Вимагати не можна просити! Ще раз про шкільні батьківські внески

  • Сергій Муренець
  • watch_later 19 грудня 2014, 10:09

  • visibility 1844 перегляда

«…За рахунок батьків були поміняні вікна, зроблений ремонт, причому до ремонту нас примусили, клас був цілком придатний до навчання малюків. Більше того, ремонтом займався тільки батьківський комітет. Учитель лише поставила умову, що до 5 серпня їй потрібно «здати» клас директору…».

Ця фраза річної давнини, залишена користувачем популярного кіровоградського форуму, насправді не має терміну давності і може бути використана в будь-який час. Такі реалії сьогоднішньої школи, де побори з батьків чи так звані добровільні внески стали ж таким звичним та невід’ємним явищем, як і розклад занять.

Як школа вчить соціальній дискримінації

«…Батьки жаліють кошти на стільці – гроші здали лише 12 осіб. Та й то одна родина ще може й передумати. Що ж, купимо тим, хто здав! А стільці ми підпишемо! І на них сидітимуть лише ті діти, чиї батьки здали гроші!». Історія, яка мала місце в школі Кременчука кілька років тому й оприлюднена виданням «ТелеграфЪ», майже повторилася на Кіровоградщині. От тільки дискримінація дітей відбулася не за «принципом стільця».

В Олександрівській школі батьків учнів молодших класів змусили доплачувати по 25 гривень на місяць за харчування дітей. Або ж так: батьки учнів молодших класів олександрівської школи запропонували адміністрації закладу з власної кишені доплачувати по 25 гривень щомісяця, щоб покращити «безкоштовне» харчування дітей. Дві версії (здогадайтеся, кому і яка з них належить) на одну й ту саму подію, яка спричинила, якщо не скандал, то серйозні розмови. Адже дітей, чиї батьки кошти не здали, показово годувало окремо та біднішим меню.

– Це було лише один день. У школі під час обіду дітям, чиї батьки доплатили кошти, в кашу поклали рибу, а тих, хто не здав гроші, посадили окремо і дали їм лише кашу, – розповідає начальник відділу освіти Олександрівської райдержадміністрації Федір Шаповалов. – У той же день до мене почали надходити скарги від батьків. Вже наступного дня я викликав до себе директора школи, розмову з ним я передавати не буду, бо нічого педагогічного і толерантного там не було, але проблему вирішили, і такого більше не буде. Зрозуміло, що більшість батьків, особливо в сільських школах, не можуть виділити навіть 25 гривень на місяць, бо заробітні плати там невеликі, а то й взагалі немає ніяких доходів в осінньо-зимовий період. Але ж потрібно також враховувати, що в районі на харчування одного учня 1-4 класів виділено лише 1,72 гривні. Як можна нагодувати дитину за такі кошти? Тому деякі батьки й вирішили, що доплачуватимуть за харчування.

Випадок в Олександрівці дав черговий привід для розмов про так звані добровільно-примусові батьківські внески в школах. Добровільні – бо в більшості своїй ініціатива збору коштів усе ж таки виходить саме від батьків, примусові – бо, якщо хтось відмовляється здавати, це потім відображається на ставленні до дитини, що в принципі й підтвердила вищезгадана ситуація.

Без поборів школи не виживуть?

Проблему шкільних зборів чи поборів цього тижня обговорювали на спеціальному форумі за участі директорів шкіл, чиновників від освіти та представників батьківських комітетів і громадськості. Згідно презентованих там результатів онлайн опитування, проведеного громадською організацією «Відкрите серце» у вересні-листопаді поточного року серед кіровоградців, майже завжди кошти у школах збираються готівкою. При цьому 75 відсотків опитаних зазначили, що обліком зібраних грошей займаються батьківські комітети, а понад 60 відсотків повідомили, що у них не було можливості відмовитися від так званих добровільних внесків. У той же час 49 відсотків респондентів вказали на те, що після того, як вони відмовилися здавати гроші на потреби класу чи школи, відчули небажану реакцію, яка проявлялася або ж у моральному тиску, або ж у тому, що прізвища неплатників публічно оголошували під час батьківських зборів.

Начальник управління освіти Кіровоградської міськради Лариса Костенко зізнається: школи збирають гроші з батьків учнів і пояснює, чому це відбувається.

