Жінка з Кіровоградщини: Я хочу, щоб її посадили і вона більше нікого не калічила!

  • Алла Зейферт
  • watch_later 12 серпня 2014, 10:27

  • visibility 188 переглядів

За одну ніч молода вродлива жінка Людмила Донченко втратила все, що було її щастям. Син, який мав народитися здоровим, помер під час пологів.

Народжувати дітей Людмила більше ніколи не зможе. А до кінця життя жінці доведеться приймати гормони і лікувати гепатит С, якого у неї до пологів не було. У всьому, що трапилося, Людмила винить лікаря-гінеколога. Каже, остання уславилась на весь Олександрівський район «м’ясничихою». Нині медика після скандального звільнення поновили на роботі!

Я стояла на колінах і благала про кесарів розтин, а лікар казала – народжуй сама!

Ця шокуюча історія трапилася у лютому минулого року в Олександрівці. Тоді 32-річна Людмила Донченко поступила у пологове відділення ЦРЛ народжувати довгоочікувану дитину. Жінка більше за все у житті хотіла подарувати чоловікові сина, а 11-річній донечці, народженій у першому шлюбі, – братика.

– Народити другу дитину – було дуже зважене рішення. Ми з чоловіком мріяли про сина. Вагітність проходила дуже добре. Жодних патологій не було. Я не боялася народжувати, бо була впевнена, що в мене і в дитинки все добре, – розповідає Людмила.

Однак щасливе життя і надії за один день змінилися на страждання й низку гірких днів і місяців. Про ту ніч – із 4 на 5 лютого – жінка не може розповідати без болю і сліз.

– Увечері до мене заходить медсе­с­тра і каже, щоб я йшла в процедурну. Говорить, подзвонила лікар і сказала, що треба стимулювати, бо дитина переношена. Тоді я не знала, які наслідки матиме стимуляція. А робити її взагалі не треба було. Я дізналася пізніше, що плід навпаки був недоношеним. Тому у мене й не було переймів, не було ніяких передумов – я ж знаю, як має бути, народжувала, – говорить жінка.

Згадує, о 23 годині їй зробили стимуляцію, а опівночі почалися перейми. За годину у породіллі відкрилася сильна кровотеча. Розуміючи, що ситуація вийшла з-під контролю медиків, жінка благала про кесарів розтин, але у відповідь почула: народжуй сама!

– Перейми винести було неможливо. Плід починає йти, а кістки тазу не розходяться. Це неймовірний біль – не дай Боже нікому таке пережити. Я ніколи в житті так не кричала – у мене навіть зуб від цього розкришився. Потім почалася кровотеча. Така, що кров хлюпала прямо по ногах. Я почала благати: «Дівчата, будь ласка, розріжте мене!» А вони мені кажуть: почекай, зараз прийде старший гінеколог, – розповідає Людмила.

– У молодої лікарки, яка мене вела всю вагітність, – Вікторії Томчик – тремтіли руки, вона боялася, бо бачила, що щось відбувається не так. Вона постійно дзвонила старшому гінекологу, яка оперує – Аллі Дмитрівні Гресь, запитувала, що їй робити, і просила ту прийти. Але вона з’явилася майже о пів на четверту ранку. За цей час я втратила три з половиною літри крові! Це дуже багато для моєї ваги – мене усього 48 кілограмів! – згадує ту ніч породілля.

Через велику втрату крові жінка стала надто знесилена. Каже, лише плакала і благала про кесарів розтин, бо розуміла – інакше врятувати її і дитину не вдасться.

– Я злазила з цього крісла, ставала перед ними на коліна і благала про операцію. А мені відповідали – давай сама! Гресь казала: дитина не виживе, ти її вбила, тому всі запитання – до тебе. Вона повторювала, що я вбила свого сина, а я від болю непритомніла, – не може стримати сліз жінка.

