Волонтер на день, або Як я стала «благодійною» шахрайкою

  • Катерина Федченко
  • watch_later 7 жовтня 2014, 14:59

  • visibility 166 переглядів

Останнім часом в ефірі українського телебачення почали виходити сюжети, в яких викривають псевдоволонтерів, коли шахраї, маскуючись під благодійників,спекулюють на патріотичних почуттях людей, збирать кошти на потреби української армії, які потім кладуть до власних кишень.

Тож Точка доступу спробувала з'ясувати: чи українці (у нашому випадку – кіровоградці та гості міста) справді готові віддати гроші першому зустрічному, який прикриваючись маскою благодійності, збирає гроші до волонтерської скриньки?

***

Починаю підготовку. Коробку з-під взуття обклеїла чорною плівкою. В Інтернеті швидко знайшла патріотичну картинку з написом «Допоможемо українській армії», наклеїла її на коробку. От і все – волонтерська скринька готова.

Довго вирішую, що ж вдягти? Футболку з написом «Кіровоград» та синьо-жовту бейсболку, вишиванку чи буденний одяг? Зупиняю свій вибір на вишиванці. По-перше – це патріотично, а по-друге - привертає увагу. Нехитрі приготування до журналістського експеременту завершено.

Залишається визначитися, де збирати кошти? Пройшовшись центральними вулицями міста, обираю постійно людне місце біля входу до Центрального ринку. Несміливо дістаю свою «волонтерську скриньку» і починаю чекати на добровільні грошові пожертви.

Спочатку ніяковію. Важко дивитися в очі перехожим, стає соромно, з'являється відчуття, ніби прошу милостиню. Але проходить 10 хвилин, і цікавість перемагає. Я починаю спостерігати за перехожими – одні з цікавістю читають напис на скринці й швидко відводять погляд, інші – опустивши голови, пробігають повз мене, ще інші дивляться якимось відстороненим від життя поглядом, ніби я пусте місце чи предмет вуличного екстер'єру.

Ось біля мене непоспішаючи проходять двоє міліціонерів. «Ну все, думаю, закінчився мій експеримент». Але ж ні, правоохоронці лише ковзнули поглядом по скринці та пішли далі. Непогано, як для початку. Можливо звичайні перехожі звернуть увагу на дівчину з «дивною» скринькою в руках. Але перехожим, здається, байдуже – грошей ніхто не дає, але й документів не запитує.

Через 40 хвилин очікування до мене підходить інший волонтер – Валентина. У руках у жінки прозора скринька з фотографією хворого хлопчика та реквізитами банківського рахунку, на який потрібно перераховувати кошти. На шиї пов'язана хустинка з логотипом благодійного фонду, на грудях - бейджик з прізвищем та ім'ям жінки. Швидко зав'язується розмова.

- Я щодня тут стою й збираю гроші для хворих діток, наш фонд надає адресну допомогу, тобто кошти йдуть винятково тим людям, які до нас звертаються. Раніше я стояла біля АТБ, що на Пашутінській, але останнім часом директор супермаркету проганяє мене звідти. Говорить, що це приватна територія магазину, - жаліється Валентина.

Починаю цікавитися скільки коштів жінка збирає за день і куди їх потім передає?

- По-різному буває, усе залежить від везіння й від кількості добрих людей, яких я зустріну на вулиці. Зібрані гроші кожного дня відношу до офісу благодійного фонду, де на кожного волонтера складають акт передачі коштів.

- Скільки часу щодня ви витрачаєте на волонтерську працю?

- Кожен волонтер повинен відпрацювати 4 години, але я стою майже цілий день. Хочеться зібрати більше коштів та й добровольців не вистачає, адже волонтерська праця не оплачується.

А чи є у Вас якісь документи, які дають вам право збирати кошти?

Жінка швидко дістає з сумки чималеньку папку з паперами.

- Ось копія мого паспорту, ось звернення про допомогу від мами хворого на лейкемію хлопчика, копія її паспорту, довідка з лікарні в якій лікується хворий.

