Як говорити з дітьми про війну

  • Оксана Гуцалюк
  • watch_later 1 червня 2015, 16:18

  • visibility 252 перегляда

Діти все розуміють. Деякі батьки сприймають це поширене твердження надто буквально і не ламають собі голову над тим, як пояснити дитині, що відбувається на сході країни, застерігають психологи. "Якщо ми не будемо давати дітям свою картину світу, пояснювати, що йде війна, що на ній гинуть люди, то діти фантазуватимуть і придумуватимуть свої варіанти того, що відбувається", - пояснює доктор психологічних наук Вікторія Горбунова. І ці фантазії, каже вона, зазвичай ще страшніші за реальність.

То як треба говорити з дітьми про війну?

Вадим Колесников, психолог: транслювати впевненість

Понад усе дітей травмує (є ще таке хороше слово – "невротизує") – невпевненість батьків. Діти хочуть бачити своїх батьків упевненими людьми. Для початку дорослі повинні самі розібратися, що добре, а що погано, і чого вони хочуть: перемоги чи, наприклад, щоб усе швидше закінчилося. Тобто треба мати якусь проговорену позицію. Тому що коли дитина відчуває або бачить невпевненість дорослого, то починає боятися. Це інстинкт. Цю невпевненість вона відчуває через голос, обертони, вібрації і навіть через запах.

Пункт другий. Дорослий, розмовляючи з дитиною про сумні події, має дати їй відчуття захищеності – тепер уже вербально. Сказати, наприклад: "Я тебе захищу. Тут ми цього не допустимо". Або, якщо дитині дійсно щось загрожує, то дорослий, помагаючи їй евакуюватися, каже: "Я тебе захищаю".

Третє. Ми виходимо з думки, що будь-яка війна – лайно. На війні в людині прокидається тварина і там немає завтрашнього дня. І ми транслюємо дитині ідею про те, що будь-яка війна закінчується.

Наскільки дітям потрібно пояснювати причини війни? Потрібно скоріше йти за чорно-білим принципом: наші - не наші. Тому що в дитини полярна емоційна палітра, в неї є "наші" і "німці", чорне і біле. Якщо ви будете вводити дитину в ситуацію, що "все насправді складно", то цим покажете власну невпевненість. Тобто протирати окуляри серветкою і казати: "Розумієш, хлопчику…" – це не воно.

Якщо дитина боїться, що батька заберуть на війну і вб'ють, потрібно казати: "Я не допущу, щоб мене вбили, ти будеш у безпеці, я тебе захищаю. Якщо мене заберуть на війну, я всіх ворогів швидко переможу і швидко до тебе повернуся". Транслювати лише впевненість.

Вікторія Горбунова, психотерапевт, тренер програми "Діти і війна":

Діти дуже часто говорять про смерть. І це така тема, якої не можна уникати. Треба говорити, що смерть існує і що війна – одна з причин, яка може призвести до смерті. Але якщо ми говоримо з дитиною, чий тато на війні, то кажемо, що ми зробили все, щоб з татом усе було добре. Ми не говоримо дитині, що тато точно залишиться живим, бо не знаємо майбутнього. Ми не можемо запевняти дитину в тому, в чому ми самі не певні. Але маємо пояснювати, що саме ми зробили для того, щоб цього не сталося.

Якщо ми говоримо з дитиною, яка вже втратила когось із рідних, то маємо допомогти їй виговоритися, виплакатися, створити історію про цю людину, яка залишиться в її серці й пам'яті.

Ми говоримо, що це дуже сумно, це треба пережити, але ти маєш жити далі, розповідати своїм друзям, а потім своїм діткам про те, який в тебе був тато, дідусь чи дядько. Треба допомогти зробити історію, створити скриньку пам'яті, куди складати особливі речі, що належали цій людині. Важливо, щоб дитина розуміла, скільки доброго залишилося після цієї людини.

Найголовніше – не усувати дитину від правди. Багато хто не говорить дітям, що загинув тато чи дядько. Цього не можна робити. З дітьми треба говорити. Більше того, якщо є можливість, діти мають бути присутніми на похороні. Бо якщо дитина не мала можливості попрощатися з близькою людиною, це залишається серйозною причиною багатьох психологічних проблем у майбутньому.

Похоронний ритуал дуже важливий. В українській традиції дітей завжди брали на похорони. Вони мають бути свідками цього, витужити, попрощатися. Важливо бачити, як інші люди несуть квіти, говорять хороші речі про близьку для них людину. Це дуже важливо знати дитині.

Джерело: BBC