На три години мене залишили в пологовій залі саму в крові

За словами Людмили, коли прий­шла старший гінеколог Гресь, з неї «видавлювали плід» ще протягом години. Лікар сказала, кесарів розтин можна зробити, тільки зібравши операційну групу. Але, мовляв, це вже зранку, бо один живе там, інший – там, а бензину немає.

– Я благала: «У мене в палаті лежать гроші, я за машину, за все заплачу, тільки врятуйте». А Гресь відповіла: «Це вже немає ніякого сенсу. Ти його вбила», – згадує Людмила.

– Близько п’ятої години ранку прийшов мій чоловік. У нього тремтіли руки. Гресь сказала йому: «Ми нічого зробити не могли. Серцебиття у дитини падає, плід не виживе». Вона так легко і безтурботно про це говорила, наче ми не люди, а тварини, — згадує постраждала.

З п’ятої і фактично до восьмої години ранку Людмилу залишили у пологовій залі саму. Вона, каже, лежала одна, вся в крові, і чекала на допомогу, з якою ніхто не поспішав.

– Уявіть собі: у лікарні районного значення не було навіть холодильника з кров’ю. Мені не вливали кров! Зробили пряме переливання вже тоді, коли медперсонал прийшов на роботу – з восьмої ранку, – констатує жінка.

– Лікарі взяли в чоловіка дозвіл на кесарів розтин, коли вже була восьма година! Після цього мені сказали: «Вставай, треба йти в операційний блок». А він знаходиться на п’ятому поверсі. Я ж була на другому. В лікарні є два ліфти, але жоден не працював. Мене на візку підвезли до східців, а далі – піднімайся нагору, як хочеш. Чоловік на руках мене втримати не може, бо вони тремтять, він у шоковому стані. А я не можу піднятися сама. Плід у тазу, по ногах ллється кров, а я йду пішки в операційний блок, – з жахом згадує Людмила.

Що було далі, жінка не пам’ятає, хоч їй і розповідали, що була при тямі. Думає, тоді спрацював психологічний захист, адже усвідомити те, що відбувалося, неможливо. Людмила пам’ятає лише одну картинку перед очами: її синочка тримають на долонях…

Жити не хотілося. Я проклинала Бога за те, що він зберіг мені життя

– Увечері, коли я отямилася, що вже було дивом – при таких втратах крові люди рідко виживають, – я почула розмову Гресь із Томчик. Остання каже: «Якби на півгодини раніше розрізали, дитина була б жива». А Гресь відповідає: «Ну що ж поробиш…». Тоді я зрозуміла, що синочок не вижив. Це приголом­шило, – з болем згадує той жахливий день Людмила.

– Згодом розтин показав, що моя дитина була на два тижні недоношена. Внаслідок пологової діяльності у сина була деформація голови. Дуже гарний хлопчик, блакитні очі….

Каже, після почутої звістки про смерть немовляти, життя втратило будь-який сенс. Людмилі більше не хотілося жити. Бажала тільки одного – лежати поруч із синочком. Вона проклинала Бога за те, що він зберіг їй життя.

– У мене в однокімнатній квартирі одна стіна була обклеєна шпалерами у зайчиках. Я попросила чоловіка заклеїти або зафарбувати її, винести ліжечко, тому що розуміла: коли повернуся додому, не зможу на це все дивитися, – згадує Людмила.

Проте думати про повернення додому їй було ще надто рано. Жінка знаходилася у вкрай важкому стані. Рятувати її життя приїхали медики з Кіровограда.

– Почалася метушня – у ЦРЛ приїхали лікарі з Кіровограда. Гресь зай­шла до мене і говорить. «Ти у нас тут стала супер-зіркою – губернатор взяв твою справу під особистий контроль. Сюди приїхали лікарі. Навіщо? Ти ж уже прийшла до тями», – обурювалася вона. А галас навколо моєї історії піднявся тому, що того дня в Олександрівці з візитом перебував губернатор Ніколаєнко. Він часто без попередження навідувався в РДА перевіряти роботу. А те, що трапилося зі мною, було на слуху – Олександрівка ж невелика, – говорить Людмила

Уже в обласній лікарні я дізналася, що мої репродуктивні органи видалили, а в кров занесли гепатит С

Медики, які приїхали з обласного центру, олександрівських лікарів до жінки більше не підпускали. Ті в свою чергу не хотіли передавати пацієнтку в обласну лікарню. Проте у них ніхто не запитував – породіллю відвезли на реанімобілі до Кіровограда.