– 83 відсотки коштів, які виділяються місту на галузь освіти, йдуть на виплату заробітної плати. Минулого року цей показник був на рівні 78 відсотків. 12 відсотків витрачаються на сплату за енергоносії, 4 – на безкоштовне харчування дітей 1-4-х класів. На все інше залишається тільки 1відсоток коштів. Тобто, якщо б не допомога батьків, то вижити закладам освіти можливості взагалі б не було, – повідомила чиновниця. – У 2008-2010 роках ми ознайомлювали батьків із нормативно-правовою діяльність благодійних фондів, закликали вносити кошти на спецрахунки, які є в школах. Але прийшли 2012-2013 роки, коли через події в державі забрати кошти з цих спецрахунків можливості фактично не було. Казначейство їх блокувало. Тому в 2014 році система безготівкового обігу батьківських коштів майже не використовується. У зв’язку з цим відповідно посилився готівковий обіг.

Щоправда, керівник відділу освіти переконує, що у переважній більшості випадків ініціатором зборів коштів виступають не вчителі чи адміністрації шкіл, а саме батьки. А оскільки, за її словами, багато з них не відвідують батьківські збори, то згодом змушені виконувати рішення по здачі певної суми коштів, ухвалені без їхньої участі.

Батьків турбує непрозорість використання їхніх коштів

І все ж переважно проблема полягає не стільки в необхідності здавати кошти у фонди класів та шкіл, скільки в тому, що насправді батьки не знають, на що саме і як витрачаються їхні гроші. Інформацію про надходження благодійних внесків та витрати, яка публікуються на сайтах кіровоградських шкіл, звітами назвати важко.

Для прикладу – це «звіт» керівництва ліцею №8:

А це – «звіт» директора ЗОШ №6:

А тепер порівняйте це зі звітом, який, наприклад, регулярно оновлює благодійний фонд підтримки військовослужбовців Кіровоградщини:

Коментувати, мабуть, не варто, різниця більш, ніж очевидна. Фактично у школах створюється видимість звітування про витрачання батьківських внесків, і не більше того.

Чи є вихід?

Щоб зробити витрати прозорими, школам пропонують для початку збирати кошти в інший спосіб.

– У шкіл є можливість замість спецрахунків, з яких потім важко забрати кошти, створювати благодійні фонди, – каже керівник громадської організації «Територія успіху» Інга Дуднік. – При ньому має бути опікунська рада, яка б отримала право розпоряджатися зібраними коштами. Потрібно залучати не тільки батьківські кошти, а й, можливо, міжнародних донорів, брати участь у грантових конкурсах. Бізнес не хоче допомагати школам, бо він не впевнений в прозорості використання наданих коштів. Якщо б бізнесмени знали, що перераховують гроші в благодійний фонд при школі, то це б значно міняло ситуація. Вони б більш охоче надавали підтримку, створюючи собі при цьому імідж благодійника. Школи ж у результаті мали б більше коштів.

Щоб побороти батьківську «благодійність» у школах, спеціалісти пропонують внести також зміни до законодавства.

– Благодійники повинні мати преференції від держави, зокрема, в плані зниження кількості сплачуваних податків. А у нас виходить навпаки, каже – начальник відділу освіти Олександрівської райдержадміністрації Федір Шаповалов. – Деякі наші фермери погоджуються надати кошти школам, але при цьому кажуть, щоб про це нікому не стало відомо і ніде у звітності вони не проходили, бо потім на цю суму їх обкладуть податком.

Проте можна не лише чекати на зміни до законів чи поки при кожній школі буде створений благодійний фонд, а й уже зараз робити щось, що допомогло б зменшити кількість коштів, які батьки віддають навчальним закладам у тій чи іншій формі. При цьому без побічних ефектів для останніх. Як варіант, керівники відділів та управлінь освіти під страхом звільнення могли б заборонити вчителям та директорам приймати будь-які подарунки від учнів та їхніх батьків, навіть якщо ті зі власної ініціативи «скинулися» на них. Як показує вже згадане дослідження «Відкритого серця», кількість батьківських витрат скоротилася б як мінімум на чверть.

Поки що ж чиновники від освіти, як на мене, досить пасивні – лише закликають батьків керуватися в питанні збору коштів виключно принципами добровільності та здавати ту суму, яку вони можуть виділити зі своєї кишені. У такій ситуації, знову ж на мій суб’єктивний погляд, треба або втручання в шкільну благодійність фінансової інспекції та інших контролюючих служб, які наразі не наділені таким правом, або ж перестати нарешті вести страусину політику та набратися сміливості, щоб визнати: ніякої безкоштовної освіти в нашій країні вже давно немає, тож для запобігання корупції в школах краще встановити офіційну плату за їхнє відвідування. Наприклад, в тому ж розмірі, як і добровільно-примусові сплати у фонди. Інакше діалог між освітянами та батьками й громадськістю з проблемного питання буде нагадувати розмову глухого з німим і жодних результатів не дасть.