищають територію навкруг закинутої церкви у Карлівці (20 кілометрів від обласного центру).

Ми хочемо облаштувати тут постійну базу для своїх таборівок, – розповідає телефоном Володимир Лебедєв, голова організації. – Нам це зручно ще й тому, що неподалік знаходиться дитячий будинок-інтернат, до якого ми навідуємось з подарунками кожного Різдва. Фактично це – наші підопічні. Орендували надувну гірку, батути, ще плануємо закупити до десятка лавочок і багато солодкої вати на відкриття. Так що нам це коштуватиме мінімум 20 тисяч гривень, а дітям?.. Борони боже, які гроші?! Для того все й задумувалося. Ми хочемо навчити їх цікавим заняттям, трохи струсити м’язи, бо ж ті інтернатівці зовсім занедбані – не знають, як і до м’яча підступитися. Клуб альпіністів з обласного центру розвитку туризму і спорту обіцяв встановити снаряди зі страховкою для розваг на висоті. В приміщенні храму працюватиме повноцінна кухня – будемо годувати три рази на добу. Щовечора – театральні постановки, розіграші… Набираємо близько 60 чоловік, ще можна записатися.

Якщо порівняти з цінами державних закладів (від 4 до 7 тисяч за зміну, хрестоматійні роздовбані койки-шафи, підйом та відбій за горном), виглядає навіть дуже симпатично, чи не так? Довіритись приватній ініціативі зі сторони схиляє і харизма організаторів та ті стосунки, що вдалося вибудувати в їхніх осередках протягом багатьох років. Сподіваюся, не зважаючи на всі негаразди, таких направду чадолюбних лідерів з часом нас у нас побільшає.