10 січня 2023 року, виповнилося 84 роки від дня створення Кіровоградської області. Саме в цей день президія тодішньої влади підписала указ про створення Кіровоградської, а ще Запорізької та Сумської областей. Про історичні аспекти формування нашого регіону, про те, як мінялися кордони області протягом цього періоду, про адміністративно-територіальні особливості Кіровоградщини у ХХ столітті та її найближчі перспективи в плані зовнішніх і внутрішніх кордонів, читайте у матеріалі Точки доступу.

Насправді, у цих межах область сформувалася дуже довільно, жодних глибинних історичних етнографічних підвалин для цього не було. Але, тим не менш, шлях до того, аби саме в цих кордонах була наша область, був досить тривалий, — розповідає директор Регіонального центру наукових досліджень з історії України Борис Шевченко.

Із лекцією про особливості формування Кіровоградської області він виступив у бібліотеці імені Дмитра Чижевського. 

Борис Шевченко говорить, що утворення Кіровоградської області 10 січня 1939 року – це результат багатьох адміністративно-територіальних реформ.

Упродовж XVI – ХІХ століть територія нинішньої області належала до різних адміністративних одиниць. На початок ХХ століття її землі входили до складу Єлисаветградського і Олександрійського повітів Херсонської губернії Російської імперії.

В основному область входила до Херсонської губернії. Це була найвища адміністративно-територіальна одиниця  – губернія. Губернії ділилися на повіти, а повіти на волості. Волості можна порівняти із колишніми сільськими радами. Це найнижча адміністративно-територіальна одиниця і, в той же час, одиниця управління і самоуправління селян. Звичайно, деякі частини області виходили за межі Херсонської області – там Київська губернія, Подільська – до Олександрійського повіту і до Херсонського повіту. В свою чергу вони ділилися на волості і їх була дуже велика кількість. Волості були найвищим структурним елементом, де люди мешкали та ними управляли. На рівні волості, приміром, був суд, управління.

Ця система працювала до початку революції, що стала каталізатором величезних змін, у тому числі сама Російська імперія припинила своє існування. І від 17-го до 20-го року на території України за владу боролися різні режими, представники різних суспільно-політичних течій. У підсумку перемогли більшовики, які створили державу Радянський Союз і підписали договір про створення СРСР. Відтоді радянська влада почала шукати власний механізм управління цією великою територією. 

Лютнева революція 1917 року в Російській імперії дала можливість українцям створити власну незалежну державу. У Києві виник керівний орган українського національного руху – Центральна Рада, яка вже у червні 1917 року проголосила автономію України, а в листопаді цього ж року – Українську Народну Республіку (УНР).

 

У січні 1918 року проголосили повну незалежність УНР, а на початку березня цього року український уряд ухвалив закон "Про адміністративно-територіальний поділ України", який, зокрема, передбачав поділ на 32 землі. Переважна частина території нинішньої Кіровоградщини ввійшла до складу землі "Низ", адміністративним центром якої було місто Єлисаветград.

Деякий час УНР не робила жодних кроків щодо адміністративно-територіальних змін. Потім почалися проєкти, що робити з цією територією. І от територія нашого краю увійшла до складу такої територіально-адміністративної одиниці як "Низ". Щось відійшло до Побожжя, щось до Січі, до Черкас. 

У квітні 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, якою землям, волостям і громадам надавалися права широкого місцевого самоврядування на принципах децентралізації.

Однак наприкінці квітня 1918 року до влади в Україні прийшов гетьман Павло Скоропадський, який змінив назву держави – відтепер УНР називалася "Українською Державою". Він скасував попередній адміністративно-територіальний поділ і повернувся до старої схеми (губерній, повітів і волостей). Переважна частина території сучасної Кіровоградщини входила до складу Херсонської губернії.

