Якщо у вас є собака...

  • Андрій Лисенко
  • watch_later 16 червня 2014, 11:49

  • visibility 938 переглядів

...або ви вирішили його завести, обов’язково прочитайте це інтерв’ю. Співрозмовник Точки доступу — дресирувальник із 32-річним стажем, кіровоградець Олександр Стратієвський.


Порахувати точну кількість собак, яких видресирував Олександр Стратієвський, за його ж словами, неможливо. Лік іде на сотні. Серед його вихованців — навіть середньо-азіатські вівчарки відомого російського політика Анатолія Чубайса.


— Як узагалі до цього прийшли? Чому кінологія?

— А дуже сильно собаку в дитинстві хотів. Батьки не дозволяли.

— І який перший собака був?

— Німецька вівчарка, Юна. Після неї були ще вівчарки, ротвейлер був, доберман, навіть мастиф якийсь. Але найбільше подобаються все-таки німецькі вівчарки. Правда, зараз вони вже не ті, що раніше. М'які якісь стали, чи що. Це досить жорсткі собаки були, я характер маю на увазі. Зараз дуже важко з ними працювати. Східноєвропейські вівчарки — ось це відмінні собаки. Вони потужніші і водночас спокійніші. Я от з Графом (східноєвропейська вівчарка з олександрійського розплідника «Алеант», власниця — Альона Шульгіна. — Авт.) працював на захист, так повідець тричі лопався. Там така сила, що навіть уявити важко. Хіба що з великим азіатом можна порівняти. У мене від нього, хоч і в захисті був, синці на руках і ногах залишалися.

До речі, в Кіровограді єдиний чистопорідний східняк — у вас. З документами, я маю на увазі.

— Ну, в нього вже півдокумента — пожував він своє свідоцтво.

— Буває й гірше. Коли собака залишається сам, йому ж треба чимось себе зайняти, погратися. Взуття гризуть, та що завгодно. Причому карати за це не можна, просто треба по можливості все ховати, прибирати. Дорослі собаки собі цього зазвичай не дозволяють, а цуценята — практично всі.

Взагалі собаці потрібен активний відпочинок: бігати, рухатися, стрибати. Сама прогулянка повинна тривати не менше хвилин сорока — години. У будь-яку погоду — собака не терпітиме, тому що дощ іде.

— А зараз у вас є собака?

— Немає. Чужих лише дресирую. З таким графіком на свого часу не залишатиметься. Чоботар без чобіт.


«На щастя, все-таки люди частіше беруть собаку для себе, для душі, а не заради статусу. Для них він — член сім’ї».


До речі, в армію пішов зі своїм собакою, ось тією німецькою вівчаркою. Далекосхідний прикордонний округ, інструктор служби собак. Звільнився старшиною.

О, у зв’язку з цим пригадалося. Ми на Далекому Сході для місцевих мешканців час від часу влаштовували показові виступи. Собаки бігали, сідали, лягали і так далі. А я Юну навчив такому трюку: за командою «Струнко!» вона ставала стовпчиком, а я ставив їй на носа коробку з сірниками. Відходив метрів на п’ятнадцять, клацав пальцями — вона підкидала коробку й ловила її зубами.

— Ви різні породи дресируєте. Можна визначити кращу?

— У кожній породі є свої представники, які можуть бути кращими. Одним людям подобаються маленькі собачки, іншим — великі. Хтось бере для охорони, хтось — для статусу. Тому визначити кращу породу... Багато залежить від того, для чого собака буде використовуватися.

— Але є ж всякі рейтинги — за інтелектом, кмітливістю...

— Є, звичайно. От, наприклад, азіатів вважають «твердолобими». Але якщо попрацювати з ним — це дуже розумна собака. Те ж саме стосується стаффоширдських тер’єрів, пітбулів. Добермани дуже вперті. Недарма ж кажуть, що доберман — це не порода, а діагноз.

Якщо не ставитися до них, як до якоїсь речі, яка існує, лише щоб господар міг попонтуватися, якщо в собаці бачити щось більше... Все від людини залежить. Собаки схожі на своїх господарів.


«Буває, що собаки, у яких змішана кров, фору чистопорідній дадуть. Я от щойно дорогу переходив, на тротуарі сиділа дворняга і чекала, поки їй загориться зелене. Її ж ніхто цьому не вчив, сама допетрала».


— Завжди?

— Не завжди, звичайно, але в більшості випадків.

Дивно, до речі, але факт. Чомусь у наш досить складний час люди стали приділяти значно менше уваги захисним якостям собаки. Здавалося б, навпаки має бути, обстановка в країні відповідна. Та і на блокпостах собак зазвичай немає. Хоча непомітно підкрастися до блокпосту, де є нормально навчений пес, неможливо.

— Як відбувається процес дресирування?

— Беру собачку, знайомлюся з ним. Тобто не починаю його відразу смикати, вчити. Ні, знайомимося, гуляємо. Собака, до речі, любить, коли з ним дуже багато гуляють. І для нього набагато ближча навіть не та людина, яка годує, а яка багато з нею гуляє.

А потім вже починаємо, власне, дресирування — через кілька днів, коли собака впускає мене у свій простір. Спочатку — завжди, а особливо, якщо у вас великий серйозний собака, — потрібно починати з загального курсу дресирування. Якщо ж почати відразу з захисту, собака буде просто некерований. Ніколи не можна допускати таких помилок, щоб у майбутньому не було проблем.


