Юний, буйний і «заляканий» або що знайдуть на Кіровоградщині любителі зеленого туризму (ФОТО)

  • Валентина Набока
  • watch_later 6 липня 2016, 20:00

  • visibility 826 переглядів
  • thumb_up 1 лайк

Підземні укриття й лазівки повстанців Холодного Яру, забуті прочанські маршрути й подвір’я теперішніх селян… На всьому цьому можна було б незле заробляти, навіть у нашій рапсово-соняшниковій стороні, якби не лінощі законотворців.

Приміром, з 2003-го року народні обранці так і не врегулювати питання про оподаткування туризму сільського (тобто прив’язаного до конкретного населеного пункту) та зеленого (на лоні природи і не обмеженого певним місцем). Не зрозуміло, що саме вважати умовою реєстрації підприємницької діяльності, яка спеціалізується на наданні послуг тимчасового проживання, харчування, інформаційного обслуговування та організації розваг у сільській місцевості. Сукупний річний дохід, кількість пожильців  протягом однієї зміни чи реальні койко-місця, частина з яких може призначатися персоналові?

Хай там як, місць для якісного відпочинку за межею міста у нас вистачає. Найбільш примітні й облаштовані на совість пройшли процедуру присудження відповідної категорії Любов’ю Твердоступ, головою Кіровоградської обласної організації Спілки сприяння розвитку зеленого туризму в Україні. І в розпал відпусткової пори жінці є чим поділитися з читачами «Точки доступу». Дещо із її розповіді ми доповнили коментарями власників зелених садиб й інформацією з мережі.

Головним представником обласної організації спілки я є з 2007-го року, – розповідає Любов Твердоступ. – Ми давно боремось за те, щоб підняти планку розвитку туризму тут, на Кіровоградщині, і якщо не вдається зробити це більш помітними темпами, основна причина  – розбиті дороги. Люди так собі міркують: «Та що шукати в цих степах?», і їдуть на Західну Україну. Закарпаття, Кам’янець-Подільський, Тернопіль… До Черкас вчащають. Хоча і у нас є на що подивитися. З тих пір, як Микола Середенко очолив Асоціацію молоді Кіровоградщини «Златопілля», Світловодськ почали більше рекламувати, розгорнувся потужний  брендинг цього району загалом у соцмережах. Не в тих масштабах, що раніше. Бо, звісно, й знали про приватний зоопарк в Озерах, і про Спасо-Преображенський собор, розташований неподалік, теж знали, – місця справді чудові!.. Але що таке храм? Туристам потрібно ще й десь зупинитися в якості пожильців, походити зручними, засипаними гравієм доріжками, посидіти на галявині. Одним словом – відпочити.

Приміром, «Зелена садиба Ділієва» (Олександрійський район) пропонує прекрасно доглянутий пляж із гірками, човнами й катамаранами. За це вони отримали базову категорію. Чиста вода, піщинка до піщинки чистий пісок, обладнанні місця для перевдягання, вечірок, також власний звіринець, а до всього – ватага фізично розвинутих хлопців, які займаються відродженням традицій козацького виховання, склали свою, доволі цікаву, програму спортивних розваг.

Гучніша за піонерську стіннівку, яскравіша від роби ремонтника на залізниці. Сторінка садиби Ділієва у ВКонтакте  не залишає часу на довгі роздуми. Наплічник на спину, і – в дорогу. 8 травня оголошено про поповнення меню стравами з морепродуктів за помірними цінами. Приміром, шість свіжих устриць з лимонним соком коштуватимуть відвідувачу закладу 35 гривень, а два шпажки шашликів з рапанів – 25. Робочою є опція замовлення делікатесів телефоном додому.

На початку червня в Зеленій садибі Ділієва» заклали нову клумбу і підготували ділянку під дитячий пляж. Альбоми найсвіжіших фотозвітів рясніють знімками родин на відпочинку, зокрема, малечі на обіцяному дитячому пляжі. Запаморочливі стрибки з вишки,  тандир, що димить, коктелі і парад бікіні в лінієчку (Авт.).

І загалом Олександрійський район, як на мене, – говорить Любов Твердоступ, –Зараз виглядає найбільш розвинутим у плані пропозиції відпочинку в сільських садибах. Ці люди гаряче вболівають за успіх своєї справи. В одній лише Протопопівці, поблизу Срібного озера, за принципом кооперації працюють вісім садиб, об’єднаних програмою гастро-туру «Коровай дружби» (координатор Тетяна Дубенко). Господиня «Вараждін» (з вірменської – «дивовижна», «чудесна») зазвичай приймає лише шістьох пожильців. Але які умови! Жінка сама готує для гостей, сама й зустрічає. В інтер’єрі вгадується національний колорит, проте жодна з побутових дрібничок чи прикрас не дратує очей примітивністю сувенірного кітчу.

