18 квітня 2023, 19:00
Так переживали, що ховали по шухлядах котлети – думали, не будуть годувати: згадує перші дні переїзду дітей-переселенців у Знам’янський дитячий будинок-інтернат вихователька Тетяна Валько.
У травні 2022-го в їхній заклад евакуювали 50 вихованців із Богодухівського дитячого будинку Харківської області. А загалом Кіровоградщина прийняла з тимчасово окупованих росіянами областей або тих, де тривають бойові дії, 200 сиріт та позбавлених батьківської опіки дітей.
Як облаштували їхнє життя тут, куди евакуювали вихованців із Кіровоградщини та як можуть допомогти жителі області – читайте у матеріалі Точки доступу.
Дітям має бути красиво, – каже виконувачка обов'язків директора Знам'янського дитячого будинку-інтернату Тетяна Валько (повна тезка виховательки), показуючи двір навколо будівлі. – Вам треба було приїхати в травні, коли все це розквітне.
Двір будинку – весь у зелені: хвойні та фруктові дерева, клумби засаджені кущами та квітами. Посеред невеличкого вишневого саду стоїть дитячий майданчик, а поруч – бесідка, в якій у теплу погоду організовують чаювання.
А поки між дощовитими днями утворилася перерва, працівники фарбували поручні біля сходів та поралися в клумбах. Бо дітям має бути красиво, повторює керівниця:
Наші вихованці з дуже складними діагнозами. Деякі можуть сягати трьох рядків. Це діти з гідроцефалією, епілепсією, артрогрипозом, порушеннями зору, слуху, розумового розвитку. Вони обділені батьківською любов’ю та турботою. Тож хочеться зробити їм приємно, – продовжує Тетяна Валько.
Знам’янський будинок-інтернат має профіль ІІ, ІІІ та IV: там виховують дітей з різними ступенями важкості захворювань. Від тих, що можуть самостійно пересуватися та обслуговувати себе, до таких, кому потрібен паліативний догляд, що полегшує життя людям зі складними діагнозами.
Але в будинку мешкають не тільки діти. У 2008 році він отримав дозвіл від Міністерства соціальної політики на створення молодіжної групи. Відтоді там доглядають і дорослих від 18 до 30 років.
Вихованці дуже важко сприймали переїзд до інших закладів. Звикають і до місця, і до працівників. Треба час на адаптацію, – пояснила пані Тетяна.
Нині в будинку мешкають 133 вихованці. Це місцеві та прибулі з Богодухова.
Перша кімната, до якої ми йдемо – Монтессорі. У ній – десятеро вихованців через іграшки та ігри вчаться самостійності та самообслуговуванню за методикою італійської лікарки Марії Монтессорі.
Завдання вихованки Марії – розкласти бусини зі спільної чаші в ячейки відповідно їх кольорів. Дівчина швидко справляється, адже вже навчилася вишивати й опанувала техніку алмазної мозаїки.
Цієї весни 25 березня Маші виповнилося 25 років. Це її перший день народження, який вона святкувала поза межами рідної Харківщини.
Хвилювалися спочатку. Було страшно та незрозуміло, – згадує дівчина про день евакуації з Богодухова.
Тоді 26 дітей та 24 дорослих з паліативного відділення спішно зібрали та перевезли подалі від лінії фронту. Усі вихованці позбавлені батьківської опіки.
Маші в новому будинку подобається. Тут вона здружилася з місцевими дітьми, особливо з Юлією, яка в кімнаті Монтессорі старанно розмальовувала слоника й жодного разу не вийшла за лінію. Чим дуже пишалася.
Діти чомусь переживали, що їх не будуть годувати. Ховали котлети в шухлядки, було й таке. Але у нас п’ятиразове харчування, всі продукти є. Тож спочатку вони їли все, а тепер навіть перебирають, – посміхається вихователька Тетяна Валько.
Пізніше у вересні приєднався й 15-річний хлопчик Костя з Миколаївщини. Він в інтернаті за заявою матері, яка у вересні евакуювалася на Кіровоградщину разом із ним та бабусею.
Сьогодні у нас вісім дітей, з якими можна займатися реабілітацією: ходити в художню майстерню чи кімнату Монтессорі. Інші дітки потребують паліативного догляду. З них десять на зондовому годуванні, – каже керівниця закладу.