У середині грудня 1918 року, внаслідок політичної кризи Гетьманата Скоропадського, влада в Україні перейшла до Директорії, яка відновила попередню назву держави (УНР) і республіканську форму державного ладу. Але схема адміністративно-територіальних одиниць Гетьманату в основному збереглася, проте губернські та повітові староства перетворили на губернські та повітові комісаріати.

Кардинальні адміністративно-територіальні зміни в Україні відбулися у 1920-1930-х роках.

Все, що відбувалося у адміністративно-територіальній реформі у 20-х-30-х роках, було пошуком ефективної системи управління. Одні одиниці створювалися, інші ліквідовувалися. В один рік вони могли бути створені і ліквідовані. Відбувався не те, щоб хаос, але пошук ефективного механізму управління. 

Ще у травні 1919 року Херсонську губернію розділили на дві – Одеську та Херсонську. А в середині наступного року Херсонську губернію перейменували на Миколаївську, що складалася із чотирьох повітів: Дніпровського, Єлисаветградського, Миколаївського та Херсонського. Одеська губернія складалася із шести повітів: Одеського, Тираспольського, Ананьївського, Балтського, Первомайського та Вознесенського.

У травні 1920 року створили Кременчуцьку губернію у складі шести повітів: Золотоніського, Кременчуцького, Олександрійського, Хорольського, Черкаського та Чигиринського.

Вона була утворена з політичних мотивів, оскільки радянська влада тривалий час мала серйозного суперника на цій території у вигляді Холодного Яру – центру спротиву українських повстанців. Щоб акумулювати сили для боротьби з ними, була створена Кременчуцька губернія. 

Тож у 1920 році основна частина майбутньої Кіровоградської області знаходилася в Єлисаветградському повіті Миколаївської губернії, Олександрійському і Чигиринському повітах Кременчуцької губернії та у Первомайському і Балтському повітах Одеської губернії. Невеликі частини Кіровоградщини перебували у Гайсинському повіті Подільської губернії, Уманському повіті Київської губернії та у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії.

Адміністративно-територіальні зміни 1920 року виявилися нетривалими. У жовтні 1922 року Кременчуцьку губернію розформували, а Миколаївську приєднали до Одеської.

Масштабні адміністративно-територіальні перетворення визначалися постановою "Про впорядкування і прискорення робіт по адміністративно-територіальному устрою УРСР" від 1 лютого 1922 року. Ці роботи передбачали створення замість повітів округів із населенням від 400 до 600 тисяч осіб, передачу частини повноважень губернських органів окружним, а потім ліквідацію губерній та перехід на систему округ – район – сільрада.

Постановою "Про адміністративно-територіальний поділ України" від 7 березня 1923 року повіти і волості ліквідували.

Вирішили, що форми управління повітів і губерній є неефективними і ліквідували губернії повністю, а повіти реформували в так звані округи. 

Єлисаветградський повіт реорганізували в Єлисаветградський округ Одеської губернії, до складу якого увійшли 13 районів: Бобринецький, Братський, Великовисківський, Єлисаветградський, Злинський, Компаніївський, Єлисаветградківський, Маловисківський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Рівненський, Устинівський та Xмелівський.

Вперше районування наша область зазнала у 21-му році, потім ці райони ліквідували, а остаточно утвердили в 23-му році.

Олександрійський повіт реорганізували в Олександрійський округ Катеринославської губернії у складі чотирнадцяти районів: Аджамського, Верблюжського, Глинського, Знам’янського, Користівського, Червонокам’янського, Лихівського, Новгородківського, Новогеоргіївського, Новопразького, Новостародубського, Онуфріївського, Троїцького та Цибулівського.

У Криворозькому окрузі Катеринославської губернії перебували Долинський, Лозоватський (Лозоватка, Аннівка, Корсунка, Гурівка) та Петрівський райони.

У складі Первомайського округу Одеської губернії були Новоархангельський, Викторштадтський, Добровеличківський, Вільшанський, Данилівський (Данилівська та Великотроянська волості) і Голованівський райони.

