Олександр Жовна: «Справжнє вишукане кіно ніколи не було цікавим широким масам» (ФОТО)

З одеського кінофестивалю повернувся наш земляк – письменник, сценарист та кінорежисер Олександр Жовна. Враження від заходу – дуже яскраві і загалом позитивні. І просто гріх такими враженнями не поділитися з читачами Точки доступу.

Кор.: Чим цьогорічний фестиваль був для вас особливий? Що найбільше сподобалося?

Чомусь раніше ставився до Одеського фестивалю, як до дещо провінційного відносно Київського. Хоча саме на Одеській кіностудії були зняті мої перші фільми. Цього разу я вперше відгукнувся на запрошення, та й як не відгукнутися, коли тобі надають безкоштовно престижний готель в центрі міста і можливість пройтись по червоній доріжці фестивалю. До речі, одеські модниці, щоб показати свої вбрання на тій же червоній доріжці, платили за запрошення на відкриття 15000 гривень. Насправді ж я був не просто приємно здивований, а дещо спантеличений розмахом фестивалю. Він дійсно міжнародний. Звідусіль тільки й чути німецьку, англійську, французьку. Вся Одеса заповнена іноземцями. Неперевершені урочистості відкриття та закриття фестивалю знову повернулися до одного з найкрасивіших оперних театрів світу.  Але головне – наповнення сучасним доки небаченим зарубіжним кіно. Що не фільм, то незабутнє враження.

Кор.: Чи були фільми, переглядом яких ви навпаки – були розчаровані?

Чекав на український повний метр, зокрема довгоочікувану картину «Моя бабуся Фані Каплан». Очікування не справдились. Незважаючи на високий бюджет, інколи зовні привабливу картинку, фільм справляє враження традиційної недосконалості та малої спроможності, особливо на фоні справжнього високого гатунку європейського кіно. Сумно. Непогані відгуки про «Гніздо горлиці», однак я його не бачив, бо віддав перевагу перегляду французької картини. Цікаві українські стрічки короткого метру – і це вже традиція. На повний, як і раніше чогось не вистачає.

Кор.: На кінофесті показували стрічки з Франції, Бельгії та інших країн. Це були фільми з оригінальною озвучкою, дубляжем чи титрами? Як всі сприймали саме зміст фільмів?

Як правило, на фестивалях показують свіжі фільми і на них ідуть субтитри. Не зовсім зручно, відволікаєшся від картинки. Звичайно краще дивитись і слухати в оригіналі, однак для цього треба знати мови.

Кор.: Які шанси, що хоч щось із показаного на фестивалі дійде до масового глядача через телебачення чи кінотеатри? І як ви гадаєте, наскільки цікавими були б ці фільми для української широкої аудиторії?

Єдиний шлях – інтернет і лише згодом. Чи будуть вони цікаві для широкої аудиторії в Україні? Справжнє вишукане кіно ніколи не було цікавим широким масам і не лише в Україні, і це нормально. Для масового глядача існує американське масове чи ще якесь масове, російські серіали, ними задовольняється основна маса населення. Так було і так буде. Запитаєте, чому? Рівень культури. Він ніколи не стане здобутком більшості. І в цьому не зацікавлена та сама кіноіндустрія, що створює масове, чи то примітивне кіно. Проте, це вже окрема розмова.

Кор.: Як ви сприйняли громадян Росії у журі конкурсу? Чи відомо щось про мотиви як організаторів фестивалю, які запросили саме цих людей в журі, так і самих росіян, які погодилися приїхати в країну, проти якої Росія веде війну на Донбасі  і в якої анексувала півострів Крим?

Громадян Росії я давно сприймаю з підсвідомою неприязню і на це є об’єктивні причини, які, власне, й створюють сучасний образ росіянина і вони небезпідставні. Важко пояснити мотиви їх запрошення, так само як і їх згоди. Відчувалася певна незручність на їх обличчях і приховати її було не просто. Особливо коли перед сеансами на екрані з’являвся портрет Сенцова – українського режисера, ув’язненого в Росії. Можливо, саме такі росіяни хай все ж приїздять. Біда в тому, що більшість населення Росії навряд чи схилили б сором’язливо голови, натомість гордо й пихато б їх здіймали. Саме такі росіяни в Україні не потрібні. Та й навряд чи хтось з них приїхав би до Одеси, адже більшість одеситів теж не долюблюють росіян, власне, ситуація – як і в усьому світі.

Кор: Кожен фестиваль – можливість познайомитися з іншими творчими людьми і народження нових проектів. Чи зʼявилися нові творчі плани у вас після цього фестивалю? А головне – чи побачили ви якісь джерела фінансування нових проектів?

Власне за цим я й їздив до Одеси. Схоже, все склалося. Особливо зі знайомствами. Зокрема з європейськими кінематографістами з Франції та Німеччини. Несподівано зустрів колегу з Нью-Йорку, Юрія Шевчука, професора Колумбійського університету. Домовились, що приїде в гості до Новомиргорода. Дуже хоче зеленого борщу. Говорив також з Пилипом Іллєнком, головою департаменту кіно України, з міністром культури України Євгеном Ніщуком. Ніби всі налаштовані на позитив у фінансуванні українського кіно. Хочеться сподіватися.