– Ще в Олександрівській райлікарні я крізь сон чула, як на наших лікарів кричали кіровоградські медики. Називали їх м’ясниками, запитували, як взагалі можна було до такого довести мене і дитину. Адже з 12 години ночі до 8-ої ранку швидка допомога з перинатального центру могла приїхати у район з десяток разів, – розмірковує жінка.

– До мене підійшов якийсь чоловік з цієї комісії з Кіровограда і сказав, що мені обов’язково треба їхати в обласну лікарню. Бо з такими показниками, як у мене, серце може зупинитися через півгодини. На реанімобілі мене привезли в Кіровоград, – каже вона.

В обласній лікарні Людмилі кілька тижнів поспіль ставили крапильниці і давали низку антибіотиків. Перебуваючи в реанімації, вона дізналася, що їй видалили матку і яєчники.

– Якщо чесно, тоді я не розуміла, що це для мене означатиме, – зізнається жінка. – Вже потім дізналася, що яєчники — це гормон життя. Без нього через кілька років мені хоч і буде 40 за паспортом, але моєму організму – всі 70. Видаливши зовсім здорові, як показав висновок експерта, яєчники, мене позбавили нормального життя. Я хоч і приймаю гормональну терапію, яка дуже шкідлива і дорога, але колишнього здоров’я і самопочуття вже немає. У мене погіршився зір, слух, з’явилася алергія, я дуже швидко втомлююся, часто нервую. Іноді, за одну мить у моєму світі відбувається «атомний вибух» і настає така депресія, з якої я просто не маю сил вийти. Я весь час хворію. Не було ще місяця, коли б я не брала лікарняний. Будь-яка хвороба ускладнюється в кілька разів – імунітет абсолютно не бореться.

– Коли я повернулася до Олександірвки, спитала у лікаря, навіщо мені все видалили. А вона відповіла: «Коли тебе різали, тиск був нуль. Це реально труп. Тобі кесарів розтин робили просто так, для галочки», – переповідає Людмила.

Але це ще не всі наслідки пологів, які жінка ледве пережила. Після обстеження в обласній лікарні медики повідомили: у Людмили гепатит С. Вона впевнена: вірус їй занесли під час прямого переливання крові у пологовому. Жінка навіть знає, хто саме її заразив.

– Мені його занесли, коли робили пряме переливання крові від медперсоналу. Я дізналася, що в однієї із співробітниць, яка давала мені кров, через місяць після моїх пологів виявили гепатит С. Але щоб довести, що у нас однаковий вірус, треба провести дороговартісні дослідження. З моєю заробітною платою і витратами на лікування їх неможливо оплатити. Щомісяця я віддаю 600 гривень на гормони і відновлюючі препарати – «Есенсіале», «Карсил» – тільки такі я можу собі дозволити, – констатує жінка.

Вона розповідає, як згодом, трохи оговтавшись від трагедії, звернулася до МСЕКу, аби дізнатися, чи може оформити інвалідність. Проте почутий цинізм лікаря з комісії Людмилу вразив.

– Лікар каже: за нашим законодавством, людина, яка весь час хворіє і витрачає всі свої гроші на ліки, не є інвалідом. Видалені деякі внутрішні органи? Але ж ти ще ходиш! Гепатит? Він зараз у багатьох. Коли зляжеш, тоді буде тобі пенсія, – переказує слова медика жінка.

Чоловік ішов від мене чотири рази. Він казав: я хочу сина!

