Людмила Салоїд - про ковбасу, кілометри та пошту під кулями

  • Алла Зейферт
  • watch_later 5 вересня 2014, 11:25

  • visibility 411 переглядів

Минулого тижня на телеканалі „Україна” вийшло ток-шоу «Говорить Україна» за участі представників Кіровоградського відділення УДППЗ „Укрпошта”. На передачі сільські листоноші скаржилися на те, що їх змушують, крім їхніх основних обов’язків, продавати людям харчі та побутові речі. Тема отримала неабиякий резонанс. Тож за коментарем Точка доступу звернулася до директора Кіровоградського відділення Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» Людмили Салоїд.

–Запитання були гострі, але на всі в мене були відповіді, які, на жаль, вирізали з ефірного запису. Чому сьогодні листоноша торгує? Зараз в області тисячу двісті листонош, вісімсот з них – у сільській місцевості. Будь-хто, чи вона, чи оператор, чи начальник відділення поштового зв’язку, проводить цю торгівлю, і за це йде окрема оплата. Це не входить ні в обсяги, ні в основну заробітну плату, це – окрема винагорода за проданий товар. Я не буду кривити душею - сьогодні заробітна плата у поштовій галузі, на превеликий жаль, найнижча, навіть порівняно із зарплатами в народному господарстві. Премії наші співробітники отримували востаннє, коли я пішла з пошти – а минуло вже три роки.


 Звичайно, хто хотів займатися торгівлею, той займався, і за це отримував окремо зарплату. Наприклад, листоноша обслуговує чотириста дворів.


Якщо на один двір по реалізації припадає шість гривень, то вона отримує 5 відсотків від обсягу реалізації, від 6 і більше – 6 відсотків. Проте якщо листоноша не хоче займатися торгівлею, то може відмовитися від цього, подавши відповідну письмову заяву на ім’я керівника свого відділення зв’язку.

За словами пані Людмили, дев’яносто відсотків товару приходить по накладних із Києва централізовано на основну базу в Кіровоград, тоді доставляється по районах, а тоді – по відділеннях зв’язку. У кожної листоноші є квитанційна книга. Поштар зобов’язана виписати на кожен проданий товар квитанцію, накладні в них також є.

– Щодо ковбаси, про яку гостро постало питання в передачі, то в нас був договір на централізовану поставку, і фірма розвозила продукт безпосередньо по районах, щоб товар не псувався, – зауважує Салоїд. –Є, дійсно, такі села, які замовляють і ковбасу, і хліб. Ми на ньому нічого не заробляємо, а просто передаємо, бо є люди, які сидять без хліба, тому що в селі немає магазину. А це питання ніхто не підіймає. Всі кажуть, що ми маємо займатися своїми послугами – так, я згодна, але якби були обсяги... Історично так склалося, що ми займалися переказами коштів – банки їх у нас забрали, ми приймали комунальні платежі– це знову забрали банки.


Також, за словами директора відділення, багатьох листонош обурила передача. На сьогодні вони об’єднуються, вийшли на профспілки і хочуть створити спілку листонош. Вони хочуть звертатися на передачу, бо двоє людей, на їхню думку, не можуть говорити за весь колектив.


– У Голованівську дуже добре працювала листоноша, продавала товари під замовлення, людям подобалось. І їй в знак «відкату», як висловилась пані Монтян (адвокат Тетяна Монтян казала, що пошта отримує „відкати” за те, що Київ централізовано „штовхає” в райони товар – Ред.) подарували скутер. Але ми навіть велосипеди востаннє купували в 2009 році! Я не є юридичною особою, працюю за дорученням. Юридичною особою є УДППЗ «Укрпошта», тільки її генеральна дирекція може їх купувати. Я маю право звернутися до благодійників чи меценатів, але, як правило, з цього нічого не виходить. Трохи реагують перед виборами, але ж велосипедів потрібно не 5, не 10, а 1200...

Мало хто знає - навіть якщо в селі три хати, там повинен бути листоноша, причому, тричі на тиждень. За роботу цієї листоноші – за кожен пройдений кілометр – потрібно заплатити три гривні тридцять шість копійок.

