27 жовтня 2022, 08:35
Катерина і Костянтин (імена змінені з міркувань безпеки – Ред.) – молода пара з Херсона. Попри окупацію, довго не хотіли виїжджати. Дівчина навіть примудрялася працювати журналісткою. Ризикуючи життям, знімала відео і писала тексти для різних редакцій. Каже, хотіла, аби світ знав, що відбувається на Херсонщині, та як люди чекають на звільнення. Після "референдуму" про приєднання регіону до росії зрозуміла, що працювати у ЗМІ, та і взагалі – лишатися на малій батьківщині, все небезпечніше. Тож разом із Костею вирішили виїхати на територію, підконтрольну Україні. Кілька тижнів чекали, поки окупанти пропустять їх на блокпосту у Василівці на Запоріжжі. Ночували в автівці, у полі та дитсадку. І врешті вдихнули на повні груди – вони на вільній території. Проїздом херсонці побували у Кропивницькому та розповіли про свої поневіряння журналістці Точки доступу.
Нову хвилю агресії росії першими відчули на собі мешканці сіл, неподалік Херсона, – розповідає Катя. У цей час містяни із жахом спостерігали за ситуацією і розуміли, що обласний центр – наступний. Попри це, журналістка свідомо вирішила залишитися, бо хотіла розповідати світу правду про життя в окупованому Херсоні. Разом із нею залишився і її хлопець.
Коли росіяни зайшли у місто, згадують вони, то заїхало і багато колон важкої техніки. Люди були нажахані і взагалі не виходили на вулиці. Однак швидко оговталися, і навіть виходили на мітинги проти окупації. Та військові жорстоко їх розганяли. Хоча надалі намагалися підтримувати імідж "ввічливих людей". Казали, що вони тут назавжди. Однак їхні дії говорили самі за себе.
На початку окупації російські солдати вбили сина Катерининого вітчима:
Він був простим сільським чоловіком, торгував м’ясом. Віз товар у сусіднє село, щоб комусь продати. Аж раптом нам повідомили люди, що його автівка стоїть розстріляна, а тіло – у салоні. Не знаю, що могло статися. Це був дуже спокійний чоловік. Він не служив в ТрО чи в ЗСУ. Розповідають, що окупанти люблять іноді так розважатися. Наприклад, якось містом їхав БТР, розвернувся та розстріляв автомобілі, що стояли на парковці, – каже дівчина.
Крім того, Катя на власні очі бачила, як російські солдати прив’язали до стовпа біля міської ради підлітка років 14. На очах у перехожих росіянин бив його по обличчю. За що – вона сказати не може, заступитися за хлопчика ніхто не наважився.
Невдовзі загарбники почали завозити у Херсон свої сім’ї. Переважно приїжджали буряти. Заселялися у будинки, з яких виїхали українці. Чимало окупантів зовсім молоді – років по 18, "стоять перелякані на блокпостах". Один такий зупинив Катю з Костею, розглядав їхню автівку, питав, скільки коштує, казав, що хоче і собі таку. Є зовсім старі військові.
Перші пів року окупації у Херсоні "було чорно" від російських військових.
Якось моїх родичів буряти зупинили на блокпосту, запитали, чи вони місцеві. Моя бабуся відповіла, що так і запитала їх, чи місцеві вони. Ті їй відказали, що теж скоро будуть місцевими, – розповідає Костя.
А якось зупинили нас: "Ты, он – паспорт". Костя дає йому ID-картку, а він: "Паспорт есть?", а ми ж йому пояснюємо, що це і є паспорт, – сміється Катя.
Іншого разу мене вірменин зупинив, перевіряв телефон. Знайшов коментар на якесь відео "диванные войска". Я навіть не пам’ятаю, про що було те відео, воно вже видалене, а коментар лишився. Йому це не сподобалося. Я сказав, що не пам’ятаю, що то було. Він змушував, аби згадував, бо він мені голову відіб’є. Це я м’яко перекладаю його слова. Тримав хвилин 20, потім покликав старшого і мене врешті відпустили, – говорить Костя.
