23 грудня 2022, 12:30
Поки 70-річна Олена Кацапенко в’яже, її 75-річний чоловік Анатолій розпускає принесені волонтерами светри. Разом вони роблять теплі шкарпетки для військових, бо переживають за їхнє здоров’я. А ще раз на місяць із пенсії донатять на потреби армії.
Як подружжя Кацапенків наближає українську перемогу, читайте в матеріалі Точки доступу.
Цьогоріч 24 лютого для більшості українців почалося однаково. Паніка, страх, нерозуміння, що робити далі. Олена та Анатолій були не виключенням. Тривоги перечікували в підвалах. Потім прибрали з коридора всі меблі та постелили там матрац, щоб не страшно було засинати вночі.
Мене підтримував чоловік, а я його. Якщо сильно нервувала, він казав: “Лєна, все буде добре, заспокойся”. Як бачила, що він засмучений, то старалася його підтримати, – розповіла жінка.
Згодом дізналася від знайомої, що місцеві волонтери шукають килимки для військових. Ця розмова була вчасною, адже тоді особливо хотілося і відволіктися, і допомогти армії. За лютий і березень пара зв’язала 70 килимків.
А влітку сама вже додумалась, що буде зима, холодно. Влітку ми зробили небагато шкарпеток. А вже як вдарили морози, то взялися за це активніше, – сказала Олена Кацапенко.
Якось подружжя Кацапенків вкотре понесло шкарпетки волонтерам Олександрії. Вони їх сфотографували та виклали у свої соцмережі. Так про допомогу пенсіонерів дізналися їхні сусіди, знайомі та інші містяни.
Люди побачили нас із Толею та впізнали. Донька нашої сусідки принесла аж два пакети ниток. Сама сусідка дала свого теплого светра з ниток із козячого пуху. Інші також щось віддали.
Олена Кацапенко
Саме в’язанням займається пані Олена. Поки вона це робить, чоловік розпускає в’язані речі та формує клубки.
Він мені то каву зробить, то бутербродики принесе, то яблук начистить в тарілку, коло мене поставить. Я в'яжу, спицею наколола шматочок – і в рот. Щоб не відволікатися, – розповіла дружина.
Не припиняє жінка в’язати, навіть коли вимикають електрику. Спочатку пробувала це робити при світлі свічок, але видно не так добре: пропускалися петлі й шкарпетка втрачала свій вигляд.
Анатолій Кацапенко
То чоловік пішов на базар та знайшов ліхтарик. Той, шо на лоб чіпляється. Він його якось прикрутив до моєї настільної лампи, й тепер все видно. Дякую йому велике.
Олена Кацапенко ніколи не знає, який візерунок вийде. Адже усі нитки різні як за кольором, так і за вмістом. Є тонші, є тепліші, є жорсткіші. Тож жінка намагається скомпонувати їх в процесі, щоб зробити шкарпетки гарними й теплими.
Коли в’яжеш верхню частину, тут можна брати тоншу нитку, а там, де п’ятка і пальці – треба товщу. Не замерзнуть ноги в пальцях, значить, буде тепло всюди. Кольори намагаюсь різні брати. Воно наче само мені підказує, що далі робити.
З літа і до нині Кацапенки зробили 60 пар різник шкарпеток. В’яжуть для захисників та захисниць.
Для дівчат є, їм же теж потрібно. А що ж я буду хлопчикам в’язати, а дівчата будуть ображатися, що за них забувають? – розповіла Олена.
Анатолій та Олена разом 51 рік. Познайомилися, коли жінка, будучи студенткою херсонського університету, поїхала на весілля до подружки в Олександрію. А вже вдома, як повернулася, побачила лист від Анатолія. Весь у віршах, з посмішкою згадує вона.
Ми 19 лютого познайомилися, а 30 травня було весілля, – сказала жінка.
З тої пори живуть нерозлучно. Разом пережили різне – революції, епідемії та пандемії, війну. В сьогоденні обов’язково з пенсії відкладають 100-200 гривень на потреби армії: донатили і фонду Сергія Притули, і Збройним силам України, й іншим організаціям. Бо зараз українці, як ніколи, мають єднатися та підтримувати один оного, вважає подружжя.
Головне сьогодні
