Від парі до п’єдесталу: як Денис Баранов підкорив Європу за шість років (ФОТО)

Наш земляк Денис Баранов, дебютувавши на міжнародній спортивній арені, одразу досягнув успіху – на XIV літньому Європейському юнацькому олімпійському фестивалі в угорському Дьорі в бігу на 400 метрів приніс рідній країні срібну медаль. Зараз Денис, який навчається в Олімпійському коледжі імені Івана Піддубного у місті Києві, приїхав до рідного Новомиргорода й у нас з᾿явилася нагода поспілкуватися зі спортсменом.

Кор.: Скільки років ти займаєшся легкою атлетикою і як прийшов у спорт?

Займатися легкою атлетикою я почав шість років тому. Є у мене приятель – Юра Іваніцький, то я з ним побився об заклад, що проходжу на секцію легкої атлетики цілий тиждень. Прийшов, побігав, побачив, що у мене непогано виходить, як для початківця… Мій перший тренер Сергій Михайлович Коваленко показав мені перспективність цього виді спорту. І в результаті тиждень тренувань розтягнувся на шість років і, сподіваюся, буду бігати ще досить довго.

Кор.: А пам᾿ятаєш свою першу нагороду?

Десь через рік від початку моїх тренувань нас повезли на змагання обласного рівня в Олександрівку, де на дистанції 600 метрів я здобув третє місце. Але той факт, що на перших же змаганнях, де я виступив, одержав нагороду, дуже стимулював до подальшої роботи над собою.

Читайте також: Мистецтво двобою або Як джитсери з Кропивницького підкорювали Європу (ФОТО, ВІДЕО)

Кор.: Великий спорт завжди вимагає певних жертв. Від чого довелося відмовитися заради легкої атлетики?

Від музики. Мій дідусь Сергій наймав мені репетитора, я грав на клавішних інструментах. Проте прийшов момент, коли часу на ці заняття стало бракувати, і я мав обирати, чим займатимусь. Ще коли я мешкав у Новомиргороді, мій класний керівник, який був вчителем фізкультури, всіма силами намагався залучити мене до занять волейболом. Знову ж таки – доводилося обирати між двома видами спорту і я зробив свій вибір.

Кор.: Як потрапив до Олімпійського коледжу?

Запропонували після змагань у Вінниці. Проте на той момент мій тренер Олександр Дарієнко сказав, що він мене нікуди не відпустить і їхати мені кудись ще рано. Відпустив мене до нового навчального закладу, до нового тренера тільки минулого року. Переходив я туди зі скрипом, мене і в школі переконували залишатися у Новомиргороді… Але я вже наважився на кардинальні зміни, мене можна було не стримувати.

Кор.: Як проходить навчання в Олімпійському коледжі? Чи багато відмінностей порівняно зі звичайною школою?

Головна відмінність – розклад уроків складений так, щоб ми відвідували тренування. Наприклад, учні до восьмого класу зранку тренуються, а уроки у них починаються об 11-00. Старшокласники йдуть на навчання о восьмій, а тренуються після уроків. Двічі на тиждень нам виставляють по два тренування на день. Якщо хтось вважає, що там не треба вчитися, то маю розчарувати – одними довгими ногами і фізичною витривалістю вимоги до учнів коледжу не обмежуються. Мені, наприклад, вказали зразу, по яких предметах треба підтягнутися, і дали на це один семестр. Сказали, що якщо не покажу гарних результатів, то відрахують. Тішить, що у цьому навчальному закладі дуже гарні вчителі, прекрасна матеріально-технічна забезпеченість, тому покращити свої показники ще й в навчанні для мене не стало великою проблемою.

Читайте також: Кропивницька «зірка» важкої атлетики: як стати чемпіонкою в 17 років (ФОТО, ВІДЕО)

Кор.: Уже визначився, в який навчальний заклад будеш складати іспити після коледжу?

Гадаю, буду й далі займатися спортом і професію оберу, пов᾿язану з ним. Для цього треба буде здавати ЗНО з української мови, історії та біології. Хочу висловити вдячність Валентині Іванівні Яцейко, завдяки її зусиллям у мене в Олімпійському коледжі одні з кращих показників знань з української мови і це значно полегшить мені вступ до вишу.

Кор.: Як ти почувався на змаганнях у Європі, коли вперше відстоював честь усієї країни?

Чесно кажучи, думав, що буде страшніше, що психологічно буде важче. Але організатори зробили все так, щоб ми не відчували ніякого дискомфорту, навіть не нервували. І в результаті переймався головним чином тим, щоб не підвести тренера – Сергія Олександровича Шумільова. Він просив пробігти не гірше, як на відбіркових змаганнях, а я під час першої спроби мав гірші показники. І це змусило повністю зосередитися на результатах. В результаті на наступній спробі я показав на дистанції 400 метрів час 49,33 секунди. Це є поки що моїм особистим рекордом.

Кор.: Що б ти хотів побажати наостанок нашим читачам?

Чим би ви не займалися, не здавайтеся. Пам᾿ятайте, перша спроба – це не останній шанс. І завжди можна покращити свої вміння, навички та результати. А ще хочу подякувати всім своїм тренерам – у моїх результатах дуже багато їхньої роботи. Бажаю їм багато талановитих та наполегливих юних спортсменів, якими вони будуть пишатися!

Читайте також: Нове життя – у 47: журналістка з Кіровоградщини отримала золото з пауерліфтингу (ФОТО)