Я ніколи Кості не відправляла ніякі відео, але якраз у цей момент відправила ролик, як горить росія і написала "Дивися, як красиво". Якби той вірменин підключив інтернет, то було б все, – додає дівчина.
Питаю своїх співрозмовників, що означає "все".
Ну, могли б забрати "на підвал". Не знаємо, скільки людей вони зараз тримають у заручниках. Ті, про кого говорять,– це відомі люди. До прикладу, журналістка 1+1 із чоловіком місяць пробули там. Приходили окупанти і до журналістів, які по два-три роки не працюють. На мене уваги особливо не звертали, на всіх блокпостах вся увага була прикута до Кості через його бороду: "Эй ты, бородатый, иди сюда" і перевіряють, – пояснює Катя.
Можуть росіяни і просто з вулиці забрати українців. Наприклад, хтось був нетверезий. Потім вони цих людей відправляють на роботи.
А дев’ятого травня було таке, що наші хлопці херсонські йшли вулицею з жовто-блакитними стрічками на одязі. На першому блокпосту їх "прийняли", ми тихцем зняли це на відео. Окупанти їм кажуть: "Вам это в голову вбили, забудьте все, что вам говорили". Здерли з них ті стрічки і забрали хлопців, – додає Костя.
Дівчина оприлюднила зняте відео у соцмережі. На неї вийшли друзі одного із хлопців, яких забрали окупанти. Сказали, що два дні його немає вдома і ті не знають, де він. Коли мати приходила в комендатуру, їй сказали, що там сина немає. Потім знайшли відео випадково в інтернеті і мати з цим відео знову пішла до росіян. Тільки тоді у комендатурі зізналися, що хлопці в них. Десь через тиждень відпустили – побитих і змучених.
Була історія, що прийшов бурят у магазин і каже продавчині: "Привет, я хочу тебя, пошли со мной". Молодий хлопець, а вона жіночка вже така у віці. А та дивиться на нього: "Ні, ти що, взагалі ку-ку?". А він їй: "А що мені робити?". Вона каже: "Та не знаю, що хочеш, те й роби". Вона перелякалася, звісно, прибігла додому, зачинилася, не хотіла вже ходити на ту роботу, – розповідає Катя.
Згодом із Херсона пара переїхала до селища неподалік Нової Каховки. Там майже не було росіян і тому здавалося, що там вони у більшій безпеці. Що ЗСУ наближаються до обласного центру, каже Катя, відчувалося.
Там дуже гучно. Коли ми виїжджали і у Василівці ночували, то були здивовані, що тут же наче наші поряд, але там тиша – бахне раз на два дні, десь там вікна задрижать. У нас "фігачили" так, що ми засинали і прокидалися під обстріли, аж вікна ходором ходили. Наші обстрілюють переправи і місця дислокації окупантів.
Ми це чули і раділи, що наші дають жару. В якийсь день, коли немає вибухів, прислухаємося – щось затихли, нам таке не подобається. А у Василівці ми кілька тижнів жили, поки нас випустили. Де тільки не ночували: і в авто, і в полі, і у дитячому садку, і в церкві, і у людей там житло орендували. Там місцеві організували такий "туристичний бізнес", – додає Костя.
Він говорить, що "бізнесують" і окупанти на Херсонщині. Торгують соляркою по 20 гривень за літр.
Їду якось додому, мене обганяє КАМАЗ із буквою Z, зупиняє російський військовий і питає: "Соляра треба?".
Кажуть: "Ой, ваши украинцы у нас всю солярку скупили, не на чем будет ехать домой", а ми сміємося – пішки підете скоро, – каже Катя.