Далі Валентина показує фотографії дітей, гроші на лікування яких вона збирала. Жінка з гордістю розповідає життєву історію кожного з них.

Аж ось до мене підходить солідний мужчина років сорока і кладе до скриньки 5 гривень. Ну, нарешті, з’явився хоч один небайдужий перехожий. Мужчина починає ніяково переминатися з ноги на ногу. Невже спитає про документи? Але чоловік починає робити компліменти та запрошувати на чашку кави… Чемно відмовляюся й відходжу на декілька кроків убік.

Через 10 хвилин до нас з Валентиною підходить молодий хлопець. У руках у нього півлітрова баночка з гербом України, обмотана прозорим поліетиленовим пакетиком. На дні баночки – дріб'язок. Хлопець представляється головою і єдиним членом неофіційного, вірніше офіційно неоформленого благодійного фонду «Моя україночка». Валентина розповідає, що хлопець кожного дня збирає гроші та кладе їх до неї в скриньку.

Новий «волонтер» швидко починає зі мною знайомитися, ставить свою баночку поряд з моєю скринькою. Ну, що ж, разом веселіше. Виявляється хлопця звуть Сашком, він вчиться на психолога, планує відкрити свій ресторан, видати книгу та податися в депутати. Плани як у Наполеона. Я тут - таки отримую друге запрошення на побачення, а також пропозицію знятися для обкладинки ще невиданого, але вже легендарного журналу «Психологиня». На диво «продуктивний» день!

Біля Центрального ринку стоїмо вже втрьох. Валентина збирає кошти для хворого хлопчика, я для армії, Сашко – невідомо на що, просто для добрих справ. Починаємо закликати перехожих проявити милосердя та пожертвувати гроші. Наша компанія починає привертати увагу. Люди здивовано обертаються, грошей не кладуть, але й нічим не цікавляться.

Простоявши таким чином ще годинку з 5 гривнями в скриньці, починаю прощатися з новими знайомими. Сашко дарує на згадку рукопис своїх віршів та запрошує приходити ще, разом збирати гроші.

***

За коментарями з приводу збору коштів для українських бійців звертаюся до представниці громадської організації Армія SOS Кіровоград Оксани Червоної.

Скажіть, будь ласка, чи вам траплялися випадки шахрайства зі збором коштів для АТО?

- Ні. На щастя в нашому місті нам траплялися лише чесні люди. Про шахраїв, які збирають гроші для АТО, а потім кладуть їх до своїх кишень, я не чула.

Чи є у ваших волонтерів документи, які б дозволяли офіційно збирати благодійні кошти?

- Ми громадська організація, а не благодійний фонд, тому таких документів не маємо. Всю звітність про витрачені кошти надаємо в соціальних мережах. Наші волонтери проводять благодійні акції, де збирають гроші до прозорих скриньок. До речі, 20 вересня в Кіровограді відбудеться байкерський фестиваль, де будуть збиратися кошти для бійців АТО. Також, всі бажаючі можуть приносити до книжкового супермаркету «Буки» не лише гроші, а й ліки, одяг та продукти харчування.

Залишається підбити підсумки дня. Сподіваюся, що в Кіровограді я стала першим та останнім волонтером-шахраєм. Гроші, зібрані в ході журналістського експерименту, (нагадаю, що за день мені вдалося назбирати 5 гривень), поклала до скриньки справжніх волонтерів громадської організації Армія SOS Кіровоград.

І наостанок хотілося б додати: світ завжди ділиться на чорне та біле. Якщо існують люди, які в складний для країни час готові пожертвувати останню копійку для її захисників, то існують й інші – ті, що прагнуть набити кишені на хвилі піднесення українського патріотизму. Я не закликаю перестати жертвувати кошти на добрі справи. Ні, потрібно бути милосердним, але при цьому не втрачати пильність, довіряти лише перевіреним благодійним фондам та громадським організаціям, і не соромитися цікавитися куди йтимуть ваші гроші.