– Розумієте, в місті листоноша вийшла – там в неї супермаркет, тут вона в багатоповерхівку зайшла – попрацювала, – в неї робота через кожен метр. А в селі листоноша йде двадцять кілометрів степом, на день сільські листоноші проходять сімнадцять тисяч кілометрів… У вівторок виїжджають машини, які повністю накривають область, заправлені двома тоннами пального, проїжджають 49 тисяч кілометрів.


Незалежно від обставин, потрібно щоденно випустити 67 машин на маршрути…Якщо взяти всі витрати по дирекції, то на одну гривню доходів виходить одна гривня і шість копійок витрат. Тому повністю від торгівлі відмовитися можна, але це буде, знову ж-таки, певне соціальне навантаження.


З одного боку, є хутірна система, де люди все звикли і навіть не замислюються над тим, що це – не робота листонош. Бо поштарі заходять ще й в аптеку, де купують ліки, які просять люди, особливо у яких нікого не залишилось. Звичайно, за кошти замовників. Сьогодні найбільший зв’язок людей із владою – через пошту. Листоноші доносять і гарні, і погані звістки. І настрій вони знають, ніхто краще них не розкаже про настрої на селі... І от виходить, що листоноша пройшла 20 кілометрів, заробила 3,36 гривні на кожному а рознесла три газети і три книжки за світло у три хати. От і все, з чого складається заробіток листоноші. Я сподіваюся, що урядовці чують нас і звернуть увагу на поштову галузь, особливо у сільській місцевості. Якщо сьогодні кожне із 16 відділень в Кіровограді і будь-яке районне відділення зв’язку – у селищах міського типу чи містах –рентабельні, то всі, які стосуються села – збиткові. Та й у місті сьогодні кепська ситуація, і я думаю всі це відчули. Я щодня слідкую за центральним відділенням зв’язку: наприкінці минулого тижня, наприклад, була порожня зала, одна-дві людини. А люди – це наші доходи, це те, за рахунок чого ми живемо. Дотацій з держави немає, а витрати щомісяця – 7 мільйонів 100 тисяч, з них 5 мільйонів 800 тисяч – зарплати. Сьогодні пошта – одна із найбільших платників податків в області, але це помітять, коли буде зменшення надходжень до бюджету. Головне, щоб держава нам хоч трохи допомогла.

Також Людмила Салоїд розповіла про запроваджену на пошті електронну програму для полегшення праці сортувальників.

- Візьмемо будь-яку газету. Починається все з передплати. Листоноша заповнює абонемент на передплату. Потім це має опрацювати начальник відділення зв’язку, далі він передає на відділ передплати. Там заявку опрацьовують і створюють сортувальну таблицю. Привозять газету – ми її сортуємо, приписуємо до відділення зв’язку, довозимо в район, де її доправляють в село, там знову сортують і тоді за сортувальною таблицею і ходовиком листоноша доставляє газету клієнту. Це безперервний робочий цикл, бо та чи інша газета виходить щодня, та й передплата в нас ніколи не закінчується... Коли я працювала в обласній раді, то пошту не покидала – співпрацювала з «Казахпоштою» у плані введення сортування, але в більш сучасному вигляді – на планшетах. Тому я думаю на вересень-жовтень у нас цей програмний продукт теж буде. Листоноша приноситиме бланки передплати, начальник відділення зв’язку внесе інформацію в комп’ютер, відділ передплати створює одну загальну сортувальну таблицю. У всіх газет є передплатний індекс, який є у каталозі. Ми вводимо цей індекс, і сортувальник бачить загальну картинку – куди та скільки потрібно газет.

Людмила Миколаївна також відзначила пожвавлення у роботі Центрального відділення поштового зв’язку у Кіровограді після запровадження там електронної черги.

- Це була моя ідея. Такі стоять у всій Європі, навіть у найменших відділеннях поштового зв’язку.


