Суди, та несудимий будеш?

  • Алла Зейферт
  • watch_later 13 серпня 2014, 16:30

  • visibility 65 переглядів

Ця історія почалася ще в 2007 році. Суддя Олександрійського міськрайонного суду Сергій Пєтушков почав масово виносити незаконні, як буде встановлено згодом, судові рішення. Тоді ЗМІ писали, що такі вердикти Феміди могли „малюватись” прямо на масажному столі, не відволікаючись від процедур. За п’ять років роботи він отримав 15 дисциплінарних стягнень, однак це не зупинило його.


Одним із кричущих став випадок, коли суддя зазіхнув на будинок літньої 73-річної жінки Ольги Ткаченко. Взявши 2007 року на себе провину сина-наркомана за зберігання наркотиків, та сіла до в’язниці. Через декілька років, коли жінка ще відбувала термін в колонії, її безпутній родич помер від передозування. Вийшовши на свободу, пенсіонерка повернулася додому та з жахом виявила, що більшу частину її будинку знесли, а на хвіртку хтось повісив новий замок. Жінка пішла до пенсійного фонду і дізналася, що у її будинку тепер новий господар.


Як виявилося, шахраї вирішили довго не мудрувати. Оскільки паспорта пані Ткаченко у них не було, вони вважали за краще діяти простіше: розписатися замість неї в договорі купівлі-продажу. Очевидно, у злочинців були знайомі в третейському суді, де і завірили договір. З рішенням цього суду новий власник будинку прийшов до БТІ та попросив оформити право власності, але нічого не вийшло. Співробітники БТІ повідомили, що рішення третейського суду для реєстрації недостатньо, і порадили новому власникові будинку звернутися в Олександрійський міськрайонний суд, який визнав би його право власності на житло. І незабаром новий господар будинку приніс в БТІ відповідне рішення суду, підписане суддею Пєтушковим.





Як суддя визнав право власності за новим власником, не бачачи попереднього, залишається загадкою. Рішення Пєтушкова є, а от самої цивільної справи – немає. Більше того, рішення, що позбавило пенсіонерку будинку, в архівах суду теж немає – його копія є тільки в БТІ. Таке враження, що суддя просто надрукував рішення, про яке його попросили, і віддав новому господареві житла.





На суді Пєтушков стверджував, що невинний, але аргументів, які це підтвердили б, не привів. Він лише говорив, що події відбувалися настільки давно, що деталей вже не пам’ятає. Вивчивши докази, Кременчуцький районний суд Полтавської області назвав дії служителя Феміди службовою підробкою і засудив Пєтушкова до шести років позбавлення волі. Ольга Ткаченко не дожила до цього вироку два тижні – померла від інсульту.

У серпні-вересні 2012 року за цією справою Пєтушкову пред’явили остаточне звинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 (зловживання службовим становищем), ч. 2 ст. 366 (службове підроблення) та ч. 2 ст. 375 (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) Кримінального кодексу України, та затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі.

26 червня 2013 року Кременчуцький районний суд Полтавської області виніс обвинувальний вирок, яким суддя Олександрійського міськрайонного суду Сергій Пєтушков був засуджений до 6 років ув’язнення. Тоді, не втрачаючи часу, суддя накивав п’ятами. Цьому посприяла надзвичайна лояльність законодавства, що забороняє заарештовувати суддів без рішення Верховної Ради. Він подав апеляцію, проте Апеляційний суд Полтавської області 1 жовтня 2013 року залишив вирок без змін. Екс-суддю таки посадили. 14 листопада 2013 року Пєтушкова етапували з Олександрії до Лук’янівського СІЗО м. Києва, а потім – у Менську колонію Чернігівської області.

Однак засуджений подав касаційну скаргу, і тут розпочалося найцікавіше.

Вищий касаційний суд скасував обвинувальний вирок і повернув справу на новий розгляд з підстав недоліків, які були допущені судом першої інстанції при постановлені рішення. Тобто, навіть не тому, що досудове слідство було неправильним чи неповним, а з підстав недоліків. В судовому рішенні ставляться у провину 364, 366 та 375-та статті – що нібито ці три статті треба було розділити. З іншого боку, це позиція Вищого спеціалізованого суду, яка не оскаржується.

На думку ж прокуратури, постанова про додаткове розслідування , м’яко кажучи, не зовсім обгрунтована. Зокрема, вказується, що свідчення Пєтушкова не перевірено. Але ж у судовому процесі він ці свідчення… взагалі не давав – відмовився, пославшись на 63 статтю Конституції (Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом). Як їх можна перевірити, якщо їх не було?!





Прокуратура вважає, що справу просто затягують – доки не спливе термін її давності. Якщо ж справа піде на додаткове розслідування, і Апеляційний суд Полтавської області залишить в силі постанову Кременчуцького районного суду з приводу направлення справи на додаткове розслідування, буде втрачено низку суттєвих доказів.





Це пов’язано із нормами Кримінально-процесуального кодексу, який в 60-му році визнавав доказами покази свідків, які вони давали на додатковому розслідування. В даному випадку це покази свідка – колишнього голови суду Квітки. За його листом було призначено ревізію апеляційного суду, якою виявлено порушення з приводу неіснуючої цивільної справи. Квітка давав покази проти Пєтушкова, які підтверджували схильність його колеги до махінацій зі справами, порушення законодавства. Також це покази потерпілої Ткаченко, яка свідчила проти Пєтушкова і фактично стала жертвою у цій справі.

Після направлення справи на додаткове розслідування за новим КПК ці докази не мають юридичної сили, тобто суд приймає до уваги лише свідчення, які надані безпосередньо під час судового засідання. Отже, крім затягування часу все спрямовано і на втрату основних доказів у справі. Свідок Квітка – помер, померла й потерпіла. Матеріали їхнього допиту вже не будуть зараховані як докази, хоча за старим КПК це було б можливим.

Строк давності справи скоро збігає. Оскільки справа об’ємна, то додаткове розслідування на користь не піде. Хоча б тому, що свідки вже можуть і не пам’ятати багатьох моментів подій п’ятирічної давнини. Не кажучи вже про те, що всі вони – жителі Олександрії, де, як і раніше, проживає пан Пєтушков…





Прокуратура ж не може звернутися до Вищої ради юстиції з відповідним листом – цієї ради фізично немає після останніх подій в країні. Такі випадки – не рідкість, а система.





Виносяться рішення, які явно не відповідають законам, причому без страху – скасують то скасують, а ні – то добре. Судові органи наскрізь прогнили, а більшість суддів давно втратили честь мантії, совість та авторитет. Справа Пєтушкова – лише локальний цьому приклад. Чи засудять суддю і чи відродиться правосуддя в країні – покаже час.