Про війну з вихованцями не говорять. Вони й так перенесли стрес від евакуації та адаптації до нового місця і людей. Тож вихователі не хочуть травмувати їх ще більше, каже керівниця.
22-річна Анна, що приїхала разом із Марією, згадує довго дорогу. Також дуже хвилювалася. Всі відчували страх та занепокоєння працівників, що везли вихованців.
На щастя, діти не бачили ні вибухів, ні війни. У місті було відносно спокійно, хоча ось 23 березня цьогоріч у Богодухів прилетіло дві російські ракети. Пошкодили дахи та вікна будинків, а також частково — дитячий садок. Одна людина отримала травми, – поділилася виконувачка обов’язків директора закладу.
“Бог любить мене” – одна із тих пісень, яку подобається співати вихованцям під музичний супровід виховательки Тетяни Валько. Вона закінчила музичний коледж, тож залюбки для них грає на гітарі чи синтезаторі.
Коли всі наспівалися, старших запрошують в тренінгову кухню.
Благодійний фонд “Крок вперед” закупив обладнання: пральну машину, плиту, духовку – все для господарства. Там дітки готують та вчаться самостійного життя, – пояснила керівниця будинку.
Вихованці готували яблучний пиріг та вінегрет. Це улюблені страви Юлії з Богодухова, яка в той день святкувала свій 22-й день народження. Як і Марія, у цьому закладі вперше.
Поки дівчина ріже буряк, її тримає за руку вихователька Олена Калкатіна. Поправляє кухарський ковпак, щоб Юлії краще було видно процес.
Олена працює в Знам’янському будинку-інтернаті 13 років. Спочатку була вихователькою в садочку. Каже, що цей досвід допомагає їй у роботі тут.
Коли до закладу приїхали нові вихованці – намагалася зробити усе, щоб вони відчували себе комфортно.
Ми з ними легко роззнайомилися. Побачили їхні очі й уже полюбили. Звісно, спочатку вони були налякані. Бо ж навіть коли доросла людина кудись їде, то переживає. Але ми намагаємося зробити для них домашню атмосферу. І вони адаптувалися. Шукають те, що їм нагадує їхній будинок на Харківщині. Мені, наприклад, кажуть, що я схожа на їхню психологиню, – розповідає пані Олена.
Хоча ніхто цього не показує і не говорить, але працівникам важко, каже керівниця Тетяна Валько. Приїхало багато дітей та молоді, за якими потрібно більше доглядати та яким треба більше уваги.
У деяких дітей період дорослішання. У них гормональні вибухи, які впливають на поведінку. Вони трішки бунтують, але вихователі знаходять підхід.
Щоб впоратися, розширили штат працівників. Додалося вісім молодших медичних сестер: шість нянь, одна жінка, що роздає їжу, та одна, що купає. З Богодухівського інтернату працівників тут немає: залишилися там.
Доглядати за дітьми приходять й волонтери. Одна з таких – знам’янчанка Ніна Єгорова. Жінка дбає про тих, хто не може самостійно пересуватися та обслуговувати себе, має складні порушення розумового розвитку.
Ніна годує одного з вихованців і розповідає, що дуже любить дітей, приходить до них, коли має на це час.
Мої онуки перебралися за кордон після повномасштабного вторгнення. Дуже за ними сумую. Треба комусь віддавати свою любов, і я віддаю її цим дітям, – каже вона.
Роботи стало більше, але всі звикли. Ми справляємось, – переконує Тетяна Валько.
Коли заходиш у дитячий будинок, вражає кількість фотокарток на стінах, що акуратно поставлені в рамочку і щільно розвішані одна біля одної. Скільки їх – важко сказати навіть Тетяні Валько, адже вони чи не в кожному коридорі.
На цих фото – життя інтернату. Ось вихованці святкують день народження, ось до них приїхав постійний благодійник – архієпископ Української Православної Церкви в США Владика Даниїл. Ось подорож у Київ.
Керівниця розповідає нам чи не про кожну з них. Коли говорить – ледве стримує сльози, бо сумує за своїми вихованцями.
Вони наповнювали наш будинок якимось особливим дитячим позитивом, – сказала вона, вдивляючись в одну зі світлин.
