„Вересневі самоцвіти”: від корму фізичного до їжі духовної

  • Людмила Макей
  • watch_later 17 вересня 2014, 14:37

  • visibility 23 перегляда

Новина для тих, хто скучив за виставами: 24 вересня відкриває свій новий сезон Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Кропивницького. Та ще й двома виставами в один день! Взагалі, родзинкою нинішнього сезону (а заодно й 44-го Всеукраїнського театрального свята «Вересневі самоцвіти») буде «двосценічність»: у новому театрі, крім великої, з'явилася ще й мала сцена. Незважаючи на камерність, там відбуватиметься чимало цікавого. Принаймні, так запевнили Точку доступу головний режисер театру Євген Курман та директор Володимир Трофімов.

Кор.: Напевно, складно було після відпустки повернутися на роботу й одразу поринути в підготовку «Вересневих самоцвітів»?

В.Т.: Ми спеціально спланували свій відпочинок так, щоб після виходу на роботу лишився час на організацію театрального свята й нового сезону. Хоча, по правді, доводилося телефонувати й домовлятися з колегами навіть під час відпочинку. Зважаючи на нинішні реалії в Україні, географія представництва цьогорічного свята буде більш скромною. Ми не можемо запросити до участі всіх, кого хотіли. Приїдуть, так би мовити, ближні сусіди: з Кривого Рогу, Херсону, Житомира, Одеси, Коломиї. Ми запросили й погорільців - полтавчан із театру імені Гоголя, де в березні сталася пожежа і згоріла щойно відремонтована сцена. Наш колектив прекрасно розуміє, як їм зараз тяжко — самі працювали «у приймах» на тимчасовій сцені під час реконструкції театру.

Та все ж, незважаючи на скруту, ми хочемо поступово виходити за межі області на всеукраїнський рівень. Ось, наприклад, чекаємо незрівнянну Ларису Кадирову (національний театр імені Франка) з моновиставою «Стара жінка висиджує». Зі Львова приїде Олег Драч (Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса), який проведе на малій сцені виставу-лекцію з методу креативної імпровізації.

Є.К.: Це буде майстер-клас із молодими акторами студентського театру «Резонанс» імені Валерія Дейнекіна. Попередню домовленість маємо з керівником колективу Іриною Дейнекіною. Напрям новий, так звана арт-терапія - психологічна корекція та психотерапія особи засобами різних видів мистецтва для досягнення внутрішньої гармонії і самовдосконалення.

Дійство проходитиме на малій сцені, яку відкрили нещодавно на другому поверсі театру. Зала невеличка, всього на 100 місць, тут зручно проводити моновистави та камерні зібрання. Для Кіровограда це буде ексклюзивна подія — на нашій сцені фактично народиться ескіз нової вистави Олега Драча, яка згодом переросте у серйозну роботу.

Кор.: У рамках Року Тараса Шевченка?

В.Т.: Взагалі-то ми не особливо зациклюємось на різних ювілеях чи присвятах. Місія театру полягає в іншому. Так, нинішній рік оголошений Роком Тараса Шевченка, і в репертуарі театру є вистави за його творами. Наприклад, прем'єрою «Назара Стодолі» ми завершували минулий сезон, покажемо її 24 вересня і ще впродовж сезону. Головному режисеру Євгену Курману вдалося відкрити в цьому творі співзвучність із нинішнім часом, провести нові паралелі історії та сучасності.

Є.К.: А взагалі, плануючи проведення цьогорічного театрального свята, ми хотіли зберегти цей зв'язок між корифеями і нами сьогоднішніми. Тому символом 44-х «Вересневих самоцвітів» обрали образ видатної української актриси Марії Заньковецької, творчий злет якої розпочався саме з Єлисаветградської сцени. Тут вона зіграла дві свої улюблені ролі — Наталки («Наталка Полтавка») та Галі («Назар Стодоля»).

Обидві вистави є в репертуарі кропивничан, їх зможуть побачити глядачі протягом п’яти фестивальних днів. Образ Заньковецької також опосередковано присутній у моновиставі заслуженого артиста України Юрія Жеребцова «Канікули Кропа», головним героєм якої є засновник театру корифеїв Марко Кропивницький.

Кор.: Відкриття «Вересневих самоцвітів» відбудеться в Кіровограді чи, як і завжди, на Хуторі Надія?

