23 січня 2020, 15:00
У грудні, наприкінці минулого року, представниця фольклорного проекту "Баба Єлька" Світлана Листюк здійснила міжнародний візит до Великої Британії та презентувала там унікальний проект Кіровоградщини. Про презентацію, враження від Об’єднаного Королівства і не тільки Світлана розповіла Точці доступу.
У 2019 році Британська рада організувала міжнародний освітній візит, присвячений десятиліттю її діяльності. Протягом року такі освітні поїздки проводились для представників країн, у яких працює ця організація. Саме у цьому візиті взяли участь 22 особи з 8 країн світу. В Україні конкурс був найбільшим, тому що на розгляд свої напрацювання подали близько 200 громадських активістів та організацій. Проте обрали лише двох фіналістів: фольклорний проект "Баба Єлька" із Кропивницького та проект представника Донеччини.
Потрапити туди було вкрай важко. Тому дуже приємно, що обрали наш проект. Конкурс був надзвичайно жорстким. А це означає, що "Баба Єлька" вразила журі, - розповідає Світлана.
Учасники проекту готували презентаційні матеріали, заповнювали безліч документів, анкет, у переддень дедлайну виявилося, що потрібно відзняти ще й відео. Робили його в авральному режимі. Але, як зазначає Світлана, вийшло дуже якісно й цікаво.
Хочу сказати, що "Баба Єлька" підкорює серця: людям було надзвичайно цікаво про нас слухати. Ми отримали прекрасну можливість показати себе не тільки британцям, а й іншим учасникам з делегацій усього світу. Представники різних країн роз'їхалися по своїх домівках із часточками "Баби Єльки" у своїх серцях, із подарунками та сувенірами від нашого проекту та майстрів Кіровоградщини, – коментує координаторка проекту.
Основна мета цього тренінгу – зробити групу активних громадян глобальною та налагодити інтернаціональні зв'язки. Сам візит було направлено на те, аби учасники пізнали краще культури різних країн і навчилися комунікувати між собою.
Нагадаємо, пpоект "Баба Єлька" заснували в липні 2018 pоку. Головна мета пpоекту — записати автентичні укpаїнські пісні, спонукати по-іншому поглянути на наpодну твоpчість, позбавлену шаpоваpщини, позбувшись пpи цьому комплексів національної меншоваpтості.
Всіх учасників освітнього візиту поселили в готелі у передмісті Лондона. Спочатку це приміщення було старовинною резиденцією ордену Тамплієрів. Він повністю зберіг свою атмосферу, геральдичну символіку, а на дверях деяких кімнат є таблички з інформацією, яким лордам та лицарям вони раніше належали. Готель має маленькі вузенькі коридори, що розгалуджуються, мов гілки дерева, тож тут легко заблукати та важко зорієнтуватися.
Інформаційні таблички на дверях
Взагалі там дуже цікаво, але приміщення старе, тому що британці не мають звички оновлювати старі приміщення, а натомість - дуже бережуть старовину. І там що зовні, що зсередини майже нічого не змінювалося. Готель наповнили технікою, облаштували ресторан, рецепцію, але багато де на стінах є голе каміння.
Британці дуже дбають про старовину, тож вікна теж не змінюють на пластикові. Вони дерев’яні, місцями вже трухляві й дуже пропускають холод. Весь готель опалюють всього три каміни. А в кімнатах для того, аби зігрітися, встановлені калорифери або масляні радіатори.
Колишня резиденція ордену Тамплієрів
І що нас здивувало: у країні немає центрального опалення. Є каміни, які опалюють приміщення, кондиціонери, масляні батареї. Крім того, громадяни Великої Британії дбають про систему енергозбереження. Тому на багатьох будинках та стовпах розміщені сонячні батареї, - ділиться Світлана Листюк.
У Великій Британії надзвичайно бережуть матеріальні пам’ятки культури. Але при цьому в них немає таких центрів народної творчості, як у нас. Там не держава займається збереженням нематеріальної спадщини, а громадські організації культурного спрямування, які мають потужну фінансову підтримку від меценатів та державної лотереї (про лотерею – читайте нижче).