Херсонці розповідають, що останнім часом на зміну російським військовим на Херсонщину прибули "мобіки". Але кількісно окупантів вже значно менше, ніж на початку повномасштабної війни. "Мобіки" були в Україні вже через тиждень після того, як в росії оголосили часткову мобілізацію. Чоловіків привезли у автобусах без номерів і у цивільному одязі. Мобілізовані скаражаться українцям, що їх озброїли лише штик-ножами і лопатами: "закопайся поглубже" та нічому не навчили. Кажуть, що ні в чому не винні, що їх змусили сюди приїхати.
Херсонці говорять, що поведінка окупантів змінилася. Вони стали більш байдужими – можуть взагалі не перевіряти на блокпостах, хоча раніше це робили дуже завзято.
Було, що бабусі підходили до окупантів на вулиці, питали, що воно буде далі і чия влада встановиться. То ті їм відказували: "Нам пофиг, у нас через неделю заканчивается контракт, решайте свои проблемы сами", – каже Катерина.
Аби виїхати з окупованої території, необхідно отримати дозвіл у російській "комендатурі". Росіянам треба надати весь пакет наявних документів, навіть, про освіту. Не випускають із Херсонщини атомників, АТОшників, тих людей, які потрапили в поле зору загарбників раніше, наприклад, відомих журналістів. Катя і Костя такий дозвіл отримали. Дівчині вдалося приховати, ким вона працювала насправді.
Хлопець розповідає, що на блокпосту у Василівці з українців узяли чотири блоки цигарок та 3200 гривень за їхнє авто та авто їхніх знайомих.
Військовий послав у магазин, щоб їхав купував. Сказав, що вони не зобов’язані нас пропускати, але як виняток – "шуруй за цигарками". На блокпосту питали про татуювання, ноутбуки перевіряли, телефони. З усіх сумок повивертали речі, навіть, білизну. Інколи забирають все колюче-ріжуче, навіть кухонні ножі. ФСБ-шники непристойно жартують з дівчатами. Знущаються з людей, наприклад, кажуть, що не можна в червоних кросівках їхати, не можна з номерами на авто і таке інше. Вони наостанок вже так тероризують людей, що й ну.
За словами Каті, вона пів року збирала нейтральні фото в телефоні, аби він не був пустий і це не привернуло увагу окупантів.
У мене там квіточки, киця, квіточки, киця – чотири тисяч фоток. Будь-яка патріотична фотографія – це все – можуть відправити "на підвал". А ще згадала, музику крутять на ФСБ-шному блокпосту "Не воюйте с русскими" и "Вставай, страна огромная". І по радіо їхньому ці пісні весь час звучать.
Херсонці говорять, що є такі українці, які говорять, що їм все одно, під яким прапором жити – аби не стріляли. Але, не факт, що це дійсно їхня думка – багато хто боїться виказувати проукраїнську позицію.
Ми, наприклад, заходимо в магазин, продавчиня не знає, хто ми. І вона говорить, що їй все одно, аби тихо було. А ми їй у відповідь говоримо, що нам теж все одно. Розходимося і розуміємо, що ніхто не скаже правди. Коли ми приїхали на вільну територію, до мене заговорив на автомийці чоловік, то в мене такий шок був, що можна відкрито говорити на вулиці. Ти не думаєш, що це хтось засланий, підісланий спеціально, – ділиться дівчина.
Ми зайшли в АТБ, в нас очі величезні. У Херсоні шампунь, яка у вас в супермаркеті 60 гривень, коштує 250, – додає Костя.
У Кропивницькому херсонці були проїздом. Нині вирішили поїхати на захід України до родичів. На Херсонщині досі лишаються батьки Кості. Вони не виїжджають, бо не можуть залишити господарство.
Окупанти зараз здають місто, це 100%. Виїжджають, все вигрібають, навіть пам’ятники. Розграбували всі музеї, архіви, гроші з банків. Із багатих будинків виносять меблі, – каже Катя.
Катя з Костею певні, що зовсім скоро повернуться на звільнену батьківщину.
Фото обкладинки: https://korabelov.info
Головне сьогодні
