14 лютого у всьому світі відзначають День Святого Валентина. До цього свята люди ставляться по різному – хтось із задоволенням відзначає його і готує романтичні подарунки, хтось вважає його вигаданим для комерційної наживи. А є люди, які вважають, що любити один одного потрібно кожен день, а не у визначенні дати. Кожен має право на свою думку, але, як би там не було, День святого Валентина – це чудовий привід згадати про щасливі моменти життя та подякувати за них своїм коханим.
Напередодні цього свята Редакція Точки доступу поцікавилась у кількох сімейних пар, що проживають у нашому місті і мають різний досвід сімейних відносин, про секрети їх сімейного щастя. Кожна пара відповіла на чотири питання про свої стосунки та сімейні традиції, а також те, як їм вдається долати труднощі.
Олександр та Ольга Козловські
Подружжя Козловських – це тандем двох творчих особистостей, фотографа і художниці, які надихають один одного та розділяють свої захоплення. Олександр і Ольга – молода сім'я, якій трохи більше року. Вони познайомились у 2013-му, але зустрічатись почали навесні 2015-го, а вже восени одружилися. Минулого року у них народився син Богдан, якому зараз 5 місяців.
Кор.: Ви пам’ятаєте, коли зрозуміли, що саме з цією людиною Ви хочете поєднати своє життя?
Олександр: Мені здається, це усвідомлення приходило поступово – якогось раптового моменту не було. Оля сподобалась мені з першого погляду. Ні, це не було кохання; в моєму розумінні кохання – це дещо інше. Згодом, по мірі того як ми пізнавали один одного, я зрозумів, що хочу розділити своє життя з цією людиною і зробив їй пропозицію. Це сталосячерез два роки після нашого знайомства.
Ольга: З початку він був для мене хорошою людиною, другом, який завжди змушував посміхатися, на якого можна покластися, з яким просто знайти спільну мову. Потім дружба переросла в щось більше. Мої щастя і радість почали залежати від цієї людини, і я зрозуміла – з цим чоловіком можна поєднати життя.
Кор.: Що ви цінуєте у своїй другій половинці?
Олександр: В моєї коханої дуже багато позитивних рис. Вона гарна дружина і чудова мама. Мені подобається її творча особистість, вона майстриня на всі руки. За що б вона не бралась, будь-то вишивка чи буденне приготування їжі – в неї все виходить. Оля завжди підтримує мене і розділяє мої хобі. Важливі сімейні рішення, ми, як привило, приймаємо разом, тому що багато в чому ми однодумці, для мене це дуже важливо.
Ольга: Цінувати свою половинку насамперед потрібно не за щось, а за те, що вона в тебе є. Так ми і знайшли один одного. Дякуємо долю за те, що дала нам можливість познайомитися.
В мого коханого багато рис, які мені подобаються. Перш за все, він мій найкращий друг, без слів розуміє та мириться з моїми забаганками. Він завжди підтримує мене.
В нього завжди виходить розсмішити мене, навіть тоді, коли хочеться плакати. Хвалить мене за досягнення і підтримує, підштовхує до чогось нового, щоб не засиджувалась на місці і тягнулась вище. Для мене це дуже важливо, тому що часто опускаю руки.
Він чудовий тато, і дуже ніжний, люблячий чоловік. З ним я відчула, як це – мати справжню родину, бо я завжди хотіла, щоб в моєї дитини були мама і тато.
Я ціную його і кохаю за всі чуйні слова, які він мені говорить та його почуття гумору. А найбільше – за те, що я маю людину, за спиною якої завжди можна сховатись, на плечі якого можна виплакатись, споріднену душу, з якою ніколи не відчуваєш себе самотньою.
Кор.: У чому, на вашу думку, запорука міцних стосунків, і як Ви справлялись з труднощами, що виникали у відносинах?
