01 травня 2024, 17:30
Боронив країну в часи АТО та від початку повномасштабного вторгнення. Нині багатодітний батько також на фронті, але вже без зброї. Її він змінив на молитву. Історію військового капелана Володимира, який поряд з бійцями в найтяжчі моменти, а також підтримує їхніх рідних, записали журналісти Точки доступу.
Вперше, коли я у цей храм зайшов, у мене було відчуття, наче прийшов додому. І нині так лишається – це мій другий дім, – священник Володимир запрошує до церкви, у якій служить в Кропивницькому.
Чоловік – колишній шахтар. На захист країни став у часи АТО, в 2015-2016 роках. Повернувся на фронт і після широкомасштабного наступу. Воював, поки здоров’я дозволяло.
А віруючим, каже, був завжди. Служба лише підштовхнула пов’язати життя з церквою.
От вперше коли з ротації приїхав, почав змінюватися психологічно, душевно, всередині себе. І мені чомусь здавалося, що весь світ навколо мене змінився. Якось переходив пішохідний перехід, от мені це запам’яталося, – червоне світло. Став, чекаю, коли зелене буде, а люди йдуть на те червоне світло. Я стою і для мене такий шок був, от просто шок. Прийшло розуміння, що тут все не дуже так і змінилося.
Перебуваючи в армії, каже Володимир, теж мав бажання ходити до церкви. Але на Сході було важко знайти храм саме Київського патріархату.
Після служби у житті чоловіка був момент, коли йому була потрібна допомога психолога. А в якийсь момент відчув, що "Бог його покликав" остаточно. Відтоді його життя, каже, сильно змінилося.
В якийсь момент я став зловживати алкоголем. Я не був класичним алкоголіком, але зловживання були і приносили деякі незручності в сім’ї. Але, якщо ти щиро приходиш до покаяння, Господь тебе лікує.
До храму чоловік почав ходити разом із дружиною. Згодом почали служити в церкві, паралельно майбутній священник вчився в Київській православній богословській академії. У цей період почався широкомасштабний наступ. Володимир знову повернувся на фронт. Там отримав контузію, загострилися "шахтарські" хвороби. Довелося серйозно лікуватися.
У період лікування Володимиру подзвонив Владика і запропонував стати військовим капеланом. Той погодився.
Основна задача капелана, розповідає священник, – релігійна, моральна та духовна підтримка воїнів. Приходять за розрадою до Володимира і рідні захисників. Переважно це ті люди, які пережили втрату.
Я намагаюся їм пояснити, то всі ми йдемо на фронт, щоб наші рідні й близькі жили. Не треба помирати разом з воїнами, а треба від них переймати ту мужність, яку вони мали, захищаючи свою державу. І навіть якщо немає сил для себе жити, то жити для тієї людини, яка пішла і споглядає на нас вже з небес.
Найважливіше для чоловіка – бачити результат свої роботи.
Коли ти з ними спілкуєшся, коли людина приходить, вона нічого не бачить, ти їй пояснюєш такі от прості речі – релігійні, церковні, як далі жити – людина знаходить себе. Й ось оці очі, коли вони починають світитися, коли в них життя запалюється знов, ти розумієш, що ти займаєшся тим, чим потрібно займатися.
Яна Пшеніцина – дружина військовослужбовця та керівниця благодійного фонду "Полк Святослава Хороброго", що опікується військовими та їхніми рідними. Каже, як ніхто знає, як їм сьогодні потрібна підтримка. Тому за участю капелана і започаткувала кола духовної підтримки.
Він раніше воював, тому може вільно спілкуватися з бійцями, які повертаються, на різноманітні теми і в них не буде цього бар’єру, що людина не воювала і тому її не розуміє. На колах підтримки ми обговорюємо різноманітні теми від якихось побутових до релігійних питань. Від того, як виховувати дітей і до того, як зупиняються танки.
Зневіри, каже капелан, у бійців немає.
Є розчарування, що бажання було, щоб це якомога швидше закінчилося, просто оцей момент сприйняття реальності, що це ще може продовжитися деякий період… Ну, потрібен час, щоб суспільство до цього звикло і прийняло це як факт. А так в цілому – я не бачу зневіри.
У темні часи віра – часто єдиний промінь світла та надії, – говорить Володимир.
Богові треба довіряти завжди. Бог допомагає не сильним, Бог допомагає тим, кого він обирає. По цій війні ми бачимо: ресурсно, фізично Росія набагато сильніша за нас, але ж нічого з нами зробити не може. Це і є якраз Божа допомога, Божий промисел в цьому.
Читайте також: "Завдання мого покоління – виграти цю війну": ветеран з Кіровоградщини навчає школярів і шиє ноші для побратимів
Головне сьогодні
