Мистецтво двобою або Як джитсери з Кропивницького підкорювали Європу (ФОТО, ВІДЕО)

В будь якій справі запорука успіху – це повна, стовідсоткова віддача. 

Менш ніж за п’ять років двом хлопцям з Кропивницького – Ярославу Блажку та Роману Непоті – вдалося оволодіти бразильським джиу-джитсу так, щоб успішно боротися на рівних з європейськими спортсменами. Лише за минулий рік хлопці взяли участь у шести міжнародних змаганнях, де не раз підіймались на п'єдестал переможців. На рахунку кропивничан – по кілька нагород, як з українських, так і закордонних чемпіонатів. Крайнім успіхом наших спортсменів стала участь у відкритому європейському чемпіонаті IBJJF 2017, який проходив минулого тижня у столиці Португалії Лісабоні. Виступи хлопців з впевненістю можна назвати вдалими, адже вони повернулись додому з повним комплектом медалей – золотом, сріблом та бронзою, залишивши позаду більш досвідчених та відомих спортсменів.

Саме про участь у чемпіонаті, секрети успіху та плани на майбутнє Точка доступу поцікавилась у спортсменів та  їх тренера Євгена Скирди.

Успіх у Португалії 

Кор.: Ви нещодавно повернулися з європейського чемпіонату. Розкажіть про ваші враження, і чи задоволені ви результатами?

Євген: Ну, особисто я результатом незадоволений (посміхається), тому що можна було і краще. Не дивлячись на те, що Ярослав провів сім двобоїв, виграв їх і став першим у своїй ваговій категорії. Але можна було краще. Частина перемог здобуті по балам, інші – за рішенням суддів. А можна ж було завершувати зустрічі достроково. Я, як тренер, побачив багато недопрацювань, тому не зовсім задоволений результатами. Роман, на мою думку, краще відборовся за Ярослава, хоч він і став другим у своїй ваговій категорії, але відпрацював краще. У нього з семи зустрічей п’ять завершились достроково, але у фіналі підсів психологічно. Взагалі для хлопців це другий такий масштабний чемпіонат Європи і для досвіду цього поки мало.

Самі ж хлопці зізнаються, що хоч загалом задоволенні участю, але відчувають що могли б краще виступити.

Ярослав:  Результатом задоволенні, а от тим, як ми боролись – ні. Тому що допустили багато помилок і не показали максимальний результат. Для нас таким були б три золота, а так лише одне.

Кор.: Як проходила підготовка до змагань? Ви тренувались за якоюсь особливою програмою ?

Роман: Ні, нічого особливого. Ми готувались, як завжди: два тренування в день – зранку і ввечері, вихідний лише у неділю. Зранку приходимо відпрацьовувати техніку, відпрацьовуємо фізику, а ввечері в нас 2-3 години боротьби. Крім того, дотримуємося правильного харчування – не п'ємо солодку воду, ніякого алкоголю чи куріння.

Один із двобоїв Романа Непоти на IBJJF 2017

Кор.: Це, напевно складно – весь час дотримуватись такої суворої дієти? Не хочеться часом з’їсти чогось смачненького і некорисного?

Ярослав: Звичайно, іноді хочеться чогось такого з’їсти, але ми розуміємо, що це може вплинути на результати. Потім, під час змагань, на якусь долю секунди нам може не вистачить того ж дихання, для того, щоб дотримати суперника під час двобою.

Кор.: Тобто вас мотивує бажання показувати максимальні результати?

Ярослав: Так, бо якщо з’їв там піцу і потім програв, думав би – а може це та піца далась взнаки (сміється).

Кор.: Для вас це вже не перша поїзда на чемпіонат світу, і ви неодноразово брали участь у міжнародних змаганнях, чи є хвилювання перед виступами?

Ярослав: Звичайно, хвилювання є, головне – намагатися його стримувати, щоб воно мінімально впливало на двобої. Бо якщо його не подолати і не спрямувати в потрібне русло, то можна просто перегоріти й не показати взагалі те, на що ти здатен.