Олександр: Як би це не було банально, головне у міцних стосунках – це кохання. Воно долає усі негаразди і об’єднує міцніше за все інше. Ідеальний рецепт кохання дав нам апостол Павло: «Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, усе терпить!» Звичайно, ця формула ідеальна, і виконувати її на сто відсотків іноді дуже важко, але головне – щоб серце прагнуло цього.
Ольга: На мою думку, запорукою міцних стосунків є взаємна довіра. Ми намагаємося підтримувати її, бо цінуємо один одного. Але як і в кожній родині, бувають якісь недомовки, які рано чи пізно відкриваються. Через це можуть виникати сварки. Потрібно завжди все обговорювати разом, як би важко не було, адже хто, крім коханої людини, вислухає та підтримає?
Кор.: Чи є у вас якісь сімейні традиції – спільні сніданки, перегляд фільмів на свята, сімейні походи тощо?
Олександр: Ми подружжя ще молоде, тому традицій в нас небагато. Втім, є одна: улюблене кафе, куди ми ходимо відзначати наші важливі дати або просто відпочити. Коли ми приходимо в цей заклад, завжди займаємо однин і той же столик та замовляємо свою улюблену піцу. Ще я мрію купити намет і вибиратися сім’єю на кілька діб у гори або ліс. Якщо нам сподобається, можливо, це буде нова сімейна традиція.
Сергій та Ірина Ткаченки
Сергій та Ірина знайомі майже все життя і мають багато спільного. Народилися в одному селі на Знам’янщині, ходили в одну школу та клас, були кращими друзями, однак почали зустрічатися лише на останньому курсі університету. У шлюбі вони вже 11 років, виховують трьох синів – Назарія (10 років), Любомира (8) та Матвія (6).
Ірина працює викладачем у педагогічному університеті ім. В. Винниченка, а Сергій – патрульним поліцейським. Сім'я Ткаченків відзначається активною життєвою позицією – вони не обмежуються лише своєю робою, а ведуть суспільну і громадську діяльність.
Кoли зрoзуміли, щo caме з цією людинoю хoчуть пoєднaти cвoє життя
Сергій: Ми знайомі все життя. Наші життєві дороги неодноразово перетиналися. Ми – однокласники, ми – навчалися в одному університеті. І ще зі школи у мене утвердилась думка, що Ірина – прекрасна, добра й мудра дівчина. А коли, будучи студентами останнього курсу університету, ми стали парою, я остаточно переконався, що Іра – найкраща жінка у світі!
Ірина: У нас не було кохання з першого погляду, хоча в шкільні роки траплялися періоди закоханості. Але, мабуть, від того, що ми були близькими друзями. Те, що називають коханнням, ошелешило на 5 курсі університету, під час навчання в магістратурі. Цьому передувала педагогічна практика у нашій рідній школі, був період Помаранчевої революції, коли ми поночі розвішували прапорці по селу… Ми навчалися на різних факультетах, але були спільні пари для студентів з філологічного та фізико-метематичного факультетів. Відтоді мене переслідувало постійне бажання бути поряд з ним. А потім була боротьба дружби та кохання. Після чергових дискусій перемогли почуття. До речі, він досі не запропонував мені зустрічатися.
За що цінують один одного
Сергій: Обожнюю її чарівну жіночність, невимушену елегантність, відчуття стилю. Поважаю її за принциповість. Іра не відступає від задуманого. Ніколи не жаліється на проблеми. Не дорікає. Бере й робить. Захоплююся її креативністю, умінням генерувати добрі ідеї. І до сих пір для мене залишається таємницею, як Іра може одночасно поєднувати скільки життєвих ролей: мама, дружина, викладач, науковець, тренер, громадський діяч.
Ірина: Сергій надійний, ніжний, інтелігентний і розумний. Я ціную його якості як батька та чоловіка, який завжди є підтримкою для мене як жінки. Він терплячий, з ним я відчуваю себе в надійній команді.
