17 листопада 2022, 09:45
З джавелінами, байрактарами та банкою огірків: переселенка з Харкова Олена Байрак майструє в Кропивницькому "бойових гусей". Каже, робота відволікає її від тривожних думок, а люди охоче беруть сувеніри на подарунки для військових. Про те, як сім’єю ховалися від бомбардувань у підвалі п’ятиповерхівки, а також про поробки, які швидко полюбилися жителям Кіровоградщини, жінка розповіла журналістам Точки доступу.
Олена Байрак родом із Харкова. У Кропивницький із сім’єю евакуювалися в березні. За спеціальністю жінка товарознавець-комерсант, але останні десять років займається хенд-мейдом. Згадує, як 24 лютого прокинулися від звуків вибухів.
24 лютого ми вдома, у Харкові на Салтівці прокинулися від звуків вибухів. Це було о 5:15. Одразу зрозуміли, що відбувається. Чоловік, правда, ще збирався їхати на роботу, я відмовила. Орієнтовно до 10:00 ми просиділи вдома, вже почали дрижати вікна. Будинок гудів, як мурашник, всі бігли з тваринами, з валізами, всі їхали. На дев’ятому поверсі було дуже страшно і ми розуміли, що ми ось поряд, можна сказати, що під домом вони вже стояли.
Чоловік Олени – перукар. Працював у салоні у напів підвальному приміщенні в центрі Харкова. Родина вирішила, що там буде безпечніше.
Я, чоловік, син, забрали ще племінницю, сім’ю подруги – сіли в одну машину і поїхали. Але ми, якщо чесно, як і всі, мабуть, думали, що день, ну, до вечора і все скінчиться… Ми поїхали в цей підвал, але це – салон краси – дзеркала, мийки…Провели там безсонну ніч, а наступного ранку повернулися додому. Але не змінилося нічого.
Олена розповідає, що до повномасштабного вторгнення вони не були готові. Так само, як і до гуманітарної кризи, яку війна спричинила.
Я зробила спробу сходити до магазину – він був пустий – вигребли все. Вдома знайшла муку, щось таке мінімальне, ми випекли пишки, взяли якісь пледи, ковдри і знову поїхали в цей підвал. Пробули там десять днів. Було дуже страшно, щоразу думали, що, якщо ще щось прилетить, то точно кудись поїдемо. Був літак, було бомбардування, коли обладміністрацію бомбили, а це менше, ніж за кілометр від будинку, де ми були. Син спав на підлозі, то підстрибнув на пів метри.
Після цього харків’яни врешті вирішили виїхати. Евакуювалися до друзів у Кропивницький. Жодних речей не взяли, думали, що скоро повернуться. Але спокійніше у Харкові не ставало.
У квітні сильно бомбили наш двір і у вікно на кухні залетів якийсь, мабуть, уламок. Немає тепер ні вікон, ні балкона, ні балконної рами, ні кухні, ні побутової техніки. Кожен ранок ми прокидаємося і читаємо новини з надією знайти якусь зачіпку, аби повернутися додому, але "ракета, ракета, ракета прилетіла у Харків", тож я не готова ризикувати дитиною.
У Кропивницькому сім’я потроху облаштувалася, орендувала будинок, син дистанційно навчається в харківській школі, чоловік працює перукарем, Олена знову взялася за улюблений хенд-мейд.
Робила у своєму житті все – і іграшки, і подушки, і квіти. Я це люблю, я цим живу. Ну, а коли прозвучала фраза про біологічну зброю, я одразу побачила гусака. Прямо образ у мене виник і я, навіть, не сумнівалася, який він буде. Так першого квітня з’явився перший гусак.
Відтоді майстриня виготовила понад пів тисячі сувенірних бойових гусаків. На виготовлення одного витрачає приблизно дві години. У роботі використовує фетр, фліс, фоаміран. Шлеми й снаряди – із глини. Їх треба майструвати завчасно – сохнуть заготовки приблизно добу.
Виникали образи, пов’язані із подіями, що відбувалися. От один із перших гусаків, можливо, пам’ятаєте історію, коли жінка збила дрон банкою огірків – з’явився гусак із огірками. Джавеліни, байрактари – це все присутнє. Ну, і фраза про корабель, яку ми щодня чуємо і з телевізорів, і бачимо на біл-бордах – от з’явився такий гусак.
Часто такі сувеніри замовляють на подарунки для військових.
Майже в кожній сім’ї є військові, які служать, і відповідні в них бригади, і от мені замовляють гусаків із різними емблемами, вона іде щитом до гусачка.
Є у колекції майстрині і пара гусей у вишиванках.
Ось ці гуси в мене особливі. Є в мене знайома у Києві, вона викладає в дитячій студії творчості, ми з нею обмінюємося ідеями. Одного дня вона мені надіслала картинку і сказала: "Просто подивися, які гуси". І, коли я побачила цю картинку, то, мабуть, ні на секунду не забарилася, а одразу побігла втілювати образи в іграшки.
Клієнти називають пару гусей Максимом та Одарочкою.
Цих гусей часто в мене замовляють люди, які їдуть закордон, або передають туди посилки, на подарунок. Вони є і в Америці, і в Англії, і в Польщі дуже багато.
Олена говорить, що сувеніри ручної роботи користувалися попитом і у Харкові, але в Кропивницькому поробки стали популярними дуже швидко.
У Харкові вони теж користувалися попитом, але на це знадобився час. Чи то у зв’язку із цими подіями, які відбуваються в країні, чи ще із чимось, але дуже швидко тут вони стали популярними. До слова, у цьому місті я не почуваюся чужою. Всі люди допомагають, куди б не звернувся і, навіть, можна не просити про допомогу.
Продавати сувенірних бойових гусей Олені запропонували в кропивницькому магазині ProBike.
Одна наша знайома лікарка познайомила нас із майстринею, яка виготовляє цих чудових бойових гусей, як ми їх називаємо. Ми запропонували їй розмістити продукцію у нас у магазині, аби якомога більше людей мали можливість придбати ці речі і допомогти ЗСУ, переселенцям. Ці гуси представлені у нас в різних варіаціях – із джавелінами, із байрактарами, мабуть, скоро і єнот з’явиться, – сміється директор магазину ProBike Олег Король.
Він додає, що відвідувачі цікавляться поробками на актуальну тему.
У них якийсь ентузіазм такий з'являється, тому що у кожного є знайомі або родичі, які беруть участь у бойових діях. Дуже багато волонтерів цікавляться сувенірами і приходять, купують, передають на фронт або ж мобілізованим дарують заради підтримки морального духу.
Один "бойовий гусак" коштує 200 гривень. Частину грошей від продажу сувенірів майстриня передає на потреби армії, активно допомагає ЗСУ і керівництво магазину. Олена вже задумала поробку, яку виготовить до Дня перемоги – куля у вигляді України і напис "Ми змогли".
Головне сьогодні