Найдешевші послуги пропонує сусідня із нею «У Світлани» (власниця – Світлана Баштавенко) – здається, 50 гривень за добу перебування. Там є озеро, у якому, щоправда, не можна купатися, але можна відпочивати неподалік, куховарити на відкритому повітрі, є сад, на подвір’ї – колодязь. Гості лише зупиняються там на відпочинок і ночівлю, а харчуватися за графіком їх везуть до іншої садиби.  Як я вже згадувала, усі садиби Протопопівки співпрацюють між собою, у підсумку даруючи туристові знайомство з кухнями місцевих народів (болгар, німців,  молдован, греків, росіян, циган і навіть корейців) й розваги на різний смак. Вечеряти можна в будь-кого, чиє меню і прийом тобі більше до душі, можна готувати щось самому, спати, де хочеш, ходити на екскурсії і вчитися ремеслам. Господиня садиби «Вербиченька» Ніна Ляшко зібрала свій хороший музей народних старожитностей, пізніше названий світлицею. Речі для формування експозиції їй передавали найстаріші мешканці села, і зараз там полюбляють організовувати весілля. Цього року «Вараждін» та «У Світлани» потрапили до офіційного переліку ста найкращих садиб України – кожна у своїй категорії. Журі всеукраїнського конкурсу насамперед відзначило і комфорт гостин, й участь господарів у житті місцевої громади, адже «Коровай дружби» – не єдина програма, яка підіймає економіку цього населеного пункту. Потроху підключаються й села-сусіди Протопопівки.

Колишній голові Протопопівської сільради, а нині – координатору програми «Коровай дружби» Тетяні Дубенко свій проект спеціально нахваляти не доводиться. Півтора роки тому, кожної другої суботи місяця, з обласного центру виїздило по два екскурсійні «бусики» загальною місткістю 40 чоловік. Зараз, щоправда, людей трохи поменшало.  Вартість туру без витрат на проїзд – 200 гривень.

З назви туру витікає, – розповідає телефоном жінка, – що головним об’єктом дослідження цієї кулінарної подорожі є хліб різних народів, і вже через нього або у зв’язку з ним ми знайомимося з національними культурами людей, що вирішили осісти у нас. Кухнею взагалі – бо ж кажуть – «Хліб і до  хліба», звичаями пригощання, щоденним раціоном, святами і т. д. На дегустаціях викладають нарізані скиби свого традиційного хліба, щоб кожен міг спробувати; поруч – те, з чім його зазвичай їдять. Приміром, німці демонструють продукцію зі свого господарства – кілька сортів сирів та масла, свинину, а також локшину із твердих сортів пшениці… За якістю вона  – як італійська, але коштує не дорожче середнього пакунку із супермаркету. У 2000-му році подружжя Ахіма та Габрієль Дьобрих з Північної Німеччини оселилися в нашій Протопопівці, залишивши позаду  цілком міські професії лікаря та викладачки. Вони охоче показують приміщення своєї ферми і пропонують покататися на одному з автомобілів приватного ретропарку 30-их років. Архім сам кермує.

Та спершу ми зупиняємося в нашій українській хаті, – докладно викладає програму туру пані Тетяна, – там розповідають історію заселення села, традиції побутування, відносини із сусідами тощо, потім, за першим столом, накладаємо на пробу українських вареників. За якийсь час  їдемо у гості до корейської сім’ї – тут подають страви з рису, велике різноманіття салатів і гострі соуси. Корейці приїхали до нас з Узбекистану ще у 1997-99-му роках, зараз селом розселилося аж 50 сімей. Справжній рисовий хліб в українських умовах є дуже дорогим і виготовляється за спеціальною технологією: його слід вимочувати, діставати особливу закваску… Але хтось з  наших односельців може запропонувати шматочок – тільки щоб понюхати. Болгари ж частують банницею. У селі є озеро зі скелястим берегом: от вони напинають шатро, розповідають про історію своїх поселень та наглядають за безпекою купань. Не раджу, збираючись до нас, вести із дому різні «тормозки». Потім жалкуватимете – в Протопопівці не голодують.

