07 вересня 2016, 14:00
Марина Говорухіна – pr-консультант, письменниця, блогер. Вона понад вісім років працює в сфері неурядових організацій. Координувала розробку PR-кампаній для громадських організацій в Україні, Грузії та Молдові. Мало того – наша землячка розробила навчальний курс для PR-менеджерів – «PR-театр». Також вона є організатором та тренером Школи ефективних комунікацій для громадських організацій Центру інформації про права людини.
Всього цього Марина Говорухіна досягла лише завдяки своїй наполегливій праці. Точка доступу вирішила розповісти жителям Кропивницького про відому землячку.
Кор.: Марино, ти стала досить знаним піарником у Києві. Поділись, як досягти такого рівня професіоналізму та зайняти своє місце під столичним сонцем?
До 23-х років я прожила в Кропивницькому. Тут отримала юридичну освіту, потім якийсь час працювала журналістом. Але мені було тісно. А ось в Києві життя було надзвичайно динамічним, тому я вирішила їхати до столиці. Ще будучи тут, я розіслала безліч резюме на різні вакансії. І от одного разу мені зателефонували та запросили на співбесіду. Коли я прийшла на зустріч, навіть не знала, в яку компанію та на яку посаду претендувала. Слава Богу, секретар тихенько підказала, що я маю бути її колегою. Мене запросили поспілкуватись з президентом компанії. Після розмови він запропонував мені посаду головного редактора юридичного видання. Для мене це була справжня авантюра, адже я й гадки не мала, що має робити редактор. Але я пропрацювала там рік, а потім мене запросили журналістом у відому громадську організацію – Українську Гельсінську спілку з прав людини (це найбільша в Україні правозахисна організація). Пропрацювала там 4 місяці, а потім у них звільнився піарник і мені запропонували спробувати себе в цій ролі. Це знову ж таки була авантюра, адже я й дня не працювала в цій галузі. І тільки поринувши в роботу я зрозуміла, що це саме те, чим я хочу займатись у житті.
Кор.: Звідки ти знала, що і як потрібно робити? Якщо у тебе не було ані досвіду, ані профільної освіти…
Дійсно, коли ти приходиш в PR із журналістики, то розумієш, що у піарників та журналістів зовсім різні задачі. Тому потрібно було розібратись, що саме потрібно організації, яку репутацію вона хоче здобути. Ну а після цього – лише практика і постійний саморозвиток.
Я дуже багато навчаюсь. Нещодавно я підрахувала, що витратила на свою додаткову освіту близько 50 000 грн.
Зараз на ринку дуже багато пропозицій з – майстер-класів, курсів тощо. Від себе можу порекомендувати Києво-Могилянську бізнес-школу. Дуже сподобався курс копірайтинга від «Kiev Academy of Media Arts». Свого часу високим кредитом довіри користувалась школа маркетингу «BeFirst». Як там зараз справи, я не знаю.
Також потрібно багато читати. Можу порадити Марину Горкіну – «PR з нульовим бюджетом», Єліну Слободянюк «Настольна книга копірайтера». Багато корисної інформації ви знайдете в таких інтернет-виданнях, як mmr.ua та reklamaster.com.
Кор.: А якими особистими якостями має володіти піарник?
Він має буди закоханим у свою організацію і хотіти повідати всьому світу про те, яка вона класна. Якщо цього відчуття немає, то і робота піарника буде ні риба, ні м’ясо. Його завдання – зробити так, щоб люди вірили в те, що його організація –найкраща. Він має бути дуже комунікабельною та відкритою людиною. Якщо чесно – не знаю жодного піарника-інтраверта.
Кор.: Які завдання стояли перед тобою в Гельсінській Спілці?
Я розробляла комунікаційну стратегію, співпрацювала із ЗМІ, організовувала інформаційні та освітні заходи, навчання. Оскільки Спілка займається захистом прав людини, то юридична освіта також стала у нагоді.
Кор.: А які ключові цільові аудиторії неприбуткових громадських організацій?
Це залежить від їх стратегічних цілей. Під час планування виділяються ключові цільові аудиторії, а комунікаційна стратегія вже визначає, що саме та яким чином потрібно до них донести. Якщо взяти Українську Гельсінську спілку з прав людини, то там багато цільових аудиторій. Вона працює як з іншими НГО, так і з беніфіціарами, органами влади, юристами, адвокатами. Для кожного з них є окремий месидж, який ми хочемо донести.
Кор.: Як зазвичай проходить день піарника?
О, дуже по-різному. Можна весь день просидіти перед комп’ютером і створювати прес-релізи та класні пости у Фейсбук, а можна відвідати безліч зустрічей, заходів, вручень премій тощо. Для піарника головне, щоб робота не була одноманітною. Інакше людина починає вигорати. Закривати піарника в чотирьох стінах офісу – це катастрофа.
