Як журналіст Точки доступу влаштовувався на «тротуарному» базарі

  • Оксана Гуцалюк
  • watch_later 18 листопада 2014, 10:14

  • visibility 136 переглядів

Кожного ранку, йдучи на роботу повз Центральний ринок, мені доводиться вправно маневрувати поміж щільних рядів вуличних торговців.

Асортимент їхніх товарів просто вражає: домашнє молоко та сметана, свіжа птиця, овочі-фрукти, зелень та ще купа всілякого краму. Торговці стали невід'ємною частиною вуличного екстер’єру. Але останнім часом кіровоградські правоохоронці почали вести активну боротьбу з цим, здавалося б, канонічним явищем міського життя. Точка доступу вирішила з’ясувати, чи ефективними є старання кіровоградських представників правопорядку та як самі жителі обласного центру ставляться до таких змін.

*  *  *

Протягом минулого тижня неодноразово спостерігала таку картину: декілька міліціонерів проводять бесіди з вуличними торговцями про заборону торгівлі в громадських місцях без належного дозволу. Бо ж стихійна торгівля належить до адміністративних правопорушень, передбачених ст. 160 Кодексу України про адміністративні порушення - «торгівля з рук у невстановлених місцях», і ст. 164 цього ж Кодексу - «порушення правил підприємницької діяльності». Торгівля в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під'їздах, скверах та в інших невстановлених місцях загрожує накладенням штрафу від одного до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі або без такої- ось таке покарання чекає на людей, які продають свій товар «з землі».

Після міліцейських рейдів продавців стає менше, але ненадовго. Вже через декілька годин всі повертаються на свої  місця, і торгівля починалася з початку.

Після міліцейських рейдів продавців стає менше, але ненадовго.

Вирішую з’ясувати в чому тут  справа: чи міліціонери домовляються з продавцями і лише створюють видимість роботи, чи продавці на свій страх і ризик самовільно повертаються на свій пост?

Під виглядом людини, яка також хотіла б торгувати біля центрального ринку — продавати декоративні прикраси власного виробу, звертаюся за порадою до місцевої продавчині.

- Доброго дня, можна стати біля вас та трохи поторгувати? Грошей на оренду крамниці у мене немає, а заробляти кошти якось треба…

 - Так, звичайно можна. Ми тут стоїмо безкоштовно. У кожного є своє «забите» місце,  та якщо  хочеш, можеш спробувати. Тут торгують всі хто бажає,  - доволі активно ділиться досвідом продавчиня молочних продуктів.

А треба платити комусь за місце?

 - На тротуарі? Ні, ти що? Воно ж нічийне. Ми нікому не платимо. Бувають випадки, коли власники крамниць, поруч з якими ми стоїмо, проганяють нас, мовляв, ми відлякуємо їхніх клієнтів. Та якби ж я добре жила -  я б ніколи не вийшла торгувати на тротуар. Виживати треба всім. Країна у нас така.

- А міліції не боїтесь?

- Ого, ще й як! Кожного ранку ганяють нас.

- А що тоді робити? Тікати?

 - Треба швиденько збиратися і кудись забігти, поки не відібрали товар. Можна взяти товар в руки, якщо його мало, бо коли крам в тебе в руках, а не лежить на підлозі, то ти маєш право стояти і це не вважається торгівлею.

- А з ними можна якось домовитись?

 - Ти про гроші? Ні, таке не проходить.

- Зовсім не беруть?

- Зовсім. Тому й доводиться ховатися  або виходити на роботу пізніше. Якщо тобі дуже треба, то можеш спробувати, але це дуже важка робота, яка приносить копійки. Потрібно, щоб  у тебе були свої клієнти…

То виходить, що міліція справді намагається боротися зі стихійною торгівлею? Та це чомусь  не дає бажаних результатів. Продавці, аби заробити копійку, на свій страх і ризик продовжують кожного ранку виходити на роботу та пропонувати кіровоградцям свій нехитрий крам.

Вулична торгівля: за чи проти - думки кіровоградців:

Тетяна, бібліотекар:

- Мені подобається вулична торгівля. Там можна купити щось смачненьке, поспілкуватися. А якщо це блошиний ринок, то знайти щось прикольне. Ми колись так ходили, і я купила за 5 гривень залізну каблучку. Вона така проста і зовсім дешева, але мені подобається. Там у кожної речі свій спогад, своя історія. Можна туди просто ходити і дивитися, як на музей. Ще один плюс вуличної торгівлі — це ціна. Там завжди дешевше, ніж у крамниці.

Андрій, журналіст:

 - До вуличної торгівлі ставлюсь дуже негативно. Це  заважає нормальному руху по тротуару і нерідко дратує. «Товар» лежить фактично на землі (і добре б ще квіти, але ж і м'ясо, і сир, і ковбаси), як взагалі можна там щось купувати? В яких умовах то все виготовлялося, не зрозуміло, з якої сировини отримали кінцевий продукт  - також таємниця. Є спеціально відведені місця для торгівлі, а перетворювати вулиці на базар - це дико.

Наталка, вихователь:

- Я майже нічого не купую у різних неприємних, непривітних, неохайних бабусь. Намагаюсь купувати все у магазині -  окрім квітів, косметики, тобто те, що не зроблено чи вирощено власними руками.

Тетяна, вчитель:

 - До стихійної торгівлі ставлюсь нормально, коли щось потрібно, можу купити й у бабусь. Тим паче, що в них продукція вже точно без ГМО, а те, що торгівля стихійна, то мене не бентежить, адже хто як може, той так і виживає в нашій країні.

Отже, пересічні кіровоградці не мають однозначної думки стосовно вуличної торгівлі. Одним вона подобається, бо залишається чи не єдиним місцем, де можна придбати натуральну продукцію. Інших стихійні прилавки дратують тому, що заважать нормальному рухові пішоходів, а якість вуличного краму залишає бажати кращого.

Та є в цій історії і третя сторона — самі продавці. Ці люди вийшли на вулиці не тому, що це робота їхньої  мрії, і не тому що їм подобається «дратувати» перехожих. Життя змушує їх таким чином заробляти собі на хліб.  Прогнати торговців з їхніх «робочих місць», а потім звітувати про зроблену роботу та благоустрій міста — не вихід з ситуації. Людям потрібно запропонувати альтернативні місця роботи, а не просто проганяти, адже фактично вони й так на вулиці.