Після тих страшних пологів і втрати дитини, стосунки з чоловіком, ділиться Людмила, стали дуже складними. Свою 11-річну доньку вона вимушена була відвезти у Кіровоград до рідного батька, адже вдома дитина бачила лише те, як мама щодня невпинно плаче.

– Чоловік ішов від мене чотири рази. Через мій психологічний стан, і через гепатит, і через те, що хоче стати батьком. Він казав: «Я хочу сина!», говорив: «Я не можу з тобою сидіти вдома, ти постійно плачеш, скільки це може тривати!». Доньку довелося відвезти до батька. Вона у мене така молодчинка, кругла відмінниця! Я стільки в неї вклала! І скільки б ще могла вкласти в Тимура. Так я хотіла назвати сина… – з болем говорить Людмила. – Чоловік хоче мати дитину, сім’ю. У нього все це буде, але не зі мною… І я, і він це чудово розуміємо, але попри це живемо разом. Все дуже складно.

Морально тисне на Людмилу й ставлення до неї оточуючих. Історія жінки швидко розповзлася маленькою Олександрівкою. Однак те, що говорять люди за спиною у жінки, немає жодного стосунку до тієї жахливої правди, яку замовчують медики і право­охоронці.

– Олександрівка маленька, і кожен тикає в мене пальцем на вулиці. Це все тому, що з лікарні почали повзти чутки, що я наркоманка, бо у мене є татуювання. Кажуть, що я прийшла у пологовий будинок п’яна, обколота. Уявіть, як мені, коли чую в спину: «Так їй і треба!», «Вона ж пила і кололася, ледве сама прийшла до пологового». Це безкінечні шушукання, після яких до мене ніхто навіть не заговорить, не підійде. З’ясувати, хто розповсюджує ці чутки, було просто: всі вони йдуть від Гресь. Вона це робить для того, щоб виправдати те, що сталося, – впевнена Людмила.

Слідство не ведеться взагалі, бо в Гресь близькі стосунки з правоохоронцями?

Після того, що сталося 5 лютого з Людмилою, завдяки втручанню у ситуацію колишнього очільника регіону Андрія Ніколаєнка, свого крісла позбувся головний лікар Олександрівської ЦРЛ Валерій Щур. Згодом була звільнена й гінеколог Алла Гресь. Про це постраждалій Людмилі Донченко тоді повідомив у листі новопризначений керівник райлікарні Олександр Клубнікін.

– Аби дізнатися про хід справ, я у червні минулого року написала лист до прокуратури області. У відповіді мені повідомили, що прокуратура Олександрівського району внесла відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 140 КК України за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками Олександрівської ЦРЛ до Єдиного реєстру досудових розслідувань, – зачитує лист Людмила Донченко.

Про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, жінці повідомляли у всіх відповідях на звернення. Це тривало протягом минулого року. Не переймалася з відповідями й міліція, яка обіцяла у листі повне і неупереджене розслідування всіх обставин трагедії. Однак у вересні Людмилі Донченко стало відомо, що історія пологів досі не вилучена з лікарні.

– Я дізналася, що слідство не ведеться взагалі! – каже скалічена породілля.

Жінка знову звернулася до прокуратури області. У листі повідомили: старшого слідчого у кримінальному провадженні за допущену тяганину притягнуто до дисциплінарної відповідальності. У відомстві також зазначили, що в лікарні вже витребувано матеріали службових розслідувань за фактами смертей під час пологів п’ятьох породіль за період 2012-2013 років.

– Час ішов, а результатів не було. Восени казали, що треба дочекатися висновків судово-медичної експертизи, яка триватиме до нового року. Але вже минуло вісім місяців, а все без змін, так і є. Я і до Генеральної прокуратури зверталася, але там переадресовували звернення на обласну. Та у свою чергу — на Олександрівську. Від нашої прокуратури контролю над розслідуванням годі й чекати – у Гресь дуже близькі стосунки з правоохоронцями, – каже Людмила.