Сімейні традиції
Сергій: Сімейні вікенди. Намагаємось більше часу проводити разом із дітьми. Вечірнє читання книг дітям. Вони це дуже люблять. Сімейні мандрівки до лісу, у парк, пікніки.
Ірина: Ми завжди святкуємо дні народження, у нашій маленькій квартирці завжди гамірно, діти, як і ми, люблять, коли приходять гості. Ми полюбляємо активне дозвілля – часто вирушаємо у цікаві маршрути нашим містом, поєднуючи мандрівку з пікніком, риболовлею… Традиція, яку підтримує виключно Сергій, – читання на ніч. Так склалося, що це його прерогатива – читати книги дітям, і вони звикли до цього. Коли я опанувала ази домашньої випічки, то кожного вечора у нас в родині відбувається чайна церемонія зі смаколиками.
Секрет міцних стосунків
Сергій: Запорукою міцних стосунків є взаємна довіра та підтримка. А ще розуміння того, що добрий шлюб – це постійна праця. Коли в житті з’являються труднощі, ми долаємо їх разом! Нам допомагає те, що ми із дружиною сповідуємо принцип рівності. У однаковій мірі намагаємося займатися нашими дітьми, дбати про добробут дому, відбуватися як особистості. Поважаємо інтереси й захоплення один одного.
Ірина: Міцність стосунків залежиться тільки від бажання чоловіка і жінки бути щасливими разом, від серйозності почуттів, сили поваги один до одного. У наших стосунках не все райдужно, як здається на перший погляд. Я мала звичку відмовчуватися, коли мене щось не влаштовувало. Довелося вчитися говорити… Сергій запальний, але відвертий та чесний. Часто після сварки (хоча це гучно сказано – сварка!) ми не могли пригадати, що стало причиною непорозуміння.
Ми усвідомлювали, що ми в одному човні: троє дітей, робота, дисертації… Допомагали почуття, втримували в емоційному та психологічному балансі спогади та мрії. Принаймні, у нас були три дуже міцні аргументи у вирішенні всіх складних питань. Це наші діти.
Василь Бондар та Світлана Орел
Василь Васильович і Світлана Василівна разом вже більше 30 років. За цей час вони встигли виховати двох дітей – Устима і Христину, а також стати успішними в своїй професії. Обоє – відомі журналісти на Кіровоградщині, автори публіцистичних, наукових і художніх творів, лауреати обласної літературної премії ім. Євгена Маланюка.
Вони познайомились влітку 1986 року, коли Світлана приїхала на практику в редакцію газети "Молодий комунар", а згодом, на початку 87-го, – одружилися.
Кoли зрoзуміли, щo caме з цією людинoю хoчуть пoєднaти cвoє життя
Василь: Звичайно. Це було у липні 1986 року, коли Світлана, студентка останнього курсу Шевченкового університету, приїхала в Кіровоград практикуватись у обласній комсомольській газеті «Молодий комунар», де я вже працював шість літ. А побачив її вперше іще набагато раніше: її фото було опублікуване в цій же газеті – як юної поетеси. Тоді мене полонив її томний погляд – підсвідомо захотілось у ті очі пірнути.
Світлана: На другий же день, коли я прийшла в редакцію, як практикантка, вийшов свіжий номер газети з Василевим матеріалом "Такі гроші у нас не ходять...". Це був нарис на моральну тему, дуже тепло і зримо написаний. І я зрозуміла, що це людина небанальна і талановита. По закінченню практики ми листувались, він приїздив до мене у Київ, після одного листа, дуже болючого і гіркого у відповідь на мою недоречну розповідь, я зрозуміла, що мені потрібен саме він і дала телеграму, аби приїхав.
За що цінують один одного
Василь: Чесність, відданість справі життя (творчості, друзям, рідним, Україні), справедливість, порядність, емоційність, неприйняття фальшу… Це найважливіші риси, бо в неї їх, позитивних, багато – не перерахувати.