Кор.: Які з усіх тих змагань, де ви брали участь, були для вас найскладнішими?

Ярослав: Мабуть це наш перший чемпіонат Європи, на якому ми були минулого року (У Португалії – Ред.). Просто ми тоді вперше їхали на такі серйозні змагання, нам взагалі було невідомо, які там суперники і чого від них очікувати, який наш рівень. Цього разу ми вже розуміли, що гарно підготовлені, вже знали, що ми не гірші за інших.

Кор.: Кого серед спортсменів ви вважаєте найбільшими конкурентами для себе?

Роман: Ну найсильнішими спортсменами в цьому виді спорту вважаються бразильці, на першому місці, та американці – на другому. Звичайно, є сильні хлопці з усіх країн, ось навіть з України (усміхається).

Кор.: Що, окрім досвіду, вам дає участь у таких чемпіонатах?

Євген: Дивимось, як борються інші спортсмени. Завдяки дуже серйозним суперникам, виявляємо, чого хлопцям не вистачає в плані техніки. Та й загалом такі поїздки дуже розширюють світогляд хлопців. Вони потім, навчаючи дітей, можуть розповісти, як люди живуть в Європі. Тому ці поїздки впливають не лише на хлопців, а й на дітей, які до нас приходять.

Я не дарма так активно веду сторінки в соцмережах – їх діти дивляться. Вони також хочуть там побувати, для них це – додатковий стимул. Для одних стимул прийти й почати займатись, для інших – займатися наполегливіше, і вони бачать, для чого. Нашим хлопцям всього по 20 років, а вони за минулий рік побували в шести різних країнах світу, не кожен житель нашого міста має таку можливість.

Наші у Європі

Кор.: В Європі джиу-джитсу досить популярне, а тому там більше відомих спортсменів та, відповідно, спонсорів. В Україні цього фактично немає. Як наших спортсменів сприймали на чемпіонаті?

Євген: Наші медалі є не просто шматком заліза, яке задовольняє самолюбство тренера і спортсмена, це досить вагомий фактор для популяризації країни в цілому. Коли ми перемогли, до нас підходили різні спортсмени з Бразилії, Америки, Європи – питали, звідки ми, де тренуємось. Дивувались, що у нас є джиу-джитсу, тому що в України особливих результатів у цьому виді не було.

В Америці і Європі бразильське джиу-джитсу – одне з найпопулярніших єдиноборств. Для прикладу, лише у штаті Флорида – 180 залів, які спеціалізуються на джиу-джитсу, тому в них воно досить розвинуте. Про українських спортсменів особливо не знали, так як не було результатів. Лише минулого року трохи дізнались, а цьогоріч підходило дуже багато людей, цікавились нами.

Ярослав: Багато хлопців з усього світу, з якими ми боролись, після двобоїв підходили бажати удачі. Навіть якщо вони програли, відразу тиснули руку і бажали перемоги. І після того, як ми отримали медалі, всі підходили до нас вітати. Всі такі дуже відкриті і добрі, потім багато з них додались у друзі на Facebook.

Фото Євгена Скирди

Кор.: В соцмережах ви публікували інформацію, що в останній поїздці зустрічалися з послом України в Португалії. Розкажіть як це було, про що говорили?

Євген: Після чемпіонату з нами зв’язались з посольства – запросили нас, була офіційна зустріч. Поспілкувались загалом про нашу діяльність, я розповів про складну ситуацію з візами. У мене на даний момент відкрито 7 шенгенських віз, у хлопців – по три Шенгена. Коли їхали в Португалію, запросили мультивізу на 6 місяців, щоб кожного разу не бігати до посольства. Нам таку не дали, відкрили лише на два тижня. З чим це пов’язано, я не можу зрозуміти. Коли у людини відкрито стільки віз, і явно зрозуміло, що я не планую там залишатися, емігрувати. Тим паче, у посольстві нас знали, ми ж минулого року його пікетували, нас цьогоріч впізнали одразу (посміхається) , чому не дати, я не розумію.