Country-club «Маєток» (с. Петрово)  – чули про таку? Одна з найкращих в області. Господарі попрацювали над будівлею старої, колись ще земської, школи. Міні-готель на 5 номерів, ресторан-бунгало (розрахований на прийом 40 гостей), басейн, сад – усе люксового класу. Однак не всі потягнуть відпочинок там, останнього разу у прейскуранті я бачила 550 гривень на двох за добу. З дітьми у басейні працює інструктор; у приміщенні є простора дегустаційна зала, що межує з льохом – кожна пляшка вина на видноті, підготовлена для огляду на виставці. Любителів розваг на свіжому повітрі везуть на екскурсію до Голубого озера. Власник «Маєтку» багато подорожує світом і, напевно, постарався відобразити у цьому проекті найкраще з того, що бачив.

Привабливість відпочинку у «Маєтку» активно обговорюється мережею. Ганжі теж є, але здається, їх не оминеш – водорості, що затягли береги Інгульця, і таки дорога кухня. За інформацію одного з подорожувальників, викладененою у його фейсбучному пості 4 липня, найдорожчий номер цього будиночка з листівки коштуватиме вам 325 гривень за ніч, відвідини басейну без номеру – 100, соляної кімнати поруч льоху – 30. За замовлення бенкету, скажімо, весільного, правлять ціну  500 гривень з особи, найдешевша пляшка з льоху затягує на 160 гривень (Авт.).

«Бджілка» (с. Фурманівка, Новоукранський р-н, господар Василь Зайченко), – продовжує Любов Твердоступ, – Здається, поки що особливо ніде не засвітилася. Її тільки минулого року відкрили. До послуг туриста запропоновано два житлових будиночка і ще по дерев’яній кабінці, призначеній для оздоровчого сну. Під лежаком розміщуються спеціальні вулики-короби з бджолами. Їх можна випускати на вулицю через боковий отвір на клапані. У меню – страви, приготовані з додаванням або ж на основі продуктів бджільництва. 

В Ульянівському районі викопали «Землянку» (с. Синицівка, господар Дячок Володимир). Її також кваліфікують як базу. Ззовні, тобто на поверхні, комплекс декоровано маскувальними сітками, також на подвір’ї, всередині двоповерхової будівлі, ви знайдете їдальню, а от спальні місця і душові кабіни – у спеціальному кубрику під землею. Землянка – вона і є землянка. Із розваг пропонують риболовлю, відпочинок у сауні, кінну прогулянку і квест «Знайди скарб». Господарям до вподоби мілітарна тематика, зокрема  партизанська  романтика також де-не-де прозирає.

Розважити себе риболовлею також можна в «Агагапі і Хаї». Новоукраїнський район, садиба на березі річки. На території закладу є невеличка станція човнів, відкритий басейн і сауни, неподалік ще є страусина ферма.

«У Мікулича» (Новоархангельський район). Це вже можна назвати садибою. Господарі дали назву об’єкту свого сімейного бізнесу на згадку про своїх давно померлих родичів. Поруч – річка Синюха й території археологічних розкопок. Вправні господарі особливо дбають про кухню – вона у них домашня, з найкращих, ретельно вибраних продуктів. І на горілку – жорстке табу.

Садиба «На гачок» (господар Анатолій Тітов), у Кіровограді вона відома усім, тому що розміщується зовсім близько від обласного центру, у Нововолодимирівці, одразу за Аджамкою. Вважаю її однією з найкращих, бо там завжди кишить людьми.  В інтер’єрі використовуються предмети хатнього начиння наших прабабусь, річка чиста – запускаються човни й катамарани. Влаштовуються вечірки-караоке.  І все таке, знаєте, не роблено-декоративне, натуральне… За це мені вони особливо подобаються – залюбки зупинялася у садибі кілька разів. Повітря таке чисте! Колишні колгоспний став господарі «На гачку» орендували, тож тепер вудять рибу самі і пропонують порибалити гостям.

Колишній льотчик Анатолій Тітов про порядки на своєму господарстві розповідає традиційною скоромовкою людини у формі.