Світлана: Найбільше ціную порядність, надійність, талант, відсутність марнославства і надмірного себелюбства.
Сімейні традиції
Василь: Починаючи з зустрічі Нового року? Разом готуємо святу вечерю на Різдво (зварити кутю, натерти маку, накрити стіл – не менше 12 страв) й виглядаємо зорю небесну… Разом відвідуємо театральні прем’єри, літературні презентації, художні виставки – удвох; пробували й дітей залучати до цих свят, коли вони жили з нами, хоча це не завжди вдавалось. Разом телевізор дивимось хіба в новинних програмах, а ще «Танці з зірками» (пам’ятаєте?), «Голос країни», фільми рідше… Раніше часто читали вголос художні твори улюблених письменників (українських, зарубіжних, в тому числі й російських). Любимо по гриби ходити в ліс. Прибираємо в квартирі тільки разом. Хоча багато чого чинимо й нарізно (як, наприклад, відповідаємо ось на ці питання) – і то також традиції.
Світлана: Якихось спеціальних традицій у нас нема, крім тієї, що ми постійно ділимось думками, разом подорожуємо (якщо є така можливість), обговорюємо прочитане, а іноді і читаємо вголос, разом дивимось новини, деякі ток-шоу, фільми. Колись дружина критика Олександра Макарова сказала, що у них з чоловіком кожна думка була навпіл. Не можу сказати, що кожна, але більшість, мабуть, так.
Секрет міцних cтocунків
Василь: Одним словом і не скажеш. Запорука у любові. В огляданні на ті осяйні роки, найщасливіші. Запорука в любові до Христа. В слідуванні його настановам. Запорука у вдячності за ті слова і дії дружини, які дають тобі певність і енергію творення. Господь спарував людей, як і всякий живий світ, не тільки заради розмноження як способу тривання матерії – а й задля того, аби удвох затишно було жити, спілкуватись, творити. Одному нестерпно тяжко. Найменші труднощі легше долати удвох.
Світлана: Запорука міцних стосунків -- взаєморозуміння і порядність, а коли виникають труднощі, їх слід обговорювати, шукати вихід, компроміс, не затаювати образ і найтяжче – навчитися не жаліти себе.
Порада для молодих сімей
Редакція Точки доступу попросила, так би мовити, пари зі стажем дати поради молодим родинам, які лише на початку свого сімейного шляху.
Сергій Ткаченко: Будьте готові до того, що в житті будуть різні моменти. І хороші, й не дуже. Але по життю треба йти, міцно тримаючи за руку свою другу половину, дивитися у одному напрямку. Тоді можна подолати будь-які негаразди. Будьте щирими один із одним та радійте спільним досягненням та успіхам!
Ірина Ткаченко: Я не можу давати рецепти сімейного щастя чи відкривати якісь секрети – насправді їх немає, а те, що допомагає одній парі, може не підійти іншій, бо все це магія сімейних стосунків. У нашій ситуації спрацьовує принцип поваги та почуття відповідальності. А ще – почуття, які нас колись об’єднали і які нам вдається постійно підживлювати. Ми досі одне одному цікаві.
Василь Бондар: Порада неодруженим: знайти своє, близьке серцю. Не зовнішність тут має бути пріоритетом і тим більше не статки. А духовна гармонія. Тоді й легше буде творити гармонійну родину. Спільність поглядів, близькі зацікавлення, щирість, відкритість одне до другого, часом і терпимість не завадить. І ставитись до своєї половини так, як би ти хотів, щоб до тебе ставились. Закохайтесь і кохайте!Світлана Орел: Молодим парам я б порадила словами чийогось афоризму (не пригадаю чийого): дивитись не тільки один на одного, а в одному напрямку.
Читайте також: «Істopія Лізи»: нa Кіpoвoгpaдщині зробили кінoпpoби нoвoгo фільму Oлексaндpa Жoвни (ФОТО)