На руках у жінки зо два десятки листів із відповідями на звернення від низки відомств. Копії документів є також у розпорядженні «КП». Людмила Донченко у розпачі від того, що жодних результатів її звернення не дають. – Усі розумні терміни уже вийшли, минуло півтора року, але ні з міліції, ні прокуратури – нічого, – каже вона.

Слідча сказала: гінеколог в тюрму не сяде, бо вона – заслужена!

Тим часом, поки триває тяганина з досудовим розслідуванням, акушера-гінеколога Аллу Гресь поновили на роботі. З моменту звільнення минуло трохи більше року.

– Клубнікін (новий головний лікар Олександрівської ЦРЛ, – ред.) казав, що Гресь повинна давати мені гроші на лікування до кінця життя! Говорив, упевнений в тому, що має настати справедливість. А місяць тому поновив її на роботі… – розповідає Людмила.

– Коли я подзвонила у міліцію слідчій Марченко і запитала, чому Гресь знову працює у лікарні, вона на мене накричала. Сказала, що та має на це повне право. Слідча говорила мені, що Гресь сидіти у тюрмі не буде, бо вона заслужений лікар і у неї великий досвід, – переповідає жінка.

Людмила впевнена, що слідча затягує розслідування, адже знає – судово-медична експертиза, за результатами якої «слідство виходить на інший рівень», завершилася ще торік.

– Я знаю, що експертиза була готова ще до нового року. Марченко мене обманула: сказала, що готує документи на повторну експертизу в Києві, – говорить Людмила і додає, що та, кого вона звинувачує у каліцтві, уникатиме відповідальності будь-якими способами.

Я фактично її врятувала ­– акушер-гінеколог Гресь

Інформацію про поновлення на роботі акушер-гінеколог Алла Гресь підтвердила у коментарі «КП». Вона також розповіла власне бачення того, чому у Людмили Донченко так все склалося. Запевняє: вини лікарів немає, вся справа – у бензині.

– Чого так сталося? Я вам поясню. Коли молодий лікар викликала мене на кесарів розтин, у нашій швидкій допомозі не було бензину. Ми три години не могли звезти оперблок, у нас немає чергового оперблоку, всі чергують вдома. Всі три машини були незаправлені. Ми стояли над жінкою і руки ламали. Все так сталося через те, що час затягнувся. Не було як доставити працівників операційної, – запевняє гінеколог.

«КП» запитує, чи не вважає лікар себе винною в тому, що сталося з жінкою і її дитиною? Проте та відповідає, що взагалі до пологів не має жодного стосунку.

– Яка лікарська помилка? Ми її вчасно хотіли оперувати, три години чекали, поки всіх звезли. Вірніше, не звезли. Уже був ранок, і люди просто прийшли на роботу, – пояснює Алла Гресь. – Я навіть пологи не приймала, приймав інший лікар. Мене викликали на операцію. Це просто у нас є деякі лікарі, які натравили на мене цю жінку. А я фактично її врятувала. Прооперували. Поки приїхали фахівці з Кіровограда, в неї було вже все нормально.

Своє звільнення у червні минулого року акушер-гінеколог називає «скороченням». Пояснює: працювала заступником головного лікаря «по мережі», й оскільки ця посада, у зв’язку з реорганізацією, скорочувалася, то її скоротили.

– А зараз відновили? – запитує «КП».

– Ні, я стояла на службі зайнятості, як людина, яка звільнена за скороченням штатів. Зараз на 0,75 ставки працюю лікарем-гінекологом. Можете приїхати, поспілкуватися з працівниками пологового відділення, вони вам розкажуть про ту ситуацію. Спочатку ця жінка дякувала мені, що залишилася жива, а потім деякі лікарі, шукаючи свою вигоду, наговорили їй на мене хтозна-що і за неї понаписували всюди скарги.

– Все, що я змогла зробить, я прооперувала. Якби зробили це раніше, можливо, дитина була б живою і з жінкою була б інша ситуація. Я ще тоді питала в головного лікаря: хто буде вин­ний? Найшли крайню – мене, – каже Алла Гресь і додає: викликати бригаду з перинатального центру не було сенсу.

