Володимир Любарський з Кіровоградщини: волонтер, що мандрує сам по собі (ФОТО)

  • Олена Данова-Белінська
  • watch_later 19 січня 2018, 19:20

  • visibility 229 переглядів

У родині Володимира Любарського з Турії – троє учасників АТО та один волонтер. У 2014 році на Сході воював сам Володимир, зараз – двоє синів, 21-річний Роман та 20-річний Ігор. А тато, колишній атовець, перекваліфікувався й зараз доставляє вантажі як тим бригадам, де служать його діти, так і іншим.

Починалася його історія волонтерства, напевно, ще до цієї неоголошеної, але від того не менш гарячої війни – чоловік привіз допомогу на Майдан у лютому 2014-го. Як заїхати до наметового містечка, було незрозуміло – і силовики не пропускали, й Київ був незнайомою територією.

Тоді я зрозумів, що громада – велика сила, – зазначає Володимир, – Бо коли машина заглохла, то хлопці, які стояли на Майдані, просто взяли її й перенесли через всі кордони.

А потім почалася антитерористична операція. І Володимир Любарський не відсиджувався. І тоді ж зробив перший волонтерський рейд.

Я восени чи на початку зими потрапив у лікарню, – лежав у нас, в Новомиргороді, – розповідає волонтер. – І я знав, як тяжко приходиться хлопцям, тому з лікарні на пару днів відпросився, зібрав матеріальні ресурси – і поїхав. Досі забути не можу, як здорові чоловіки плакали, коли я витягнув з машини мішок валянків – бо воювали тоді, вже взимку, у калошах на босу ногу.

Коли Володимир Любарський демобілізувався, то написав у Фейсбуці в одній з волонтерських груп, що готовий відвезти зібрану допомогу солдатам. І досить швидко йому зателефонували. Так чоловік почав досить регулярно доставляти зібрані передачі – третій полк, 57-ма бригада, «Айдар», «Дніпро-1»… Був у Дзержинському, Майорському й Широкіному. Люди самі обирають, куди треба привезти і кому передати зібране, тому чоловік пропонує, якщо є бажання, проїхатися з ним. Люди, які передають матеріальні цінності, мають право вручити їх особисто, та чимало знайомих довіряють, для них досить фото, тим паче, що на світлинах – тільки рядовий склад: Володимир жодного разу не розвантажували привезене біля штабів, завжди віз на першу лінію.

Володимир Любарський під час чергової поїздки

Важко буває не там, на передовій, – розповідає Володимир Любарський. – Найважче, тут, коли знаходяться люди, які говорять: «Ну, він же своїм дітям везе передачі! Чому ще хтось має щось принести й докласти туди?». Хочеться відповісти таким людям: «Не дай Бог вам до своїх дітей так возити подарунки, як я до своїх вожу, і радіти, якщо на Новий рік ми можемо зустрітися у бліндажі». І додати, що якщо машина доставляє дві тонни, то мої сини стільки не з‘їдять.

За словами волонтера, є такі жителі району, яким треба в ноги вклонитися за те, як вони підтримують армію:

Наприклад, пам‘ятаю, як свого часу Василь Гаркавий з Оситняжки зарізав двох поросят, дав бетон меду і солярки на дорогу. Одна з крайніх поїздок відбулася за підтримки фермера Власенка з Панчевого – він дав солярку та гроші, жителі Панчевого та пенсіонери Златополя зібрали матеріальну допомогу.

Читайте також: Оренда для «своїх»: як селяни на Кіровоградщині відстоюють власне пасовище (ФОТО)

Пан Володимир підкреслив – бувають і такі, хто приносить допомогу, але просить про те нікому не розказувати. Хто зі скромності, а хто через те, що боїться, чи не вилізе це колись боком.

Маю сказати, що й до волонтерів ставлення буває специфічним. Наприклад, мене виключили з товариства мисливців через кляузу, що нібито я стріляв по людях, – розповідає Володимир Любарський. – Одна з причин такого ставлення – я сам по собі. Я просто доставляю вантажі. Один раз залишився на 10 днів у зоні АТО, щоб допомогти солдатам поремонтувати техніку.

Багатьох волонтерів та активних учасників АТО стараються розібрати по різних партіях. Але ми сильні тільки тоді, коли разом, якщо стравити між собою солдат і волонтерів – з того нічого доброго не буде. Тому я не хочу йти в політику і підтримую стосунки з усіма, з ким пересікався на Сході – дуже багато хлопців з усієї області влітку приїжджають до мене на ставок.

Волонтер переконаний, що треба зробити все для того, аби соціальний захист учасників АТО не перетворився на привід для соціального приниження.

У мене у дворі три атовці – і ми не користуємося жодними пільгами, – каже чоловік. – Це принципово, бо ми не хочемо закладати підвалини конфлікту у суспільстві. Я бачив, у що виливається внутрішній конфлікт – там, на Сході. Міста без чоловіків, які хто втекли, хто на «заробітках», кого СБУ відловлює, а жінки щодня просять українську армію не залишати їх. Бо там, де наших немає, все значно гірше. Церкви, на яких живого місця немає після артобстрілів. Будинки, які зникають до наступного візиту. Це зовсім недалеко. Я можу показати всім бажаючим.

Володимир Любарський і надалі займатиметься справою, якій віддається повністю. Жити по іншому він не вміє:

Нам випало жити в час випробувань. І триматися треба так, щоб коли вони закінчаться, не соромно було дивитися в очі дітям та онукам.

Читайте також: Лікар Анна Москаленко: Навіть на четвертій стадії рак можна вилікувати! (ФОТО)