У Черкаському окрузі Київської губернії були Кам’янський, Златопільський, Олександрівський, Триліський (Триліська і Цвітнянська волості) та Чигиринський райони.

У складі Гайсинського округу Подільської губернії був Хащуватський район (Хащуватська, Устьянська і Бандурівська волості).

Постійно щось утворювалося, ліквідовувалося, укрупнювалося. Люди жили в такий період, що відчували на собі всі ці речі. 

У червні 1925 року скасували губерніальний поділ. Крім того, здійснили укрупнення округів за рахунок восьми (в тому числі Олександрійського) округів. До Зінов’євського (у липні 1924 року місто Єлисаветград перейменували на Зінов’євськ) округу приєднали п’ять районів Олександрійського округу – Верблюжський, Знам’янський, Новгородківський, Новопразький та Цибулівський. Решта увійшла до Кременчуцького та Криворізького округів.

На початку лютого 1932 року ухвалили постанову про створення в Україні перших областей – Вінницької, Дніпропетровської, Київської, Одеської та Харківської. Райони майбутньої Кіровоградської області розподілилися між Дніпропетровською, Київською, Одеською та Харківською областями.

Механізм поділу на округи виявився неефективним. Особливо це проявилося, коли проводили хлібозаготівельні кампанії. Було занадто багато округів і тому було тяжко ними управляти. В певний момент, коли ці округи ліквідували, з центру управляли напряму районами. Але вирішили, що проміжна ланка таки має бути і 30-х роках заснували перші п'ять областей. І територія Кіровоградської області увійшла до їх складу. Виявили, що ефективне саме обласне управління. 

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 вересня 1937 року утворили Миколаївську область, до складу якої ввійшли Бобринецький, Витязівський, Єлизаветградківський, Знам’янський, Кіровський, Компаніївський та Устинівський райони з Одеської області і Долинський, Новопразький, Олександрійський та Петрівський райони – з Дніпропетровської області.

Тим же указом утворили й Полтавську область, до якої ввійшли Новогеоргіївський та Онуфріївський райони, які до того були у складі Харківської області.

 

10 січня 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР утворили Кіровоградську область, також утворили Сумську та Запорізьку області.  Місто Кірово (наприкінці грудня 1934 року місто Зінов’євськ стало називатися Кірово) перейменували на Кіровоград. До складу Кіровоградської області увійшло 30 районів.

Там в цьому указі перераховано, якій області передавалися які райони. Дивлячись на те, як вони ці райони передавали, не складається жодного враження, що ці райони мало щось об'єднувати. Тобто абсолютно управлінський хід, без врахування жодних особливостей і думки мешканців. Просто з часом все це притерлося і ми нібито стали частиною якоїсь спільноти, яка нас об'єднувала.

До новоутвореної Кіровоградської області увійшли 13 районів із Миколаївської області – Аджамський, Бобринецький, Витязівський, Долинський, Єлизаветградківський, Знам’янський, Кіровоградський, Компаніївський, Новгородківський (виділився з Новопразького), Новопразький, Олександрійський, Петрівський, Устинівський.

Десять районів з Одеської області – Великовисківський, Добровеличківський, Маловисківський, Новоархангельський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Піщанобрідський, Рівненський (виділився з Новоукраїнського), Тишківський, Хмелівський.

П’ять районів Київської області – Златопільський, Кам’янський, Олександрівський, Підвисоцький, Чигиринський; два райони Полтавської області – Новогеоргіївський та Онуфріївський.

Наступні зміни адміністративно-територіальних меж Кіровоградської області відбулися на початку 1954 року.

У січні 1954 року, на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР про створення Черкаської області, Златопільський та Кам’янський райони відійшли до нової області.

У лютому 1954 року до Черкаської області також відійшов Чигиринський район, а Вільшанський, Гайворонський, Голованівський та Ульяновський райони Одеської області – до Кіровоградської області.

