Одинадцять років тому, одразу після перемоги Помаранчевої революції, мій добрий знайомий зазбирався в Європу, плануючи залишитися там назавжди.

Ти що, – говорили йому друзі та близькі, – Куди ти їдеш, кому ти там потрібен? Україна тепер – місце неймовірних можливостей!

Чоловік сумно посміхався, але наполегливо робив своє – «пробив» робочу візу та виїхав спочатку до Польщі, а потім, за кілька років, остаточно осів у Німеччині.

Що було в Україні, ми добре пам’ятаємо. Буквально за рік невимовна ейфорія змінилася розчаруванням – лідери революції перегризлися між собою, ділячи повноваження. Вся країна обговорювала реформи, які заведуть нас в аплодуючу Європу, а влада діяла за напрацьованим роками незалежності сценарієм – тобто, нічого не змінюючи, звично балансуючи між олігархічними кланами. В результаті все це призвело до позачергових парламентських виборів, реваншу регіоналів та другого повернення Януковича в якості прем’єра. Ми пережили фінансову кризу та поки що газову війну з Росією. В результаті й так неміцна економіка «перехідного періоду» опинилася на краю прірви, гривня стрімко девальвувала, а звичайні українці вже звично опинилися на межі виживання.

Мій знайомий часто навідувався в Україну. На всі розпити відповідав дуже неохоче – так, через кілька років поневірянь влаштувався на непогано оплачувану роботу і навіть отримав вид на жительство, що, в перспективі, давало можливість врешті-решт отримати громадянство.

Україна в цей час переживала карколомні пригоди – президентом став Янукович, «донецькі» окупували все і вся, займаючи більш-менш «хлібні» посади. Невідворотньою дійсністю стала Родина. Країна швидко криміналізувалася… Можновладці стали недоторканими, в той же час непокірних «офіційній» політиці безжально давили, позбавляючи бізнесу та власності. Єдиною віддушиною була асоціація з Євросоюзом, про яку говорили, як про манну небесну. Але скоро й ці сподівання зійшли нанівець – стрімкий поворот на 180 градусів, здійснений Януковичем, позбавив українців останніх ілюзій – всі сподівання на те, що вдасться змінити хоть щось, розвіялися: Україні загрожувала доля кримінально-кланового квазідержавного об’єднання під російським протекторатом. Але все пішло не так. Євромайдан, розігнаний «Беркутом», відродився як фенікс – країною прокотилася хвиля акцій протесту, сконцентрувавшись у столиці. Доведені до останньої межі, мільйони людей вимагали повного перезавантаження країни, добре розуміючи, що Родина та її поплічники не мають майбутнього. Протистояння завершилося кров’ю Небесної сотні та втечею Януковича  до «братньої» Росії.

Друже, повертайся додому, – казали ми вже згаданому знайомому, який тим часом згуртував «нашу» громаду в Німеччині, організувавши потужну волонтерську підтримку Майдану. – Україна тепер – місце неймовірних можливостей!

А він знову сумно усміхався…

Кілька днів тому буквально шокувала ще одна новина – знайомий разом із нареченою, яким оточуючі пророкували блискуче майбутнє, забажали будувати його за кордоном. Юнак вирішив, що краще все почати з нуля ТАМ, ніж втрачати моєжливості ТУТ. І його можна зрозуміти – після перемоги Революції Гідності Україна так і не стала стартовим майданчиком для талановитої молоді. Війна на Донбасі, якій кінця-краю не видно, перманентна політична криза, стагнація економіки, повзуча девальвація та продуктова дорожнеча не дають жодного простору для маневру – вкотре Україна не розвивається, а банально виживає. І засуджувати юнака, дорікаючи відсутністю патріотизму, ніхто не має права – кожен сам повинен обирати власне майбутнє. От тільки чи буде воно в України – питання відкрите…

Статистики, скільки талановитих українців втратила наша держава протягом хоча б десяти останніх років, не існує. Але в кожного з нас є знайомі, які вже реалізували себе ТАМ, працюючи в Силіконовій долині США, автомобільних заводах Франції та Німеччини або хоча б у тій самій Польщі чи Фінляндії, обравши для старту збирання полуниці. Головне – зачепитися, а там вже як карта ляже. Багатьом щастить – маючи непогано оплачувану роботу, вони вже претендують на громадянство; дехто отримав його, повертаючись на Батьківщину лише під час відпустки в якості багатого гостя. В результаті Україна поступово втрачає свій потенціал, адже, як правило, їдуть найкращі. Процес цей – невідворотній. Мало того, невеличкі струмочки емігрантів можуть перетворитися на бурхливу ріку в разі прийняття безвізового режиму. А Україна? Україна «наполегливо» втілюватиме реформи, імітуючи бурхливу діяльність, насолоджуючись самим процесом реформування. От тільки існує вірогідність, що коли час змін мине, «насолодитись» їх результатами вже буде нікому…

Мій знайомий по кілька раз на рік приїздить до Кропивницького. От тільки залишитись я йому більше не пропоную, зваблюючи неймовірними можливостями. Не хочу бачити його сумної посмішки…

Читайте також: «Бетонне» майбутнє: проект, який спрацював у США, в Україні змушені «заморозити» до бюджетного потепління


#безвізовий режим #девальвація гривні

Головне сьогодні