23 листопада 2022, 10:15
Місяць потерпали від обстрілів у Маріуполі і не мали можливості спуститися у підвал через хворобу матері. Весь цей час перебували у квартирі на четвертому поверсі і сподівалися лише на Бога, який їх врятує. Так про життя в Маріуполі, який став символом опору російським загарбникам, згадує місцева жителька Наталія Шмельова. Нині із матір'ю та чоловіком вони орендують будинок у Кропивницькому і вірять, що врешті повернуться додому, у свій, український Маріуполь. Свою історію Наталія розповіла журналістам Точки доступу.
Із Наталею ми познайомилися на відкритті виставки "Тi, що зi сталi" Дмитра Ореста Козацького, яку презентували в обласній бібліотеці імені Дмитра Чижевського в Кропивницькому. Жінка подовгу зупинялася біля кожної фотографії і вдивлялася в обличчя захисникiв "Азовсталі", оборонців її рідного міста.
Я у цей момент була там, у місті. Поки хлопці були в "Азовсталі", я вірила, сподівалася, що Маріуполь буде українським. Місяць я була під окупацією і вже вісім місяців тут, а досі без сліз говорити про це не можу. Як то кажуть, скитаюся: спочатку були в іншому місці, тепер у Кропивницькому, – говорить вона.
Наталія розповідає, що в юності була на заводі "Азовсталь" і не уявляє, як попри щоденне бомбардування заводу, військові понад 80 днів стримували наступ рф.
Я була на самому заводі, коли вчилася. Я знаю, що це таке – завод. І як вони там були, як вони там вижили в цьому всьому, просто не розумію…
Переселенка каже, що від початку повномасштабного вторгнення зі старенькою мамою не виходили із квартири. Боялися стати мішенями російських ракет. Практично голодували, тримала лише віра в українську армію та надія на Бога.
Тяжко дуже все це. Продуктів не було, нічого не було. Була одна надія. Ми вірили до останнього, сподівалися. Бачили, як хлопці пересуваються по місту, стараються захистити нас, чинили супротив, але, не вийшло, на жаль…
Разом із 78-річною мамою Наталія пересиджувала атаки у квартирі на четвертому поверсі. В укриття жодного разу жінки не спускалися.
У підвалі ми не ховалися, в мене мама маломобільна, вона не могла спускатися з четвертого поверху, а я була поряд з нею. Ми ховалися в коридорі, коли були обстріли, – згадує вона.
Будинок родини пошкоджений, але не зруйнований. Їхати рішення прийняли, коли дивом уціліли після чергової атаки.
Ми почали вже їхати, бо був сильний обстріл нашого будинку, ми дивом лишилися жити. Вікна, все в нас повилітало. В нашому районі не була організована евакуація, це було більше на околицях міста. Але приїжджали волонтери, велике їм дякую, і вивезли нас.
Із майна, нажитого роками, переселенці взяли лише мінімум.
Всі речі ми лишили там, бо маму мені треба було брати під руку і вести – вона з паличкою, погано ходить. То все лишилося там, все лишилося... І робота лишилася – я працювала кухаркою.
Жінка говорить, що має зв’язок зі знайомими, які з тих чи інших причин лишилися в Маріуполі – хтось тримається за житло, хтось не їде через поважний вік, а чи стан здоров’я.
Є зв’язок, ми переписуємося – тяжко їм там. Гуманітарок жодних немає, лише для пенсіонерів. Із роботою теж тяжко – не можуть знайти. Тільки по будівництву щось, але це небезпечно, бо багато мін і нерозірваних снарядів. Чимало снарядів потрапляли у будинки, але не розривалися. Вони просто влітали туди і все, – говорить жінка.
Жителі Маріуполя підтверджують у переписках, що окупанти нарощують свою присутність у місті.
Там же вони поряд і купа техніки зараз там. З Херсона ж вони всі туди повалили, хочуть укріплятися в Маріуполі.
Наталія додає, що дуже сумує за малою батьківщиною, але і на Кіровоградщині почувається як удома.
Нам важко теж, але ми тут, вдома – в Україні. А там ця чужа влада, яка незрозуміло що творить. Просто хаос повний, там немає жодної влади, по суті.
Жінка вірить, що після всіх поневірянь врешті повернеться додому. У свій, український Маріуполь.
Я вірю і сподіваюся, що Маріуполь буде Україною, що ми повернемося додому, ми будемо його відновлювати. Нам гірко і образливо, що його просто знищили, було таке красиве місто, яке розвивалося. Скільки в нього було вкладено, скільки зроблено!
Фото обкладинки: Газета "День"
Головне сьогодні