Є.К.: Звісно, ми не хочемо руйнувати традиції й обов'язково пов'язуємо театральне свято з Хутором Надія: з виступами народних театральних колективів, з гостями й виставками народних майстрів. Але мені все ж таки хочеться відійти від звичного сценарію, коли святкування зводиться до буденного харчування з випивкою на історичному місці. Наприклад, мені бачиться не просто ярмарок народних ремесел, а місце, де кожен охочий зможе стати поряд із гончарем і виліпити з глини горщик. Або разом із майстринею виготовити з соломи український оберіг. На моє переконання, треба переходити від торгівлі до створення атмосфери духовного свята. Це набагато цікавіше й цінніше.

Кор:. І патріотичніше. До речі, нещодавно артисти обласної філармонії розповіли, що війна на Сході України вплинула на їхній репертуар: у програмі з'явилося багато творів патріотичного змісту. Чи відбувається щось подібне в очолюваному вами театрі?

Є.К.: Взагалі-то наша місія полягає в іншому. Театр — це невід'ємна частина суспільства, і все, що його тривожить, відбувається на сцені. Ми не повинні агітувати глядача, а лише за допомогою мистецтва підштовхнути до певних висновків. Показати явище з життя, зрозуміти його філософію. Ось, наприклад, банальний побутовий конфлікт у «Кайдашевій сім'ї» Нечуя-Левицького. Так жили й досі живуть десятки тисяч людей: сваряться через дрібниці, влаштовують колотнечу, мріють про якісь ефемерні блага. Старий Кайдаш веде невпинну боротьбу з ближніми, доки не помирає. А потім «стара груша всохла і дві сім'ї помирилися». Тоді очевидною стає найголовніша річ — вміння розуміти один одного, жити в мирі і злагоді.

Кор.: Так, за глибиною пристрастей «Кайдашева сім'я» ніяк не слабша від творів Шекспіра...

В.Т.: Старий Кайдаш — Гамлет? Чому б і ні? Якщо ж говорити про патріотизм, то він присутній практично в кожному творі нашого репертуару. Візьміть, наприклад, «Назара Стодолю», про якого вже йшлося раніше. Там же чорним по білому написано, як треба любити вітчизну, як об'єднуватись заради неї! Навіть музична комедія про витівки свах «Ханума» грузинського драматурга, яку покаже Полтавський театр на нашій сцені — і це твір справжнього патріотичного змісту. А взагалі ми дотримуємось такої позиції, що найкращий прояв патріотизму в театрі — це повна зала глядачів.

Кор.: Останнім часом у пресі було чимало нарікань на масу недоробок, які залишились після реконструкції будівлі театру. Що з ними, чи працюватимуть узимку опалення й інші комунікації? А головне — чи почуватиме себе комфортно за таких умов публіка?

В.Т.: Мені часто телефонують журналісти з цього приводу. Але я надаю перевагу не телефонному, а живому спілкуванню — щоб не було всіляких трактувань і перекручувань того, що я сказав. Всі ми живі люди. Навіть коли робимо ремонт удома — хіба все можемо передбачити? Звичайно, певні недоробки залишились і після будівельників. Але всі ці недоліки ми поступово ліквідуємо.

Кор.: Чи дозволить вартість квитків збирати аншлаги цього сезону?

В.Т.: Квитки коштуватимуть, як і раніше, від 30 до 100 гривень. На жаль, сьогодні театр змушений заробляти гроші сам. Меценати не поспішають допомагати, та й ми не з тих, хто буде ходити з простягнутою рукою: «Дайте нам кошти, бо ми такі хороші». Тому єдиний вихід для театру — адекватна вартість квитків, яка повною мірою відповідає якості наших вистав.

Є.К.: Іще одна невелика ремарка: квиток має коштувати не дешевше, ніж дві пляшки горілки. Це моя принципова позиція. Щоб у кожного була альтернатива.

Кор.: Справедливо. Якщо вже витрачатися, так щоб не жалкувати про це. Але чи можна поєднувати духовність із самоокупністю?

В.Т.: А про самоокупність і не йдеться. Це просто неможливо, театр — це ж не товариство не обмеженою відповідальність. Та й чи можна все вимірювати у грошах? Наприклад, найдорожчі квитки у перші ряди коштують до 100 гривень. Звісно, не всі вони розкуповуються в касі. Тож керівництво театру прийняло рішення — розповсюдити квитки на вільні місця серед соціально незахищених людей. Таким чином пенсіонери, чорнобильці, інваліди, члени багатодітних родин та інші мають можливість відвідувати вистави кропивничан безкоштовно.

keyboard_arrow_upkeyboard_arrow_down