«Номенклатурні» локації Кропивницького або Наше все Кобзар та Фортечні Вали

З початку незалежностi минуло чверть столiття, а Україна так i не навчилася вiдзначати державнi свята. I якщо столиця iнодi вiдзначається спалахами креативу, то обласнi центри, i Кропивницький зокрема, у цьому планi нiчим особливим не вирiзняються. На жаль, традицiї вiдзначення таких свят започаткованi ще за радянщини, й новi часи особливих коректив не внесли.

Державнi свята можна подiлити на два типи – вiйськовi та нацiональнi. До перших можна вiднести День пам’ятi та примирення, День партизанської слави та День захисника України. У випадку з Кропивницьким сюди слiд додати день визволення Кiровограда та Кiровоградщини, якi вiдзначаються у першiй половинi сiчня. Сценарiй святкувань випробуваний часом та особливих коректив за часи незалежностi не зазнав – офiцiйнi особи – голови облдержадмiнiстрацiї та облради – разом iз заступниками, мер та депутати, очiльники установ та вiдомств покладають квiти на Фортечних Валах. Кiлька промов, iнодi – салют. I все. В окремих випадках перед покладанням квiтiв вiдбувається урочиста хода, участь у якiй беруть переважно бюджетники, зiрванi усними наказами зi своїх робочих мiсць та небайдужi мешканцi мiста. Практика показує, що останнi у робочi днi приєднуються не дуже масово. До та пiсля цих урочистих заходiв нагороджують причетних до цих визначних дат – ветеранiв Другої свiтової, партизанiв, воїнiв АТО тощо.

Нацiональнi свята мало чим вiдрiзняються вiд вiйськових. Правда, мiсце для покладання в цих випадках зовсiм iнше – пам’ятник Тарасу Шевченку. Його постамент буквально завалюють номенклатурними букетами на День Конституцiї, День Незалежностi, День гiдностi та свободи та, звичайно, День соборностi. Правда, iнодi трапляються «збої» – так, наприклад, одного разу пам’ятник Володимиру Винниченку отримав свою порцiю квiтiв на День Конституцiї України. Дiйовi особи – тi самi, учасники – теж, i навiть «посадовi» промови мало чим вiдрiзняються вiд тих, якi виголошують з iнших приводiв.

День захисника України у Кропивницькому теж нiчим особливим не вирiзнявся – хiба що цього разу все почалося iз вручення грамот облради учасникам АТО, вшановування пам’ятi Героїв Небесної Сотнi та Вiктора Чмiленка зокрема. Поклавши квiти до постаменту, на якому колись має з’явитися справжнiй пам’ятник, та меморiальної дошки нашому земляку, посадовцi швидко повантажились до машин – на свою долю уваги чекали Фортечнi Вали. I тiльки бiднi кореспонденти, переважна бiльшiсть з яких не влiзла до номенклатурного транспорту, на своїх двох чимдуж чимчикували до нової локацiї «святкування» – редакцiйне завдання потрiбно було виконувати за будь-яку цiну.

Читайте також: Перше свято Кропивницького або День міста з радянським ароматом (ФОТО)

Автор цих рядків переконаний – пам'ятати героїв Другої світової та першої за незалежності України воєн потрібно завжди. Але використовувані владою сценарії нівелюють саму ідею пам'яті. Складається враження, що все робиться для галочки, аби відчепились. 

Втiм, слiд згадати благодiйний марафон «Серця, опаленi вiйною». От тiльки чому такi заходи у нас проводяться не в день безпосереднього вiдзначення, а завчасно? Щоб протягом вихiдних можновладцi змогли вiдпочити вiд справ насущних? Тодi виникає питання – для кого влаштовуються подiбнi заходи – безпосередньо для причетних чи таки посадовцiв? Судячи з логiки подiй, вiдповiдь є доволi однозначною – якщо чиновники тут знаходяться на «службi», то переважна бiльшiсть мiстян залишити свої робочi мiсця можливостi не мала.

А як все просто було б зробити! Наприклад, органiзувати урочисту ходу у п’ятницю – погода хоч i не радувала теплом, але була сонячною. Маршрут давно вiдомий – почати вiд Янгола-охоронця i Великою Перспективною пройти до Козачого острова. Бiльш нiж на 90% переконаний, що у такiй ходi залюбки б узяла участь переважна бiльшiсть як учасникiв АТО, так й iнших мiстян, адже попереду були ще два повноцiнних вихiдних. А вже там – на Козачому островi – можна було б органiзувати патрiотичний фестиваль. Переконаний – i оркестр 3-го полку спецпризначення, i мiсцевi виконавцi iз задоволенням узяли б на себе концертну програму. А «Цитадель» би в такому випадку органiзувала б показовi виступи. I всього iншого, переконаний, було б вдосталь – за усталеною практикою, на таких заходах зазвичай «свiтяться» хендмейдери та iншi. Для того, щоб органiзувати приготування святкового кулiшу на багаттi, сил багато не потрiбно – УЦДЮТ «Сiч» та ГО «Пробудження» на цiй стравi руку набили вже давно, та й витрат би було мiнiмум. Останнi взяли б на себе ще й розваги для дiтей – цьогорiчний Купайла показав, що згаданi органiзацiї мають чим зацiкававити юних та недосвiдчених. Та й «Серця матерів», переконаний, приєднались би із задоволенням. I вийшло б гарне мiське свято – веселе, гучне i зовсiм не номенклатурне. Але не склалось…

Причина проста – нашi посадовцi звикли дiяти виключно в рамках наказiв, iнструкцiй та положень. Якби з Києва прийшла цидулка за пiдписом мiнiстра\заступника тощо, де б мiстилися рекомендацiї щодо святкування, можливо, щось би креативне i вийшло – необхiднiсть звiтувати до столицi неабияк стимулює фантазiю посадовцiв. Але у Кабмiна та АП руки ще не дiйшли. А працювати по-новому нашi чиновники так i не навчилися. От i вийшло свято з радянським присмаком – з грамотами, номенклатурними квiтами та Фортечними Валами. Бо ж мiсце зустрiчi змiнити не можна…

Читайте також: Відштовхнутись від «АгроЕкспо» або Як «засвітити» Кропивницький (ФОТО)