Як живуть у Новомиргороді «люди з маленьким розумом, але дуже великими серцями»

  • Олена Данова-Белінська
  • watch_later 20 серпня 2018, 18:45

  • visibility 675 переглядів

Кілька тижнів у Новомиргороді громада дебатує з приводу переведення до приміщення інтернату ІПК людей з помірною розумовою відсталістю.

Ми завітали до інтернату ІІ профілю і подивилися, як живуть, як поводяться люди, що їх у Новомиргороді так бояться.

Оскільки існувала пропозиція відмовитися від чоловічого закладу і переселити до згаданого приміщення дівчат, ми зосередилися на спілкуванні саме з жінками.

Тетяні 35 років. Вона має значні вади мови, проте цілком зв‘язно розповідає про своє життя:

- Я погано розмовляю, бо коли мені було 5 років, тато припалив мені язика, - розповідає Тетяна. – Він хотів сина, а народилась я. Він ще мене порізав (показує шрами – прим. автора), хотів спалити в хаті, але люди врятували…

Дівчина пам‘ятає адресу, а міста не пам‘ятає – вона здалеку, з Донбасу.

Історія шокує. Тому я уточнюю, чи це правда, у заступника директора закладу Світлани Пухлій…

- Правду сказала, - зітхає Світлана Валентинівна. - І в нас майже усі діти такі, що по них доля катком пройшлася.

В особистих справах – біль, зрада і страшні історії.

  • …малюк плакав, тато взяв його за ноги й вдарив головою об стіну…
  • …мама у стані алкогольного сп‘яніння розважалася з начальником, а коли від тих розваг народилася одноока дитина, відмовилася від неї…
  • …мама продала дитину корейцям в сексуальне рабство, звідки дівчинку визволили, пролікували від венеричних захворювань і привезли в інтернат. На момент передачі в заклад пацієнтці виповнилося 10 років!

Усі діти мріють про родину. Та потрібні вони тільки державі.

До нас приходять поодинокі меценати, підтримує нас церква, - зазначає Світлана Валентинівна. - Решта людей уникають цих людей. Іронія долі – боятися треба не їх, а тих, хто їх покинув, хто їх скалічив! Та ці люди живуть у суспільстві. Хтось відсидів у тюрмі – й зараз вийшов, гарно одягається й непогано себе почуває. А бояться наших вихованців та підопічних. Та за весь час існування інтернату тут не було жодного маніяка чи ґвалтівника. Я дуже люблю вислів Олександра Жовни, який сказав, що це «люди з маленьким розумом, але дуже великими серцями». Вони настільки добрі, що важко повірити в таку доброту, зайдіть до нас – вони всіх переобнімають, з усіма поговорять. Ми на свята сюди приводимо своїх дітей та онуків. Якби думали, що це їм зашкодить, хіба б ми це робили? Всі наші підопічні – це діти з помірною розумовою відсталістю, власне у тілі дорослої людини живе 5-7-річна дитина. Навіть фізіологія у них відрізняється від фізіології звичайної людини, вони нерідко недорозвинені й на гормональному рівні. Тому їм не до сексу. Не треба плутати цих людей з тими, у кого діагноз «шизофренія» абощо. Є діагнози, які є підставою побоюватися сексуальної активності хворих. Але це не в нашому випадку.Суспільство від нас відвертається, а наші великі діти тим часом кожної зими плетуть солдатам шкарпетки і навіть мають прапор з зони АТО. Вони роблять для України те, що можуть.

І наостанок – дівчата, які чули про можливий переїзд, ділилися своїми думками про майбутнє. Доки новомиргородці переживають, чи не становитимуть нові мешканці інтернату загрози для них, дівчата переживають, що десь там, на новому місці бракує огорожі. Вони також бояться, і бояться навіть більше, ніж звичайні жителі міста.

Читайте також: На Кіровоградщині «наремонтували» закладів освіти та медицини на 44 млн грн