Подорожчання проїзду = здоровий спосіб життя

Наприкінці минулого тижня кіровоградські перевізники вдалися до цинічного заходу. В поминальну суботу, коли тисячі кіровоградців вирушають на кладовища, щоб пом'янути рідних і близьких, автобуси не виїхали на маршрути й перекрили центральну вулицю біля міськвиконкому. Таким чином, після тривалих вимог про підвищення плати за проїзд, було перетнуто межу цивілізованих перемовин і одна із сторін вдалася до відвертого шантажу.

Міська влада, незважаючи на те, що акція протесту була несанкційованою, охоче пішла на поступки й терміново призначила позачергове засідання виконкому для розгляду, а точніше — затвердження вимог перевізників.

Те, що подорожчання проїзду в кіровоградському транспорті неминуче, як... (далі класика марксизму-ленінізму не цитувати не будемо), ні в кого сумніву не викликає. Парад подорожчань в інших регіонах України породив незворотну ланцюгову реакцію, яка має дійти логічного завершення.  Тим паче, що перевізники питання це піднімають постійно, незалежно від економічних та інших чинників.

Загалом — логічно, бо прибуток є основним наслідком підприємницької діяльності. От тільки за законом природи «ніщо нікуди не зникає безслідно й не береться з нічого», зайва гривня може перекочувати до кишені водія лише з кишені пересічного громадянина, тобто з нашої з вами.

Палка з двома кінцями. По-людськи ми розуміємо трудівників керма, які не стомлюються скаржитися на власні негаразди, мовляв, трудяться без вихідних по 16 годин щодня, аби заробити трішки більше від мінімальної зарплати, з іншого, не маємо таких ресурсів, аби підтримати їх матеріально. А зважаючи на те, що скиглення перевізників — явище стабільне і від примх погоди не залежить, то й процес викачування наших грошей у разі добровільних співчутливих поступок із явища перманентного набуватиме ознак стабільності.

***

Сакральне запитання «пасажир для автобуса чи автобус для пасажира?» з часу, коли місто позбулося муніципального транспорту й не може конкурувати на рівних із приватними перевізниками, втратило актуальність. Правило здобуття прибутку будь-якою ціною без урахування зручностей пасажирів, навіть тих, які прописані в умовах договору на обслуговування маршрутів, стало нормою. Скарги на недобросовісних водіїв розглядаються абияк, якщо взагалі розглядаються, а власники маршрутів, зважаючи на монопольне становище, мають змогу тишком посміхатися в усвідомленні власної незамінності, й висувати нові умови.

Таку ситуацію можна було спостерігати на двох так званих громадських слуханнях, які відбулися нещодавно в Кіровоградському міськвиконкомі. Зважаючи на те, що участь у майже законспірованих заходах брали в основному лише перевізники і їхні прихильники, тематика обговорень зрозуміла й пояснень не потребує.

Основні тези: «не треба змішувати політику з економікою» і «йдеться не про підвищення ціни на проїзд у міському транспорті, а про приведення тарифу до економічно обґрунтованих розрахунків».  Аргументи залізні — лише протягом останнього місяця ціни на пальне зросли в півтора разу, запчастини й комплектуючі також подорожчали. Їх оголосили основні транспортні магнати — генеральний директор Єлисаветградської транспортної компанії Валерій Гросул та голова правління АТП 13527 «Автобусний парк» Анатолій Голованов. Колеги згодилися й підтримали. Далі — пропозиція: проїзд на тролейбусі має коштувати від 1,75 грн. до 2,54 грн. На автобусі — від 3 грн. до 4,16 грн. Перша цифра — мінімальна для виживання підприємств, інша дасть можливість підприємствам розвиватися на благо користувачів, себто, пасажирів, іншими словами, нас із вами.

Цікаво, що перевізники воліли не згадувати про наслідки нещодавньої транспортної реформи, провальність якої мешканці міста сповна відчули на собі. Їх не цікавила проблема, яким чином людям добиратися з однієї околиці міста на іншу, а з деяких навіть до центру, те що в час пік до транспорту не проштовхнутися, а затверджені інтервали руху не дотримуються. Натомість начальник управління  транспорту Кіровоградської міськради Віктор Зубченко з гордістю заявив, що вдалося розвантажити центр міста від більш як ста одиниць транспорту.