Мотиви утворення Черкаської області були політичними. Так в Україні відзначали так зване трьохсотліття возз'єднання між Україною та росією. Коли Хмельницький щось там підписав. Тож вирішили і місто так назвати і утворити Черкаську область. І, як за рахунок інших областей утворили Кіровоградську область, так утворили й Черкаську. Це вплинуло і на межі нашої області. В нас забрали північні райони – Чигиринський, Златопільський, Кам'янський – віддали їх Черкащині. А Кіровоградщина натомість отримала Гайворонський, Благовіщенський, Голованівський райони, що належли до Поділля. 

Це були останні кардинальні зміни адміністративно-територіальних меж Кіровоградщини у радянський час.

Надалі зміни відбувалися у середині території області: ліквідовувалися і укрупнювалися райони, передавалися з одного району до іншого сільські ради.

Відтоді межі області не змінювалися, але продовжувалися внутрішні процеси. Наприклад, ліквідовувалися райони, до 1960-х років практично оці от 20-ть з гаком районів, що існували до недавнього часу, були сформовані. Але постійно відбувалися зміни, як то перекидання сільських рад з одних до інших районів. 

Межі Кіровоградської області остаточно визначилися 1960 року, а територіально-адміністративна структура – 1968 року. Подальші незначні земельні переділи проходили тільки на рівні сільських рад.

Останніми роками адміністративно-територіальний устрій Кіровоградської області зазнав суттєвих змін.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року, № 716-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Кіровоградської області" визначили нові адміністративні центри та території 49 територіальних громад (12 міських, 16 селищних, 21 сільських).

На підставі Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807 "Про утворення та ліквідацію районів" у Кіровоградській області утворили Голованівський, Кропивницький, Новоукраїнський та Олександрійський райони.

Таким чином, на даний час область нараховує чотири райони, до яких належать 1030 населених пунктів, із них: міських – 39 (12 міст і 27 селищ міського типу), сільських – 991 (975 сіл і 16 селищ).

Найголовніше питання, чому з початку проголошення незалежності України почалися процеси щодо того, що Україні потрібно провести адміністративно-територіальну реформу? Що ці області якимось чином треба ліквідувати, створити регіони? Є декілька проєктів про те, що треба щось змінювати не лише в межах області, а й торкатися областей загалом. Ми як патріоти Кіровоградщини, звісно, не хочемо, щоб нашу область якимось чином ліквідували і в інших областях відбувається те саме, бо це потягне за собою втрачання певних статусів установ.

Але є логічне пояснення щодо необхідності цих змін. Адже від початку, коли утворилися області, їх утворили з метою ефективного управління радянською владою. Тогочасні методі управіління не працюють під час ринкового часу, тож не є ефективними сьогодні. Окремо ця структура вибудувана під партійну структуру управління. Адже Ради у той час нічого не вирішували, а лише партійні органи. 

Коли Україна відновила свою незалежність, то отримала це все у спадок. То, звичайно, це треба було певним чином реформувати, але у 90-ті роки було не до того, треба було долати ті кризи, які були у країні. Дійшли до цього руки вже на ваших очах, маю на увазі децентралізацію. Оскільки оці райони, які нічого не поєднує, оці розкидані населені пункти – треба було щось змінювати. Адже навряд чи щось поєднує мешканців Благовіщенська із мешканцями Світловодська. Ні економічно, ні культурно, ні інформаційно. Тож історія про реформування областей постійно витає у повітрі. 

Однак, адміністративно-територіальна реформа, певен Борис Шевченко, – це не перспектива воєнного часу та перших повоєнних років. Тож, скоріше за все, у нинішньому вигляді область існуватиме ще тривалий час. 

Мапи і фото надані Борисом Шевченком 

Читайте також: Колишній журналіст із Кропивницького розповів про поїздку на Бахмутський напрямок та настрої військових

 

#історія #кіровоградщина #область

Головне сьогодні