Собаки реагують на запах, інтонації, міміку і позу.


— Господар повинен бути присутнім на дресируванні?

— Іноді я сам дресирую собаку, а потім підтягую господаря. І — «роби, як я». Він бачить, як я працюю з собакою, і повторює мої дії. Інакше собака його не сприйматиме. Поступово господар починає собаку відчувати, а він — його.

— Скільки часу потрібно, щоб видресирувати собаку?

— В середньому — хоча б місяця півтора. Різні ж собаки є, іноді — неймовірно вперті. Кожен — особистість. Вони, як люди — зовсім різні і несхожі одне на одного.

— З якою частотою дресирування відбувається?

— Чим частіше, тим менше часу знадобиться. Головне — щоб регулярно.

— А людина може видресирувати собаку сама, не вдаючись до допомоги професіонала?

— За книжками, грубо кажучи?

— Так.

— Справа в тому, що в дресируванні стільки дрібних нюансів... Дуже багато. У книжках описані загальні поняття: це потрібно робити ось так, смикати так, посадити, покликати. А щоб собака все правильно робив, щоб він підлаштовувався під господаря, треба його відчувати. Ніхто ж не напише книгу саме про вашого собаку.

— Для собаки ти повинен бути не просто другом, а, як би це правильно сформулювати, другом, але трохи вище за статусом?

— Вожаком, абсолютно вірно. Коли сім'я бере собаку, той сам визначає, хто для нього буде головним. Якщо такого немає, вожаком «зграї» буде він сам.

— З якого віку потрібно починати дресирування?

— Місяців з п'яти — шести, щоб не натискати сильно на собаку, а спокійненько все робити, потихеньку.


Найпопулярніші види дресирування собак: загальний курс, захисно-караульна служба, служба розшуку, пошуково-рятувальна служба, сторожова служба, собака-поводир та інші. Загалом їх — кілька десятків.


— Те, що собаки не люблять п'яних, — це міф чи правда?

— Собаки реагують на запах алкоголю по-різному. Є такі, що ставляться до цього більш насторожено й агресивно. А є й такі: людина розслаблена, не боїться, адреналін не виділяє, значить, можна до себе підпускати.

Є навіть таке поняття, як п'яне дресирування. Коли працюю з собакою в захисному костюмі, іноді спеціально обливаю себе горілкою. Щоб не було потім такого: п'яний на вулиці підійшов, а собака запаху адреналіну не відчуває і починає відступати.

— Людина взяла цуценя — і практично з перших днів його потрібно виховувати?

— Щоб виховати, треба знайти підхід. Але найперше — це адаптація й соціалізація. Щоб собака не боявся сторонніх людей, побільше водити його треба вулицями, щоб машини бачив, звуки різні чув. Якщо його просто закрити у дворі, він знатиме лише один свій маленький світ. Потім, коли виросте, ні за що не захоче цей маленький світ покидати, буде впиратися всіма чотирма лапами: тут усе знайоме і звичне.

Ну і хвалити часто треба, ласкавим бути. Коли неправильні речі якісь робить, треба, звичайно, підвищувати інтонацію. Можна навіть скрутити газетку в трубочку і шльопнути нею по дупі. Руками або ногами бити не можна. Ну і карати, тільки коли зловили на гарячому, після — немає сенсу.

— В одному приплоді собаки різні за характером чи однакові?

— Різні. Буває, що боягузливі трапляються, а решта — хороші.

— Характер змінюється?

— Він від народження дається. Можна видресирувати боязкого собаку, але в екстремальній ситуації він боятиметься за свою шкіру, а не за шкіру господаря. У будь-який момент може розвернутися і дати драла.

— Як ви ставитеся до того, що великих собак часто водять без намордника?

— Дивлячись який собака. Бувають такі, що їм намордники не потрібні, об них руки можна витирати. Але загалом господар повинен сам знати, що, коли він дресував його на охорону, то собака може спрацювати на вулиці. Хтось рукою махне — а він кинеться. У цьому випадку намордник, звісно, необхідний.

Або, скажімо, у мене ротвейлер був — він, як тільки бачив більше двох чоловік, що йшли нам назустріч, відразу гарчати починав. Звичайно, я його водив лише на короткому повідку і в наморднику.

— Були випадки у практиці, коли собаку видресирували, а він потім перестає господаря слухатися або взагалі, не дай Бог, кусає його?

— Був випадок із азіатом. Я його вивчив, показав господареві, як собака працює. Кажу, треба, щоб і ви позаймалися з ним під моїм наглядом. У господаря ж чи то часу не було, чи то бажання, відмовився, посадив азіата в багажник джипу і повіз додому. А потім минув час — і з'ясувалося, що господар не може ним керувати. Собака гарчати на нього почав. Привіз знову до мене, я взяв цього азіата, він за десять хвилин усе згадав.

— Тобто господарів теж треба «дресирувати»?

— Однозначно. Треба навчити людину керувати своїм собакою, щоб ніяких відсебеньок не було. Можна ж і дров наламати. Максимум десять днів — і господар сам знає, що з нею робити. А потім вже до мене не треба, собака навіть його погляд ловитиме.

Фото зі сторінки Олександра Стратієвського у соцмережі «В Контакті»