День Перемоги для України. Поскриптум (ФОТО)

  • Сергій Копотієнко
  • watch_later 10 травня 2018, 19:30

  • visibility 379 переглядів

Україна відзначила День перемоги над нацизмом. В переважній більшості, урочисті й не дуже заходи пройшли спокійно, якщо не брати до уваги ексцеси в окремих обласних центрах, де намагалися влаштувати провокації та проводили акцію «Безсмертний полк», вигадану у Кремлі. Зокрема, «відзначилася» і Кіровоградщина – в Олександрії представник «Опозиційного блоку» Андрій Турський влаштував автопробіг під радянськими прапорами.

А в соцмережах продовжують точитися суперечки про те, яке ж свято для України ближче – День пам’яті та примирення чи все ж таки перемоги над нацизмом? Аргументи апологетів перемоги дуже рідко відзначаються оригінальністю. В основному, як мантра повторюється теза про «діди воювали». Разом із тим, уже давно не секрет, що традиції святкування Дня перемоги на теренах колишнього Радянського Союзу були започатковані в другій половині 60-х років минулого століття, коли «імперію зла» очолив Леонід Брежнєв. До цього часу 9 травня було звичайним навіть не вихідним днем – ветерани мовчки випивали свої 100 грам «наркомівських», згадуючи побратимів, які не повернулися з фронтів.

Тут і далі – кадри зі святкування Дня перемоги над нацизмом у Кропивницькому

Читайте також: «Перша хвилина миру» у Кропивницькому (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Для мого прадіда Якова Трохимовича Грущака війна почалася у 1939-му, коли Радянський Союз напав на Фінляндію – водія вищої категорії мобілізували в листопаді цього року. Демобілізований у квітні 1940-го, він ще рік насолоджувався мирним життям, аж поки не вибухнуло 22 червня 1941-го. Діда Якушу (так ми його називали у родині) призвали цього ж місяця – після серії поразок у Червоній армії катастрофічно не вистачало людей, здатних сісти за кермо автомобіля. Всі п’ять років прадід провів на війні, а рідні зазвичай і уявити не могли, живий від до цього часу, чи ні – до березня 44-го його рідна Звірівка в Новоукраїнському районі Кіровоградщини була окупована нацистами. Окремі листи почали приходити вже після звільнення села, та й то таке щастя траплялося дуже рідко – радянська пошта під час війни працювала з великими перебоями.

На фронтах Другої світової діда Якушу чекали суворі випробування – спочатку він служив на Ленінградському фронті, був одним із героїв Льодової дороги через Ладогу, завдяки якій забезпечували харчами блокадне місто. Потім Якова Трохимовича перевели на посаду водія в ракетний дівізіон, де він їздив за кермом легендарної «Катюші». Війна прадіда закінчилась під Берліном у травні, але ще до самого серпня він перебував у складі Червоної армії, безнадійно чекаючи на демобілізацію, другу в його житті…

Долю мого прадіда Якуші повторили мільйони чоловіків. Дехто з них повернувся, інші назавжди залишилися в братських могилах на полях жорстоких боїв Другої світової…

Читайте також: У Кропивницькому відзначили День перемоги над нацизмом (ФОТОРЕПОРТАЖ)

До чого я? На мою суб’єктивну думку, 9 травня Україні краще відзначати День жалоби – за солдатами, які пішли з родин назавжди, яких, вважаючи за гарматне м’ясо, кидали в безжальні атаки на бетонні бліндажі та кулемети, бо «бабы нарожают», за хлопцями та дівчатами, які не відчули щастя ні любові, ні батьківства, назавжди залишившись у 40-их, за ув’язненими, яких після звільнення з німецьких одразу відправляли в радянські концтабори, за євреями, яких безжально знищували лише за те, що вони належать до цього древнього народу, за жінками, які через знищене покоління чоловіків ніколи не пізнали радості кохання, назавжди залишившись самотніми, за дітьми, які стали сиротами і тими, хто все ж таки повернувся – до кінця життя жоден із них не зцілився остаточно, адже сотні й тисячі смертей, які вони побачили на тій страшній війні, зруйнували психіку, постійно виникаючи перед очима.

А День Перемоги у нас має бути іншим. Ми святкуватимемо його тоді, коли в Україні закінчиться війна, що за часом уже скоро зрівняється з Другою світовою. Я особисто вірю, що вона завершиться перемогою. І тоді, коли повернуться Крим і Донбас, коли окупанти та їх посіпаки назавжди втечуть з України, гублячи зброю та амуніцію, коли на сході запанує незвична тиша – без пострілів і вибухів мін та снарядів, кожен із нас святкуватиме нашу перемогу, щедро оплачену кров’ю друзів та побратимів. І День пам’яті також – ми не забудемо, хто розв’язав цю війну на Донбасі, хто окупував нашу землю, хто руйнує міста та села підступними обстрілами, хто постійно зриває перемир’я, договори про які не варті паперу, на якому підписують угоди про їх запровадження, хто безжально нищить цвіт нації, прикриваючись гучними гаслами про нацистів і бандерівців – ми не забудемо ніколи…

Читайте також: Війна на Донбасі: в Україні назвали основні способи повернення окупованих територій (ФОТО)