По-перше, не потрібно стояти в черзі – можна присісти і почекати на диванчику, по-друге, немає скандалів у чергах – бувало, що доходило до рукоприкладства, по-третє, не потрібно стояти, дихати одне одному в шию і переживати за свою сумку, по-четверте, ніхто не бачить, скільки ти платиш.


Є ще інший аспект – ми по цій черзі бачимо, як оператор працює, скільки він витрачає часу на обслуговування, скільки обслужив людей і наскільки якісно він це зробив. У планах – запровадити ще й „кнопку якості”. Тобто, кожен клієнт зможе натиснути кнопку відповідно до того, сподобалось йому обслуговування чи ні.

Людмила Салоїд зізналася, що пильно слідкує за роботою своїх колег у „гарячих точках” країни та за можливості допомагає .

- Коли такі жахи сталися в Донецькій, у Луганській областях, пошта працювала, хоча й у ручному режимі, і нашу машину навіть взяли у полон на два дні, але, на щастя, відпустили потім. І пенсію ми туди людям доставляємо – під кулями, але це відбувається. Наші машини спочатку їздили звідти регулярно, а тоді наші «друзі» почали випускати їх, коли їм заманеться. У Донецьку є видання, які підписували жителі нашої області. На жаль, люди в нас не хотять розуміти ситуацію. Мені взагалі здається, що вони дивляться телевізор, бачать війну в Донецьку і думають, що це не в нас: я вам можу показати купу скарг на недоставку газет саме з Донецького регіону.

Зараз я тісно співпрацюю з директором поштового зв’язку Донецька - попереднє керівництво, на жаль, змусило його звільнитися і поставило свого керівника, не поштовика. То цей новий керівник просто втік, а Микола Петрович повернувся на посаду й сьогодні – з людьми.


Коли ще був у них цей тимчасовий новий начальник, дзвонить мені з Краматорська заступник начальника відділення зв’язку. Каже „ Врятуйте мене. Я сиджу у бомбосховищі, зі мною всі ключі і контрольно-гербова печатка”. Питаю, скільки їй років. Каже: „Двадцять один. Мого хлопця вчора вбили на зупинці – його розірвало. Батько мені сказав сидіти у підвалі, але начальник відділення йде у декретну відпустку, і я мала приймати в неї відділення, але батько мене не випускає – кругом стріляють. Що мені робити, я більше нікуди не можу додзвонитись?”.


Я розпитала, де вона, з якого відділення, заспокоїла. Але я не змогла нікого знайти з її нового керівництва, довелося виходити на заступника генерального директора «Укрпошти»...Це показовий приклад того, що керівництво має бути на своєму місці, щоб люди чітко знали, до кого можна звернутися.

Також Людмила Салоїд вважає, що Укрпошта може скласти конкуренцію кур’єрським службам і службам доставки й зверталася до генеральної дирекції з проханням вийти на уряд, щоб створити Фонд універсальних послуг. Тобто, всі ці оператори, які діють на сьогодні на ринку послуг поштового зв’язку – «Автолюкс», «Нова пошта», «Міст-експрес», «Гюнсел» та інші – могли б допомагати грошима і підтримувати село.

Звичайно, пошта повинна йти у ногу з часом, однак, на думку директора поштового відділення, ніщо й ніколи не замінить звичайного паперового листа чи листівки.

- Моя мама померла, коли мені було п’ять років. І мене її сестра, теж нині вже покійна, передала її листи. Мама хворіла останні роки, і я по цих листах бачила, як змінюється почерк, як змінювалися її думки. Вже мами немає, а листи – є. Це, знаєте, таке дороге – в Інтернеті цього немає. Для мене взагалі, коли листівка підписана рукою, це повага до людини. Своїм рідним, знайомим і близьким я на всі великі свята дарую власноруч написані вітання. Це енергетика, це настрій. Пройдуть роки, а ти візьмеш у руки листа чи листівку – і воно щось навіює.

Людмила Миколаївна каже, що зараз пошта найбільше пересилає ділової кореспонденції. Частка листів фізичних осіб – не більше 7-8%. Посадовець радить іноді все ж писати листи рідним чи друзям, гортати свіжу газету та поважати нелегку працю листонош.