Робота з пошуку роботи, або Лохотрон вакансій

  • Катерина Федченко
  • watch_later 13 жовтня 2014, 12:24

  • visibility 151 перегляд

Точка доступу вирішила перевірити, чи легко знайти роботу в Кіровограді.

В Кіровоградській області станом на 1 вересня 2014 року на обліку в центрах зайнятості перебуває 14,2 тисячі безробітних громадян. Такі дані повідомили в прес-центрі Кіровоградського регіонального центру зайнятості. І це лише офіційна цифра, а насправді безробітних в декілька разів більше.

Нещодавно я сама шукала роботу, тому було неважко вжитися в роль безробітної. Тільки-но закінчила університет, досвіду роботи майже ніякого, лише велике бажання знайти своє місце під сонцем. Отож, з таким невеликим багажем вирішила знайти роботу своєї мрії та спробувати щастя на ринку праці.

Роботу шукатиму у трьох напрямках — через газетні оголошення, в Інтернеті та насамкінець через центр зайнятості.

Рай для офіціанток та сантехніків

Шукаєш роботу — купи газету з оголошеннями. Такий спосіб завжди був надійним та перевіреним. Купа журналів і газет зі свіжими вакансіями, маркер, телефон – домовленості про співбесіди. Цей метод вважається «проходженням дванадцятьох кіл пекла», проте він все одно залишається найбільш розповсюдженим.

Отож, купую чималенький стос газет, відкриваю та починаю підшукувати роботу своєї мрії.

Якщо ви не молодий чоловік з водійськими правами всіх можливих категорій та власним автомобілем, посвідченням сантехніка, який мріє стати менеджером по продажу сільськогосподарської продукції — можете сміливо викидати газету до смітника.

Адже найчастіше натрапляєш на оголошення, де потрібні водії, слюсарі, менеджери, зварювальники. Чоловікам, однозначно, легше знайти роботу. Хоча, можливо, це моя суб’єктивна думка.

Судячи з газетних оголошень, в Кіровограді катастрофічно не вистачає манікюрниць, перукарів та офіціанток, але такі вакансії мені не підходять, тому шукаю далі.

Поступово бажання знайти роботу своєї мрії розвіюється як туман, і вже сподіваюся знайти хоча б щось.

Якщо у вас є диплом про вищу освіту - шукати буде у декілька разів важче. Хочеться знайти роботу за спеціальністю та ще й з достойною зарплатнею. Але роботи за профілем немає, тому починаю шукати «щось схоже». Натрапляю на цілу купу оголошень з набору «офісного планктону». Ну що ж, робота, «не пильна»: сиди собі за комп’ютером, клацай мишкою та й зарплатня пристойна. Виписую декілька номерів телефонів. Зателефоную пізніше.

Віртуальний ярмарок вакансій

В Інтернеті шукати роботу простіше — набираєш назву вакансії, яка тобі потрібна, і через декілька секунд все готово. Вибирай, що тобі душа бажає! Але починаєш вчитуватися і розумієш, що в Інтернеті все те ж саме, що й в газеті. Оголошення однотипні та дублюють одне одного. Але вибрати можна. Виписую декілька оголошень, які припали до душі, і починаю дзвонити.

Телефоном розповідаю свою небагату на події біографію та описую особисті якості. Потенційні роботодавці уважно вислуховують і призначають співбесіди. Такий розвиток подій відразу ж підіймає настрій - адже у відповідь боялася почути коректну відмову. Але ось що дивує: з семи роботодавців, п’ять називають одну й ту ж адресу, за якою мені потрібно пройти співбесіду, хоча я телефонувала за різними номерами та шукала різні вакансії. Вирішила піти. Можливо це молода фірма, яка лише набирає співробітників?

Двісті гривень за досвід

Приходжу до офісу фірми, який знаходиться в центрі. Мене зустрічає привітний адміністратор і відразу ж дає заповнити анкету. В залі очікування бачу ще чоловік двадцять таких же безробітних з анкетами в руках. Нічого собі конкуренція! Настрій відразу ж падає. Сідаю заповнювати анкету.

Хвилин через 10 заходить секретар, збирає анкети і кожного викликає на співбесіду в окремий кабінет. Нарешті настає і моя черга. Проходжу до просторого приміщення, де сидить з десяток «однакових» менеджерів з приклеєними усмішками на обличчі. Мене починають питати про способи самовдосконалення, життєві пріорітети та любов до людей. Намагаюся відповідати спокійно та впевнено. Менеджер пропонує декілька вакансій офісних співробітників на вибір. Ну справжній ярмарок вакансій!

За десять хвилин співбесіда закінчується, мені обіцяють передзвонити. Залишається лише чекати.

Ввечері лунає телефонний дзвінок — анкета пройшла з поміж десятка інших (нечуване везіння), мою кандидатуру узгодило керівництво фірми на нараді (фантастичне везіння) і тому завтра мене чекають в офісі. З собою мати — ручку, зошит і... дві фотокартки 3Х4.

Наступного дня приходу до вже знайомого офісу і знову бачу десяток людей, яким також неймовірно пощастило пройти співбесіду. Нам виписують солідні перепустки з фотографіями, кожному призначають персонального керівника і пропонують прослухати лекцію про роботу компанії.

Лекція триває зо дві години. Розповідають про стан фінансового ринку, перспективу роботи саме у них, обіцяють золоті гори і всілякими способами дають зрозуміти, що нам неймовірно пощастило. Але от що цікаво - ніхто не говорить, що саме я повинна буду робити та за що отримуватиму гроші.

Під кінець лекції менеджер пропонує купити за 200 гривень диск з усіма матеріалами про роботу закордонної компанії, де нам пропонують роботу, та обміркувати таку ексклюзивну пропозицію.

Ну нарешті стало зрозуміло, чому так довго нас водили круг пальця! Я потрапила в тенета мережевого маркетингу. Така робота — не для мене. Але так легко здаватися я не хочу, тому вирішую спробувати щастя в іншому місці.

Не буду вдаватися в подробиці,скажу лише, що історія повторювалася ще декілька разів, лише за іншими адресами. Суть залишається однаковою - «солідні компанії» набирають працівників, моя анкета завжди проходить, лекція і пропозиція купити «цінну інформацію», як необхідна умова початку роботи.

Нарешті я втомилася від безкінечної біганини по співбесідам і тому вирішую звернутися до Кіровоградського центру зайнятості - нехай роботу мені знайдуть професіонали.

Центр зайнятості – ну дуже зайнятий!

Приходжу до Кіровоградського центру зайнятості. Як виявилося пізніше, приходжу даремно.

Мене зустрічає не дуже привітна жінка і говорить, що треба було принести цілий стос документів, а без них навіть розмовляти нема чого.

На мої несміливі заперечення, що я прийшла до них вперше і про документи нічого не знала, жінка відповіла безапеляційно:

-Не треба даремно витрачати ані свій, ані мій час.

Ось так, коротко і ясно. Ну що ж, не треба, то й не треба. Я, принаймні, хоч спробувала.

Декілька хвилин проводжу біля стенду з папірцями про наявні вакансії та різні курси. Уважно прочитала і пішла додому.

Отак, і не розпочавшись, закінчилися мої пошуки роботи разом з центром зайнятості.

***

Роботу я так і не знайшла, але здобула безцінний досвід — майже з першого погляду навчилася розпізнавати роботодавців-шахраїв. В усьому треба шукати позитив.