Кіровоградські фанати антен та екранів або Шоу має продовжуватись (ФОТО)

  • Олена Данова-Белінська
  • watch_later 17 лютого 2017, 20:00

  • visibility 225 переглядів

Є речі, які стали настільки звичними для нас, що складно уявити, що якихось 50 років тому їх не було. Наприклад, як телебачення на Новомиргородщині…

Ретранслятор з вишкою, який дав можливість практично всьому району ловити аналогове телебачення, зʼявився у Новомиргороді в грудні 1971-му – тобто 45 років тому. Тоді телевізори були у поодиноких прогресивних громадян, які дещо раніше всілякими технічними хитрощами домоглися прийому сигналу з обласного центру. Єдиний канал – Центральне телебачення, на частоті якого зараз транслюють «Інтер». УТ-1 у Новомиргороді зʼявилося у 1982 році… А славнозвісний «40-й канал» – ще пізніше.

Точка доступу розкриє вам найцікавіше з маловідомого. Отже, телетранслятор і його працівники – якими їх побачили ми…

45 років, відданих справі телетрансляції…

Електромонтер Галина Борисньова – унікальна жінка. Вона працює на ретрансляторі з моменту його створення і по сьогоднішній день. За фахом – телемеханік. Освіту одержувала у Душенбе і телемеханіком стала випадково: склала іспити у ПТУ, навчалася на палітурника… А через півроку групі повідомили, що таких фахівців не треба, йдіть, мовляв, додому, а натомість наберіть студентів на фах телемеханіків. Втрачати рік життя та стипендію дівчата (а їх у групі було 27 – і лише 3 хлопці) не хотіли, зверталися в усі інстанції й органи влади – і врешті їм таки дозволили навчатися за новою спеціальністю.

На момент, коли ми воювали за можливість продовжити освіту, я ні телевізора, ні радіо ні разу не бачила, бо була родом з маленького села на 11 дворів, – розповідає Галина Михайлівна. – Але вивчилася, маю вищий з усіх можливих – 6-й розряд.

«40-й канал» – як зʼявився й куди подівся?

Новомиргородське телебачення трималося на ентузіазмі – і значною мірою на ентузіазмі тих, хто забезпечував технічну складову.

З ретранслятором була укладена угода, за день виходу «40-го каналу» в ефір платили 7,50 карбованців, – розповідає Галина Михайлівна. – Але це були копійки, якщо згадати, як ми жонглювали касетами й викручувалися з двома відеомагнітофонами. На одному з них був студійний запис, на інший ставили пісні, фільми. Технічно все трималося на Валерію Забажану – він був ініціатором, для нього телебачення було смислом життя. Доки він був живий – доти й телебачення було. Зараз на частоті «40-го каналу» показує канал «Кіровоград». Був період – пропонували викупити частину ефірного часу для того, щоб була можливість показувати місцеві новини. Але – якось не склалося.

Читайте також: Електронні квитки в Україні: панацея від засилля пільговиків та нічні жахи перевізників (ФОТО)

Можливо, не склалося тому, що у Херсонській області був прецедент, коли місцеву студію телерадіомовлення покарали за використання піратського матеріалу в ефірі? А наповнювати ефір матеріалами власного виробництва – то не так просто, – коментує ситуацію електромонтер І категорії Олег Забажан. – Зараз маємо те, що маємо – місцевого телебачення вже близько 20 років нема.

Цифра чи аналогове телебачення?

Всі чули, що від аналогового телебачення держава має намір відмовитися. Ми поцікавилися у місцевих фахівців, що про такий перехід думають вони?

Думаємо, що аудиторія телеканалів зменшиться, – коментує Галина Борисньова. – Люди зараз небагаті – не всі можуть придбати так звану «приставку Т2» або супутникову тарілку. Не скрізь можна «зловити» цифру. Наприклад, не бере цифрове телебачення у районі колишнього молокозаводу чи інших «ямах».

Рельєф нашого району специфічний – щоб перейти на цифру, у багатьох місцях потрібно дуже високо піднімати антени, – пояснює Олег Забажан. – Або ж варто подбати про проміжні телерадіотранслятори. Технічно можливо абсолютно все, але всі технічні нововведення потребують грошей. Гадаємо, до того, як відмовлятися від цифрового телебачення, контролюючі органи (а роботу ретранслятора контролюють і в Кропивницькому, і в Києві, і в Одесі) мають дослідити це питання з усіх боків.

Вид з Новомиргородського ретранслятора. Висота 45 м

Читайте також: «Істopія Лізи»: нa Кіpoвoгpaдщині зробили кінoпpoби нoвoгo фільму Oлексaндpa Жoвни (ФОТО)

Техніка і казуси

Той, хто вважає, що технічні спеціальності – це нудно, просто ніколи не працював у відповідній сфері. Весело буває скрізь. Наприклад, досі згадують, як під час святкування другого дня весілля новоспечений чоловік на радощах (і, найімовірніше, під впливом спиртного) заліз без жодної страховки на вишку й прикріпив там стрічки. А вишка, на хвилиночку – 45 метрів у висоту! Її періодично приїжджають обслуговувати промислові альпіністи!

Так само легендами обростає розповідь про заміну антени на вишці. Приїхали уповноважені працівники, поміряли антену, визначилися з тим, яка має бути обновка для ретранслятора… А коли привезли нову антену і стару зрізали, зʼясувалося, що деталь не підходить. У районі немає телебачення. Незадоволені глядачі дзвонять в усі інстанції. Антену встановити можливо, але тільки з трубкою-перехідником. А де ж його взяти прямо зараз? І раптом один з глядачів, вислухавши пояснення працівників ретранслятора, запропонував поїхати до кума на пункт прийому металобрухту і знайти там трубу необхідного діаметра. І так в районі рекордними темпами відновився перегляд телеканалів.

Ну, й досі пригадують співробітники, як під час пожежі Галина Михайлівна спробувала гасити обладнання не піною, а піском – і потім ще півроку з кожної детальки пісок витрушували.

Працівники ретранслятору могли б розказати й не такі веселі речі, наприклад, поскаржитися на стан приміщення, в якому вони працюють (а тут ремонт не робили, мабуть, з часу його побудови і лише цього року мають поставити нові вікна, бо попередні від морозів не дуже захищають). Розповісти, скільки телевізорів, які у тестовому режимі показують всі канали, були принесені з дому й відремонтовані на місці. Але – натомість будують плани. Є досвідчені працівники, сформований колектив з чотирьох осіб. Є вишка, якою користується, наприклад, оператор «Інтертелеком» – і трудівники ретранслятора готові до співпраці з іншими зацікавленими особами.

Бо опустити руки – то не те, чому колектив навчився за час роботи на ретрансляторі. Тут головним девізом є фраза «Show must go on» – «Видовище має тривати!».

Читайте також: Всупереч, а не завдяки: чому «зависло» сільське господарство в Україні (ФОТО)