Кор.: Чому ти вирішила піти у вільне плавання? Чи не було тобі лячно змінювати вже звичний устрій життя?
Не можна працювати вісім років в одній і тій самій організації. Я і так тут затрималась. Як тільки я вивісила оголошення на Фейсбуці, що тепер працюю як незалежний консультант, зі мною одразу зв’язались кілька компаній. В результаті отримала постійних клієнтів.
Але на фріланс потрібно йти лише тоді, коли в тебе вже є репутація справжнього спеціаліста в своїй справі. Я знала, що роблю потрібну справу, що є люди, які мені довіряють, організації, яким я допомагаю. Тому і відважилась на подібний крок. Зміни трапляються з кожним, і ми самі вирішуємо, як до них ставитись. Єдине про що жалкую, так це про те, що не зробила цього раніше.
Кор.: А хто зараз твої клієнти?
З тих, кого я можу називати – це юридичне адвокатське об’єднання «Juscutum». Це своєрідні рокери в світі юриспруденції. Їх неформальний слоган – «Iron Balls Layers». Вони беруться за такі проекти, від яких їх конкуренти просто в шоці. Вони не бояться робити нестандартні речі. Наприклад, два їх проекта потрапили в шорт-лист Гаагського інституту інновацій з права. Від України там було 50 заявок, 17 з них потрапили до шорт-листа, а за вихід в шістку потрібно було збирати голоси. Тоді ми почали думати, що можна зробити такого нестандартного, щоб привернути увагу до конкурсу. І вирішили, що наш «Chief Innovation Officer» (це перша юридична компанія, яка відкрила таку позицію) запише відео, в якому пообіцяє, що станцює тектонік на Майдані, якщо люди проголосують за проект. В результаті компанія вийшла у півфінал.
Світ юриспруденції досить нудний, тому особливо круто, що ця компанія не боїться таких нестандартних підходів до роботи. Мені надзвичайно приємно з ними працювати.
Кор.: А окрім безпосередньо піар-консультування, ти чимось ще займаєшся?
Зараз я займаюсь підготовкою «Сommunication laboratory» – це комунікаційний клуб для піарників громадських організацій. Там вони зможуть спілкуватись один з одним, обмінюватись досвідом, розбирати кейси, слухати цікавих спікерів – одним словом, навчатись. Це некомерційний проект, метою якого є підвищення кваліфікації піарників. Адже громадські організації або не мають ресурсів, щоб інвестувати у своїх фахівців, або не хочуть цього робити. А я впевнена, що систематичний розвиток фахівців з комунікацій обов’язково вплине на розвиток громадського сектора в Україні. Ті організації, які зробили ставку на комунікації, вже отримують дивіденди.
Також я проводжу тренінги з побудови комунікаційної стратегії, креативних методик у піарі, публічнх виступів.
Кор.: Яка ж вартість вартість тренінгів?
Кожен тренінг розробляється під конкретну компанію та її потреби. Тривалість –мінімум один день. Скажу так, для бізнесу це – від 10 000 грн., а для громадських організацій – від 100 у.о.
Кор.: Розкажи про проект «Pr-театр»…
О, це дуже цікавий проект. Піарники – люди дуже творчі. На жаль, дуже часто їх творчості ніде втілитись, окрім роботи. Тому я придумала таку штуку: є казка, наприклад, «Аліса в Задзеркаллі». Моделюємо ситуацію – Аліса повернулась із Задзеркалля і вирішила організувати комерційні екскурсійні туди. Та якось один турист зірвав троянду з квітника Червової Королеви, а вона взяла й стратила його. Завдання – як відновити підмочену репутацію? Команди вирішували ці кейси в театралізованій формі, а журі обирало переможців. Ось так творчо реалізовувались, ну, і навчались водночас.
Кор.: Минулого року ти опублікувала «Заборонену книгу». Що в ній знайде пересічний читач?
Це такий собі конспект піарника. Я зібрала найрозповсюдженіші питання в цій галузі. Відповідати намагалась чітко, конкретно і без води. Там зібрані поради та професійні рекомендації від іменитих піарників та журналістів, людей, які кожен день працюють у цій сфері. Коли людина прочитає цю книгу, вона зрозуміє, в якому напрямку їй рухатись далі. Також окремим блоком там ідуть «Sucks Stories» – кейси про те, як робити не можна.
Кор.: Ну і на останок, що ти можеш сказати людям, які планують реалізувати себе в сфері комунікацій?
Не бійтесь виходити за рамки та генерувати нестандартні ідеї, саме вони в результаті цінуються найбільше. Страшно бути таким, як усі. Чим більше ви будете відрізнятись від інших, тим більшою буде ваша цінність. Ну й успіхів вам!
Читайте також: Андрій Богданович та Сергій Мамаєв: життя по іншу сторону екрану (ФОТО)
Головне сьогодні