Такі часи – клієнта зараз мало чим здивуєш. Єдине, чим ще можна надійно зачепити – тиша і доглянутість. Наш заклад розташовується у нетранзитній зоні, майже на сільському відшибі. Ніякої метушні, вихлопних газів чи незрозумілих типів, що, буває, вештаються територіями. У такій тиші людині, що приїхала відпочити від міста, завжди знайдеться що робити. Козацький край. В давніші часи в Аджамці розміщувалася дев’ята сотня – моя дружина проводить екскурсії по тих місцинах. До послуг відпочивальників три будинки на 4-7 койко-місць, ціна за перебування в яких коливається в діапазоні від 250 до 450 гривень, в залежності від рівня зручностей. Наприклад, у так званій «Батьківській хаті» особливих зручностей немає – вода кринична, туалет знадвору, в іншому – повний комплект. Але газ проведено скрізь, працюють кухні. Є й банька з виходом до ставка. На сайтах ще можна знайти послугу «катання верхи», але її замовляли вкрай рідко – раз на 3-4 місяці протягом чотирьох років. Звісно, це не покривало витрат на утримання тварини, тому цього року ми передали свою конячку до рук іншого господаря.

Кіровоградська область сільський туризм освоює важкувато, – розповідає Любов Твердоступ. – Таке наше село. Дехто спеціально перебудовує під садибу колишні бази відпочинку, як, наприклад, «Рожевий слон» (с. Обознівка, що під Кіровоградом) – оформлюють заявку на вступ до нашої спілки. Я там нещодавно побувала – територію облаштували справді гарно, але на об’єкт сільського туризму це мало схоже. Поки що база.

Пізнавальна складова також враховується під час складання програми гостин. У Новій Празі навчають плетінню із соломи. У Добровеличківськму районі викладають ремесло гончара – можна самотужки зробити якусь річ із дрібної кераміки... Плетуть із бісеру, в Олесандрійському районі ляльки-мотанки виробляють, декоративні композиції з гарбуза, і також плетуть меблі з лози. Знам’янська «Вишивана хата» приймає лише на екскурсії – там можна навчитися різним технікам вишивки. Раніше все це вважалося нецікавим, відтак і не розвивали.

У Знам’янському районі кілька покинутих хат теж об’єднали в садибу. Через хворобу ще не їздила оглядати, може, за кілька місяців… На фотографіях, утім, виглядає доволі цікаво.

Законодавчої бази під зелений туризм у нас ще путньо не розробили. Спочатку його переклали на відомство Міністерства агрополітики. Відтак, початково садибою називався заклад на 30, а вже згодом і на 10 койко-місць. Але бізнес розвивається – є прекрасно упоряджені, комфортабельні місця і на меншу кількість пожильців або на значно більшу. Приміром, у якомусь комплексові тільки для проживання службового персоналу побудовано окремий корпус. Так, з усіма зручностями, ліжками, тільки-от власник з того ніякого зиску немає… Ні, нічого не визначено, немає норм.

До нас у спілку попросилися (і ми їх зареєстрували) 20 садиб, тоді як обласний департамент культури, туризму та культурної спадщини нараховує 35. Насправді ж їх у рази більше. Люди не готові оприлюднювати всі свої доходи, бояться «стукачів», різноманітних чинуш з інспекціями й обов’язковими поборами, і своїх – найближчих сусід-заздрісників. Бо знаєте, що роблять, щоб «обламалося»? Кислоту яблуням під корені час-від-часу підливають, і сад вчахає…

Кінцеві зауваги. Відповідно до проекту Закону «Про зелений туризм» та Закону України «Про особисте селянське господарство», фізична особа, що заробляє наданням послуг сільського туризму в межах свого обійстя, зобов’язана наперед проінформувати споживача цих послуг про можливі небезпеки такого відпочинку, і забезпечити необхідною медичною допомогою. Окрім усмішки з короваєм під пахвою, господар садиби має тримати на видноті ще й аптечку, а також перелік та описи місцезнаходження об’єктів місцевої інфраструктури – найближчої залізничної чи автостанції, поштового відділення, сільради, фельдшерського пункту і поліцейського відділку. Якщо працівники кол-центру якоїсь із розкручених місцин «зажовують» відповіді на ці питання – задумайтесь, чи варто їхати туди взагалі. В переповнених закладах з роботою до останнього клієнта іноді трапляються бійки.

Читайте також: Купатися не можна заборонити: чим загрожує відпочинок на пляжах Кіровограда (ФОТО)

Знайти садибу до душі в межах Кіровоградщини можна за даними профільного департаменту, щоправда, їхня «свіжість» є доволі сумнівною – по багатьом номерам не беруть слухавки, а десь, зачувши українську мову й діловий тон, просто «зістрибують з теми». Мовляв, ні, не я, і хата (сиріч садиба) не моя. На пристойну репрезентативність і коректне висвітлення пропозиції послуг з робочими контактами претендує ресурс «ZaMistom» і, звісно, веб-сторінки та мережеві спільноти закладів в неті. Отож гортайте – визначайтесь.