Розповів послу про проблему, можливо, він якось може посприяти в цьому. Тому що насправді це дуже відволікає, порушує процес  підготовки, плюс витрачаються час і гроші. Добре, що наш вид спорту неофіційний і неолімпійський, у нас менше бюрократії, ніж в інших видах, але це загалом заважає.

СК «Борець»

Спортивний клуб «Борець», де тренуються хлопці, працює у Кропивницькому більше двох років. У ньому займається 120 дітей віком від 3 до 14-ти, а також доросла професійна команда. За цей нетривалий період клуб встиг відкрити два спортивні зали у центрі міста та літню базу в районі Маслениківці. А вихованці клубу здобули чимало нагород на змаганнях різного рівня.

Кор.: Вихованці вашого клубу і з молодших груп, і зі старшої вже не перший рік досить успішно виступають на всеукраїнських та міжнародних чемпіонах. Скажіть в чому, на вашу думку, причина такого успіху?

Євген: В будь якій справі, не лише в спорті, запорука успіху – це повна, стовідсоткова віддача. Не можна займатися чимось на 50 відсотків. Наприклад, в даному випадку, клуб для мене і хлопців – це наша родина, наше життя. Ми живемо тільки цим. Це – головний секрет успіху. Ми не якісь особливі, у нас не по чотири руки чи ноги, ми просто живемо лише цим і ні на що не відволікаємось.

Кор.: Як плануєте далі розвивати клуб?

Євген: Зараз у нас є два основних моменти. Перше – це будівництво залу. Для цього ми просимо у міста лише земельну ділянку, тобто нам потрібна лише територія, а все інше ми зробимо самі. Це буде один з найкращих залів в Україні. Під кіоски та магазини завжди знаходиться, сподіваємось, що і для нас буде. Нам потрібно близько 6 соток, коли вони у нас будуть, протягом року збудуємо новий і сучасний зал. У нас зараз є спонсори і друзі, які готові профінансувати його будівництво. Там буде професійне бійцівське покриття на 300 кв. метрів, кімнати для проживання. Ми плануємо, що у ньому будуть займатися близько 300 дітей, тобто 120 в нас є зараз, а коли ми відкриємося, зможемо набрати вдвічі більше. Бажаючих дуже багато, але зараз складно набирати дітей – групи повні. Ще одним мотиваційним моментом для мене було те, що на чемпіонаті  хлопці з різних країн підходили і питали, як можна до нас приїхати, щоб потренуватися, але нам немає куди їх запрошувати. Тому хочемо побудувати такий зал, куди зможуть приїжджати навіть спортсмени з-закордону і тренуватись у нас.

Друге – це підготовка до чемпіонату світу, який відбудеться у квітні в Абу-Дабі. Взагалі в світі бразильського джиу-джитсу є дві найпопулярніші версії – це та, яку організовують шейхи в Абу-Дабі та інша – бразильська, яка з 1996 року проводиться у США. На обидва ми плануємо поїхати – один буде в кінці квітня в Абу-Дабі, інший через місяць, в кінці травня – на початку червня в Лос-Анджелесі.

Плани на майбутнє

Кор.: Яка для вас головна спортивна ціль, мрія, до якої ви прагнете? 

Ярослав: Стати одним з кращих джитсерів у світі. Виграти не один раз чемпіонати світу, хоча б скільки встигнемо.

Кор.: Що вас найбільше мотивує тренуватись?

Ярослав: Мабуть те, що поки ми відпочиваємо, наші суперники тренуються. Тому ми не маємо права розслаблятися, принаймні поки. Може років через 10 або 20 (посміхається).

Роман: Тренер також добре мотивує, навіть коли ми отримуємо травми. Якщо наприклад, травмована рука, то є ще одна та ноги. Зажди можна знайти вихід і тренуватись.

Редакції Точки доступу залишається побажати хлопцям перемог лише з найкращим результатом, бо вони так тяжко і наполегливо працюють не заради втіхи свого самолюбства, а для того, щоб досягти свого максимуму.

Фото Олександра Козловського