Євген Близнюк з Кропивницького: Найкращий розвідник – той, що повертається (ФОТО)

На війну

Євген Близнюк народився, виріс та вивчився у Кропивницькому. Тут і долю знайшов – дружина чоловіка вчилася з ним в одній школі. І життя складалося дуже гарно – вища освіта, гідна робота в тоді ще потужному «Креативі», щаслива родина.

З дитинства чоловік цікавився військовою справою: історією конфліктів з початку існування людства, тактикою  та стратегією бойових дій. Ще одним захопленням чоловіка став страйкбол – єдиний на той час спосіб випробувати на собі перебіг справжнього бою.

Окремі менеджери «Креатива» мали «броню» від мобілізації, – розповідає Євген Близнюк. – До їх числа входив і я. Але думка про участь у бойових діях не полишала мене весь час.

Євген Близнюк

Втім, лише спроба поговорити про долю добровольця викликала серед рідних справжній фурор – проти виступили всі, від малого до старого. В результаті чоловіку довелося хитрувати – одного разу він поїхав до військкомату та власноруч узяв повістку про мобілізацію безпосередньо у цій установі. Хіба хочеш – мусиш: близькі Євгена врешті-решт сприйняли його найближче майбутнє як долю, від якої неможливо втекти.

Морпіх, без варіантів

Вже у військкоматі Євген Близнюк дізнався, що служити йому доведеться у морській піхоті – на той час на Миколаївщині формувалася 36-та ОБМП (окрема бригада морської піхоти), яка створювалася на базі військових частин, виведених з окупованого російськими військами півострову Крим – 36-ї окремої бригади берегової оборони, 1-го та 501-го окремих батальйонів морської піхоти. Разом із ним до цієї частини їхало майже 400 чоловіків з Кіровоградщини.

Бригада створювалася фактично з нуля. Тому мобілізованим після прибуття до місця її дислокації довелося в першу чергу вирішувати побутові питання – на той час такого поняття, як житло чи казарма просто не існувало – всі новобранці були змушені жити в умовах наметового містечка. Усіх їх ледь не з першого дня почали посилено готувати до бойових дій – тактичні заняття та стрільби відбувалися кожного дня. Не дивно – війна на Донбасі збирала щедрий урожай жертв…

Вже за кілька днів Євгена помітили командири – далося взнаки дитяче захоплення військовою справою. В результаті наш земляк почав проводити з такими ж, як він, морпіхами, тактичні заняття.

Я швидко з’ясував, що мої військові знання – це буквально «космос» для 90 відсотків мобілізованих, – говорить Євген. – При тому я розумів – якщо люди не володітимуть хоча б 50% цих знань, то шансів вижити під час бойових дій у них дуже мало.

Долю Євгена вирішив «кадровий» підполковник 36-ої бригади Сергій В., що був командирований до навчального табору. В особистій розмові він визначив усі переваги нашого земляка. Діагноз був поставлений: в будь-якому випадку – …

Розвідник

Під час одного із навчань, які проводив Євген Близнюк, йому було поставлено завдання шукати людей, що за своїми психічними та фізичними особливостями придатні для служби в розвідці. На той момент її в 36-ій бригаді фактично не існувало – «вакантними» було 80 посад. А без розвідки будь-який навіть найелітніший підрозділ приречений на важкі втрати особового складу. Бо успішно воювати всліпу ще не вдавалося жодному навіть найуспішнішому полководцю.

Розвідник – це еліта еліт, – переконує Євген Близнюк. – Щоб бути успішним тут, потрібен певний набір у першу чергу психологічних якостей. Розвідник повинен мати неабиякий розум, мати розвинутий інтелект, пильну увагу, спостережливість, впевненість у собі та блискавично реагувати на зміну оперативної ситуації.

Навчання розвідника не завершується в тренувальному таборі. Щоб вижити та виконати поставлене завдання, він має вчитися кожної хвилини. Тому перед рейдом у «сіру зону» група, яка готується до «відрядження», проробляє всі найнесподіваніші ситуації, що можуть виникнути в тилу ворога – шляхи проникнення, точки схову та спостереження, а також, що не менш важливо – маршрути швидкого відступу. Втім, останні є крайнім випадком, застосовуючись лише тоді, коли розвідгрупу виявляє противник.

Найкращий розвідник – той, що повертається, – стверджує Євген Близнюк. – Адже лише в цьому випадку можливо виконати поставлене завдання.

Війна

Розвідники на війні дислокуються окремо від інших підрозділів. Вряди-годи їх «сусіди» не знають, чим насправді займаються їх «колеги». «Легенди» можуть бути різними – від інтендантського взводу до резерву, який має посилити ту чи іншу позицію. Така секретність має під собою підстави – інформація про розвідників може просочитись навіть під час найбезневиннішої розмови мобільним телефоном – росіяни на Донбасі уважно слухають усе, про що говорять наші бійці, виловлюючи якнайменші крихти необхідної інформації. Саме тому «контакти» із сусідніми підрозділами радять звести до мінімуму.

Якщо вас відібрали у розвідку, єдине, що можна гарантувати напевне – спокійно служити, як усі інші вам не вдасться в жодному випадку, – говорить Євген Близнюк. – Готуйтеся до постійного навчання, психологічного напруження та безсоння – відіспатися розвідник може лише після демобілізації. І то лише за певний час.