Під час заходів у Лондоні був запланований Культурний базар, який проходив у форматі такого собі ярмарку, живого сплікування, де кожна делегація презентувала саме свої напрацювання, а відвідувачі й самі ж учасники могли глибше зануритися в мультикультурну атмосферу. Команда "Баби Єльки" показала свої безцінні скарби, зібрані в етноекспедиціях проекту. На Культурному базарі кожен учасник представляв свою країну та свій проект, а у великій залі виставляли всі речі, які привезли із собою для презентацій.
Натхненниця проекту розповідає:
У нас був дуже яскравий презентаційний майданчик із різними виробами народних майстрів, рукоділлям, матеріалами, пов’язаними з експедиціями "Баби Єльки", а також солодощами. Ми заздалегідь підготувалися, тому прихопили з собою прапори, сувеніри, цукерки та різні роздаткові матеріали, пов'язані з Бабою Єлькою. А завдяки Агенції сталого розвитку "Хмарочос" у нас були світловідбивні олівчики та флікери. Черга до насбула постійною:люди просили візитівки, буклети, брошури, роздаткові матеріали, аби взяти щось із собою.
Світлана взяла із собою до Лондона старовинний «пісний» рушник, вишитий сірими нитками, який використовували тільки під час посту, та майже столітню вишиту сорочку:
Це такі речі, які мають дуже теплу історію, тому ми їх обрали недаремно.
Усі вироби, які привезла Світлана з собою, роздарували. І це було не просто дарування певної речі, а ще й розповідь її унікальної історії, щоб людина зберігала її у своїй пам'яті.
Флікери у якості подарунків іноземцям передали "Валіза див" і Агенція "Хмарочос"
Решта учасників скористалися прикладом кропивничан і також почали роздаровувати свої презенти.
Після Культурного базару учасників розподілили на 5 груп і відправили в різні куточки Великої Британії. Світлана Листюк потрапила до міста Кардіфф, столиці Уельсу, що знаходиться на півдні.
Виявилося, що це дуже холодне дощове місто, в якому практично ніколи не припиняється дощ, але при цьому всі люди ходять без парасольок. Там настільки сильний вітер, що жодна парасоля не витримає і поламається за 5 секунд. Це для нас був великий сюрприз. Ми не очікували такого великого холоду і постійного дощу, - ділиться враженнями пані Світлана
Розповідає, що добиралися туди важко. Замість запланованих двох годин їхали майже цілий день.
Це було якраз напередодні різдвяних свят. Британці мають глобальну психологічну проблему: для них Різдво настільки велике та важливе свято, що якщо немає з ким його відсвяткувати, то немає сенсу й жити. Тому в передріздвяні дні там стрімко зростає кількість суїцидів. За сумною статистикою, найчастіше люди стрибають під потяги.
Коли група приїхала на залізничний вокзал за 2 години до відправлення потяга, їх попередили, що відправка затримується через те, що хтось стрибнув під потяг.
Ми хотіли сісти на наступний поїзд. Проте виявилося, що в Британії не так усе просто: коли стається суїцид, проходить повномасштабне розслідування. Поліція повністю огороджує місце нещасного випадку на цілий день, а потяги в цьому напрямку скасовуються.
Діставалися до Кардіффа кількома видами транспорту: і на таксі, і на метро, і, в кінці-кінців, автобусом.
Коли ми туди доїхали, виявилося, що в Кардіффі таксі – не дуже популярний вид пересування, громадский транспорт у таку пору доби їздить дуже рідко, а місцева фасилітаторка дуже хотіла похвалитися нам своїм містом, тож запропонувала піти пішки.
Вона захопливо розповідала про всі об'єкти, повз які ми проходили. Але оскільки було темно, а дощ був такий, що голову підняти неможливо, фактично нічого не побачили. Бігли ми хвилин 20. Але коли потрапили в готель, були настільки мокрими, що навіть зимовий пуховик змок до нитки. І висушити одяг не було де, бо в кімнаті – лише кондиціонер. Мені довелося сушити все феном. Весь наш час перебування в Кардіффі був дощовим. Як тільки ми приходили на якийсь об'єкт, то одразу шукали хоча б туалет, щоб скористатися сушарками.