–Працівники операційної у нас звозяться протягом півгодини. Обіцяли, що знайдуть бензин. Потім сказали – бензину немає. Уже було сім годин ранку. Перинатальний центр ми викликали о 8-ій, приїхали звідти в 10. Результат був би той же. Так що швидше не було б аж ніяк, – впевнена медик.

Будемо розбиратися!

За коментарем щодо поновлення лікаря Гресь на роботі, «КП» звернулася до директора департаменту охорони здоров’я ОДА Олега Рибальченка. Посадовець заявив, що поки не готовий говорити на цю тему – потрібно розібратися.

– Я обов’язково з’ясую це питання. Але в будь-якому випадку рішення про призначення чи звільнення прий­має роботодавець, тобто головний лікар. Інша справа у моральності такого вчинку. Будемо розбиратися! – запевнив Рибальченко.

Прокоментувати випадок із Людмилою Донченко та сьогоднішнє поновлення на роботі лікаря Гресь, «КП» також попросила і завідуючу обласним перинатальним центром Тетяну Мітєву. Адже фахівцям центру довелося рятувати молоду жінку. Однак надавати оцінку тому, що сталося зі скаліченою породіллею, та коментувати професійність Гресь медик відмовилася.

– Нічого не можу вам сказати. Зазначу лише наступне: при обласному управлінні здоров’я існує комісія, яка займається такими випадками. Тільки вона може визначити, наскільки у районній лікарні праві чи не праві були лікарі. Наше завдання – надати своєчасну необхідну допомогу, – сказала Тетяна Мітєва.

Висновками згаданої очільницею перинатального центру комісії «КП» поцікавилася знову у директора департаменту охорони здоров’я Олега Рибальченка. Той сказав, що претензії до роботи акушерсько-гінекологічної служби ЦРЛ були. До винних, каже, мали застосувати дисциплінарні заходи.

– У нас був протокол, ми його надіслали на реагування головному лікареві Олександрівської ЦРЛ Олександру Клубнікіну. Він мав визначитися з притягненням до відповідальності посадових осіб, – уточнює Рибальченко. – Потім прозвітував, що дисциплінарні заходи вжиті. Нас цікавить, щоб у майбутньому не було таких випадків…

«КП» також кількадень поспіль намагалася зв’язатися із головним лікарем Олександрівської ЦРЛ, аби від нього особисто почути аргументовану відповідь, чому знову взяв на роботу Аллу Гресь. Однак, як тільки керівник медзакладу дізнався, що йому телефонують журналісти, спочатку попросив зв’язатися з ним пізніше, а потім узагалі не брав слухавку.

Я хочу, щоб її посадили і вона більше нікого не калічила!

Людмила Донченко каже, зараз хоче єдиного: щоб слідство нарешті завершилося, а винних – покарали. Після цього жінка планує переїхати з Олександрівки.

– Хочу, щоб її посадили і вона більше нікого не калічила. Кожна дівчинка, жінка має право бути матір’ю, мати сім’ю і бути щасливою. Мене цього позбавили. З мене зробили каліку, інваліда, а потім зганьбили на весь район, – говорить Людмила.

Зараз жінка потребує юридичної допомоги. Але оплачувати послуги адвоката у неї немає можливості. Вона просить відгукнутися тих, хто зможе безкоштовно допомогти їй поставити крапку у цій жахливій історії.

– Я вірю в людяність і в те, що ще не все в цьому світі вирішують гроші. У мене немає можливості най­няти адвоката, я ледве зводжу кінці з кінцями, витрачаючи кошти на ліки, – говорить Людмила. – До того ж звертатися до юристів в Олександрівці немає сенсу. Гресь прийде і в будь-якому разі знайде з ними спільну мову. Треба кіровоградський юрист, який би зміг захистити мої інтереси. Буду щиро вдячна.

Для охочих допомогти – контакти Людмили Донченко є в редакції «КП».

Олена Несен, «Кіровоградська правда»