"Сільські волонтери": Будинок культури на Кіровоградщині перетворився на волонтерський вулик (ФОТО)

У селі Первозванівка на Кіровоградщині Будинок культури перетворився на волонтерський штаб. Нині там плетуть маскувальні сітки, роблять водонепроникні каремати, в'яжуть шкарпетки та шиють білизну для українських захисників і захисниць. Свій волонтерський гурт самі ж назвали "Сільські волонтери". У вулику, де практично не припиняється робота задля нашої перемоги, побували журналісти "Точки доступу".

Щодня, наче на роботу, поспішають у Будинок культури волонтери Первозванівки. Значна частина команди допомагає українським військовим ще з 14-го року. Тепер стіну будівлі прикрашає прапор, який на згадку їм подарували морські піхотинці. 

Щойно дізнавшись про повномасштабний наступ Росії, первозванівці повернулися на свої волонтерські позиції.

Оскільки ми вже знали, як плетуться сітки, що треба робити, що шити, в’язати, пекти, то ми з перших днів підключилися до цього і до нас стали підтягуватися люди, – розповідає Галина Козакова.

Кістяк волонтерського гурту складають близько трьох десятків людей. Ще чимало селян смажать, квасять, печуть смаколики для бійців удома і приносять у Будинок культури, де волонтери розподіляють допомогу між військовими підрозділами.

Пиріжки, рогалики, тут булочки, тут сухарики ось робили, – показує Олена Терещенко.

Ірина Шарапатюк працює разом із донькою Тетяною. 11-річна школярка допомагає мамі нарізати смужки для сіток, а ще малює мотивуючі малюнки для воїнів.

Це наполовину синій, наполовину жовтий котик. Ми так називаємо наших хлопців – котиками, – говорить дівчинка.

Галина Бакал в’яже для захисників теплі каремати. Потім їх нашивають на водонепроникну основу. На виробах квітнуть соняшники, маки та волошки.  

Спочатку я теж різала стрічки на сітки, а потім подивилася, що не вистачає карематів, тож перейшла на це. Згадала бабусину науку й почала плести.

У волонтерській команді й переселенка з Дергачів, що на Харківщині, Тетяна Болибік. Прийшла допомагати, попри зламану ногу.  

Все літо, осінь і зиму я сюди ходила – без дівчат вже не можу. Тут такі люди, дай, Боже, їм здоров’я. І Кіровоградщина нас прийняла дуже тепло, сердечно. Нам тут дуже подобається. 

У кожному місті й селі, звісно, є волонтери, але наші – найкращі. Так, так, вони все роблять! Не встигли сітку зв’язати, а вже побігли квасити капусту. Не встигли ще щось зробити, тут же вареників наліпили хлопцям – все для перемоги, – підтримує Тетяну Любов Кривоблоцька.

Це волонтерський рух, який на моєму житті ще не траплявся, я таке не бачила. Така згуртованість народу! Дійсно, ми такі всі стали дружні під час війни, що я не очікувала, що люди так можуть згуртуватися і працювати на перемогу, – додає Раїса Парамієнко.   

У багатьох волонтерів найрідніші люди нині служать в Збройних силах. Тетяна Пакош провела на фронт онука, а Вікторія Споденюк – сина.

Двадцять сім років, Антон. Не військовий, ні. Сам пішов у військкомат, записався сам. Спочатку, як усі – плакала, а потім прийняла його рішення, – розповідає Вікторія. 

Хлопчики, рідні, бережіть себе, живіть! Як можете, тому що ми вас тут дуже-дуже чекаємо! І чекаємо живими, живими, – передає вітання нашим воїнам пані Тетяна.

У Будинок культури сільські волонтери приходять практично щодня. Насамперед, кажуть, – робота на користь армії, а домашні справи почекають.

Так, як в мене племінник воює і двоюрідний онук, буду так казати, то я в першу чергу йду допомагати, щоб було все добре, – не може стримати сліз Галина Хміль.

Мабуть, немає такої роботи, яку б не робили первозванівці: плетуть маскувальні сітки та каремати, в’яжуть теплі шкарпетки, шиють білизну. Беруть участь в ярмарках, печуть і продають пиріжки у селі, аби заробити гроші на потреби армії.

Ми допомагаємо нашим місцевим, яких ми знаємо безпосередньо, також співпрацюємо з волонтерськими організаціями міста. Якщо до нас звертаються, що потрібна допомога, і ми можемо надати цю допомогу, то ми нікому не відмовляємо, – говорить Любов Ключнікова.

Святкувати перемогу "Сільські волонтери" планують теж разом.

Ой, я непитуща, але, мабуть, нап’юся, – ділиться Олена Грицюк. – А взагалі-то, я так думаю, що буду я плакать, бо і зараз плакати хочеться від слова перемога.

Разом із землячками волонтерить і директор Будинку культури Петро Камінський. Зокрема, робить буржуйки для наших захисників. Його син теж боронить Україну, а самого Петра звільнили з військової служби через вік. Обіцяє, що на честь перемоги зроблять із дівчатами потужний концерт.

Ми з дівчатами зробимо величезний концерт. Обов’язково будемо співати – танцювати!

До слова, місцевий вокальний колектив "Приінгульські голоси" співав у медзакладах Кіровоградщини для поранених військових, аби підняти їхній бойових дух. Ансамбль радо погодиться на пропозиції виступити для наших захисників і надалі.

Сільські волонтери дякують всім і кожному, хто наближає перемогу України та підтримує волонтерський рух у рідній Первозванівці.