Замок у Кардиффі (ХІ століття)
Кардіфф був різним, але постійно вражав:щось захоплювало, щось дивувало, а щось і обурювало. Світлана розповіла ще про декілька цікавих об’єктів.
Одним із таких був Центр зайнятості. Точніше, громадська організація, яка займається пошуком роботи для непрацюючих та підбором вакансій. Працює організація за принципом роботи українського центру зайнятості.
Різниця в тому, що у нас це державна установа, а в них це суто громадське об'єднання, створене приблизно в 70-х роках за ініціативи переселенців, імігрантів, які приїхали до Великої Британії. Вони зіткнулися з тим, що не знають ні мови, ні культури, і не мають освіти, тож не можуть і працевлаштуватися. Пройшовши нелегкий шлях і потрохи ставши на ноги, колишні переселенці вирішили допомагати таким же, як вони. Так виник центр зайнятості.
Зараз це дуже потужна й відома організація в Уельсі, що співпрацює із місцевими ресторанами, кав'ярнями виробництвами, тобто всіма організаціями, де можуть бутиробочі місця. Вони відправляють безробітних на курси, організовують перекваліфікацію, перепідготовку, стажування. Все це – виключно на громадських засадах.
Пані Світлана коментує:
Фінансування такої установивідбувається в основному за рахунок державної лотереї (про це читайте нижче). А ще впроваджено таку систему: коли центр присилає роботодавцеві хороших спеціалістів, роботодавець платить відсоток за "вдало підібрані" кадри".
Отримати кошти від державної лотереї, звичайно ж, у Великій Британії можуть не лише центри зайнятості. Кожного тижня державні лотереї частину коштів, які ніхто не виграв, віддають на благодійність. Будь-яка громадська організація, чим би вона не займалася, може звернутися до фонду лотереї та попросити кошти.
До прикладу, якщо джекпот тижня складав 3 мільйони, а виграли лише один, два мільйони залишаються в касі. Із них виділяється фінансування на друк нових квитків, закладається певний відсоток на новий джекпот, а решту (це може бути 800 тисяч, мільйон, півтора мільйони) віддають на благодійність, - розповідає Світлана.
У держлотереї переглядають листи, які надійшли, та на свій розсуд розподіляють кошти, які залишилися. Тож багато таких організацій живуть саме за рахунок лотерей, і їм не потрібно шукати ні мецената, ні підтримки деінде.
Уельс – найбідініший район Великобританії, із найменшою кількістю населення, порівняно з усією державою. Проте в Уельсі найбільший Банк їжі. Що це таке?
Є спеціальні громадські організації, які збирають їжу і передають її бідним людям, влаштовують благодійні акції, під час яких роздають їжу на вулиці, або з цією метою винаймають приміщення кафе на один день. Також допомагають продуктами, запрошуючи безхатьків та інші категорії соціально незахищених людей. У кожному магазині є спеціальні бокси, куди людина кладе куплені продукти. Їх потім віддають громадським організаціям, або тим, хто їх потребує. Крім того, люди можуть взяти потрібні продукти собі, при цьому нікому не кажучи й не платячи, - розповідає Світлана.
Чомусь для нас це трохи дивно. І виходить, що в найбідніших людей найбагатші серця.
По поверненню кожна команда презентувала все, що побачила в тому регіоні Великої Британії, де їм пощастило побувати. Демонстрували напрацювання по-різному: у форматі відеопрезентацій, слайдів, танців, пісень. Але ніякі слова, фото чи музика все ж не зможуть передати той неймовірний захват від занурення в не менш прекрасну та аутентичну, а іноді дивну і шокуючу, - культуру іншої нації. Світ – великий. І, мабуть, не вистачить життя, щоб відчути усі його відтінки та смаки.
Про "Бабу Єльку" вже знають далеко за межами не тільки Кіровоградської області, а вже й України. А після візиту до Великої Британії цей унікальний етнопроект зібрав навколо себе ще більше вражених і щирих прихильників з інших країн світу, які, усвідомлюючи значимість цієї справи, згодні допомагати та підтримувати.
Читайте також: Закодоване телебачення на Кіровоградщині: альтернативи, переваги, вартість
Читайте також: Майже три роки обіцянок: чому в Кропивницькому досі не можуть показати рух маршруток онлайн
Головне сьогодні