Можливо, для центру міста й корисний аспект, хоча досить спірний. Бо, як запевнив у розмові з нашим кореспондентом один із основних опонентів транспортної реформи депутат міськради Павло Топчій, саме цих ста транспортних одиниць зараз конче не вистачає Кіровограду.

Звісно, прив'язка до центру міста умовна, йшлося в основному про результати останнього проведеного тендеру. За словами Павла Топчія, відбувся він непрозоро й з численними порушеннями. Відповідно, транспортна проблема в Кіровограді, яка й раніше була надзвичайно гострою, досягла апогею. По-перше, вдвічі зменшилася кількість перевізників, перевага, на думку депутата, надавалася своїм людям; по-друге, щоб дістатися з одного кінця міста до іншого, доводиться їздити з пересадками, отже, маємо систему подвійного викачування грошей із пасажирів; по-третє, при проведенні тендеру не бралася до уваги кількість наявного транспорту в учасників конкурсу. Як наслідок — на маршрути виходить на сотню автобусів менше від заявленої кількості, й заявлений графік їхнього руху фізично дотримуватися не може.

Щодо останньої тези, інформація, можливо, не зовсім вірна. На думку керівника громадської організації «Територія успіху» Інги Дуднік. саме нестача транспортних засобів у основних перевізників дає останнім можливість ховати в тіні понад мільйон гривень. Це плата автобусним магнатам від власників транспорту, яким не пощастило отримати ліцензію, за право випускати автобуси на міські маршрути. Причому вона стабільна незалежно від вартості проїзду. Тож, якщо перевізники за  таких умов згоджуються віддавати наліво значні кошти, напрошується висновок, що збільшення плати за проїзд потрібне не стільки для виживання підприємств-перевізників, скільки задля стабілізації їхнього прибутку. Бо в разі його (прибутку) відсутності, навряд чи ми б побачили громадський транспорт взагалі і ніхто б не ламав списи за право отримати ліцензію на обслуговування маршруту.

Можливо, в цьому напрямку й варто шукати фінансовий резерв, який дозволить стабілізувати ціну за проїзд?

Тільки, схоже, дана проблема міських чиновників не чіпає. Так, на понеділковій апаратній нараді в ОДА голова облдержадміністрації Олександр Петік намагався навести міського голову Олександра Саінсуса на думку про залучення антимонопольного комітету, однак останній запевнив, що АМК в цьому напрямку хоч і нерегулярно, але працює. І не варто їх зайвий раз турбувати.

***

Ситуація складна й неоднозначна. Оптимальне її вирішення, вважає Павло Топчій, — проведення нового прозорого конкурсу з залученням перевізників із інших міст. Також, переконаний він, місто повинне мати власний муніципальний транспорт, який би був повноцінним конкурентноздатним гравцем на ринку міських пасажирських перевезень. Процедура тривала і якщо й відбудеться, то уже постфактум, можливо, у кращому разі, випередивши наступне подорожчання. На ньому незабаром знову наполягатимуть перевізники, бо тримають в запасі безліч причин для «доведення тарифу до економічно-обгрунтованих норм». А в економіці країни тенденцій на видужання поки що не спостерігається.

І зовсім фантастичним в цьому плані виглядає досвід зарубіжних країн, де вартість проїзду безпосередньо залежить від відстані. Електронні пристрої для зчитування інформації та й самі електронні квитки міському бюджету не по кишені. Якщо ж іще додати суб'єктивний фактор... Адже в нашій країні прозорість розрахунків, окрім, власне, споживача, усім у збиток.

P. S. Міська влада Кіровограда таки пішла назустріч побажанням перевізників. Тепер поїздка у тролейбусі коштує 1,50 грн.  замість 1,25 грн. Вартість проїзду в маршрутках із 2 гривень підскочила до 3. У автобусах режиму експрес, що їздять до селища Нове, треба сплачувати 3,50 грн.

Лише на маршруті № 17 проїзд лишиться по 2  гривні, бо перевізник не подав обрахунків на підвищення ціни.