Рейди бувають різної довжини – від 1,5 до 9 км і більше. Тому й підготовка до них відрізняється з огляду на відстань. Якщо потрібно пройти кілометр-другий, розвідники беруть максимум необхідного спорядження – у «сірій зоні» небезпека може виникнути кожної секунди. Тому зброя, «броніки», каски, запас боєприпасів, тепловізори, біноклі тощо – це той мінімум, без якого не обійтися в жодному випадку. До дальніх рейдів, які можуть тривати кілька днів поспіль, існує інший підхід – потрібно, крім уже переліченого, забезпечити себе їжею і, головне – водою. Для цього розвідники роблять усе можливе, щоб вага спорядження не була такою великою, часто-густо нехтуючи заходами безпеки. Наприклад, для цього «розбирають» бронежилети, залишаючи лише сталеві пластини, які закривають груди – інші вразливі місця залишаються без захисту. Та, незважаючи на це, загальна вага спорядження все одно досягає 45-50 додаткових кілограмів.

Головне завдання розвідника – виконати завдання і повернутися, надавши командуванню необхідну інформацію, – розповідає Євген Близнюк. – Тому будь-яка самодіяльність типу боєзіткнення виключається – це прерогатива голлівудських блокбастерів. Іноді траплялися випадки, коли зустрічали розвідгрупи росіян – одного разу така, не помітивши нас, пройшла на відстані 40 метрів. Ми пропустили її, і тишком-нишком поповзли виконувати поставлене завдання.

За словами нашого земляка, велику роль грає досвід. Так, наприклад, за якийсь час кожен розвідник за звуком пострілу навіть вночі розуміє, з якого саме виду зброї він був зроблений, попутно визначаючи відстань до місця його дислокації. Та й це ще не все. Загальна оперативна картина складається з різних деталей. Наприклад, якщо в одному й тому місці періодично чутно звуки потужних дизельних двигунів – можна з упевненістю стверджувати, що там знаходяться або бронетехніка (танки та БМП), або вантажівки, які «тягають» артилерію та боєприпаси.

Євген Близнюк розповідає:

Одного разу ми «прасували» тили сепаратистів два тижні. В результаті було виявлено кількадесят засекречених позицій – там знаходилися замасковані артилерія, важкі міномети, бронетехніка, склади пального та боєприпасів. Періодично вони безкарно «кошмарили» наших бійців. А відповідь дати – дзуськи, лише з дозволу вищого командування. І от одного разу таку санкцію дали – наша артилерія відпрацювала виявлені цілі. Той день для «сєпарів» був більш ніж нещасливим – з радіоперехвату ми дізналися, що внаслідок роботи нашої «арти» бойовики зазнали важких втрат особового складу та техніки. Саме такі успішні операції є результатом роботи справжніх розвідників.

Мирна земля

За рік служби в АТО Євген Близнюк вивчив напам’ять такі «гарячі» локації, як фронтові Водяне та Широкине. При тому, за його словами, найнебезпечнішими є саме населені пункти – місць, де може ховатися противник, тут безліч, тому одинак вижити не має практично жодного шансу.

Сліди війни

«Професія» розвідника добряче в’їлася у підкірку, – розповідає наш земляк. – Пам’ятаю, як після демобілізації я вперше автівкою повертався до Кропивницького. В результаті на дорогу дивився дуже мало – підсвідомість сама виокремлювала особливості рельєфу – там посадочка зручненька, там ярочок підходящий, там засаду можна заховати так, що ніхто навіть з повітря не помітить, там кущики наче створені для спостережного пункту…

Навики не «відпускали» навіть у Кропивницькому – перший рік, виходячи з під’їзду, Євген уважно поглядом обстежував територію біля будинку. Звичайно, на «автоматі». А манера повертати за ріг будинку дуже дратувала дружину – вона не могла зрозуміти причини дивної поведінки свого чоловіка.

В мирному житті Євген знайшов собі нову роботу на одному з найвідоміших як в Україні, так і далеко за її межами підприємств. А допомога колишнім учасникам бойових дій стала своєрідним «хобі» чоловіка – разом з однодумцями він створив громадську організацію «Коловорот», яка займається реабілітацією учасників АТО та їх адаптацією до мирного життя. В політиці себе не бачить. Для цього є кілька причин. Основна – переважна більшість політичних сил використовують учасників АТО для досягнення своїх часто меркантильних цілей.

Я не розумію тих військових, які «влазять» у будь-яку акцію протесту, які б маргінали їх не організовували. Воїн АТО ти – на передовій, а на мітингу – звичайний громадянин України, як мільйони інших, – говорить Євген. – Тому не потрібно бравувати своїми військовими заслугами…

Про повернення до діючої армії наш земляк поки що не замислюється, зосередившись на родині та роботі. А якщо раптом щось, він миттєво повернеться до ЗСУ:

І я не один такий: нас тисячі й тисячі – тих, хто пройшовши Донбас, піде в армію у першу чергу. Будь-який противник не матиме жодних шансів – що-що, а воювати ми навчилися дуже добре…

Під час відпочинку