У перші дні великої війни ніхто не знав, що робити. Тетяна Валько ночувала на роботі, бо переживала за вихованців. У березні отримали пропозицію від Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської ОВА евакуювати вихованців до Польщі.
Не довго думаючи, зібрали 29 вихованців.
Відправили тих, хто міг самостійно про себе подбати та легше перенесе дорогу, – уточнює керівниця.
День евакуації. Фото з фейсбук-сторінки Тетяни Валько
Прощання було болючим як для вихованців, так і для працівників. Всі плакали: ніхто не знав, коли побачаться і чи побачаться знову.
У цьому закладі я працюю 26 років, тож деяких дітей знаю змалечку. Вони мені як рідні. Часто дзвонять і кажуть: "Мамо, ми сумуємо". Так що я, можна сказати, багатодітна мати.
У Польщі вихованці живуть у школі, поруч із якою реабілітаційний центр. Про них там добре дбають: гарно годують, водять у басейн, займаються. Але всі сумують за батьківщиною та працівниками, каже пані Тетяна.
Вихованці знам'янського дитячого будинку у Польщі. Фото з фейсбук-сторінки Тетяни Валько
Я їм скинула фото Рекса. Це собака, що стереже наш двір. То вони розплакалися, бо скучили за ним.
Чи повернуться знам’янська молодь та діти – поки невідомо. Але всі на це сподіваються.
Цьогоріч на утримання закладу збільшили видатки у порівнянні з минулим роком. З обласного бюджету Кіровоградщини виділили 26 мільйонів 431 тисячу 900 гривень, два з половиною мільйони з яких – спеціальний фонд. Це, зокрема, пенсійні виплати.
Цих грошей вистачає, щоб заклад комфортно працював, каже виконувачка обов'язків директора.
З початку повномасштабної війни збільшилася й допомога від благодійників. Передавали нові візки для дітей та молоді, ліжка, машину з підйомником для людей з інвалідністю, засоби гігієни та інше, в чому була потреба.
Знам’янський будинок отримав допомоги від благодійних організацій на 5 мільйонів гривень, – сказала Тетяна Валько. – Тож діти та молодь мають усе необхідне.
З початку повномасштабної війни з Кіровоградщини евакуювали 425 дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки. Найбільше виїхали в Польщу, Австрію та Німеччину.
138 вже повернулися назад, розповіла начальниця служби у справах дітей Кіровоградської обласної військової адміністрації Наталія Чернявська.
З початку війни через Кіровоградську область пройшли 382 внутрішньо переміщені дитини, що мають різні статуси: 200 залишилися в області.
10 із них – це діти, яких батьки влаштували у заклади через складні життєві ситуації. Після початку повномасштабного вторгнення Росії ці заклади евакуювалися на Кіровоградщину. Але, на жаль, батьки не змогли їх забрати, – сказала Наталія Чернявська.
З областей України, де ведуться активні бої, в область релокували три установи для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Ми вже розповіли про Богодухівський будинок-інтернат з Харківщини, паліативне відділення якого евакуювали у Знам’янку. Крім нього – Торецький професійний ліцей Донецької області та Комишуваська школа соціальної реабілітації з Запоріжжя.
Їх переселили у схожі за профілем заклади: у професійно-технічне училище селища Новоархангельськ Голованівського району та школу соціальної реабілітації у селищі Балахівка Олександрійського району.
Також на Кіровоградщину переїхали 8 прийомних сімей та 4 будинки сімейного типу. Один із таких – родина Оксани Дівніч. Жінка, її донька та вісім вихованців нині живуть у селі Вишняківка, що неподалік Кропивницького. Рік тому сім’я приїхала з міста Добропілля Донецької області. Там же у теробороні залишився їхній батько, захищати рідне місто і дім.
Родина Оксани Дівніч
Першими прибули діти з Миколаївщини, розповіла Наталія Чернявська:
Вони побули тиждень-два, залежно від закладу, і поїхали далі на захід України.
157 дітей приїхали без законних представників, тому їм соціальні служби області терміново оформлювали документи
За період великої війни 21 дитина отримала статус позбавленої батьківського піклування за особливих обставин – це через те, що ми не можемо встановити, де їхні батьки. Вони як із Кіровоградщини, так і з інших областей. Ми поставили їх на облік. Цей тимчасовий статус діятиме до кінця воєнного стану.
Після скасування воєнного стану ми повинні його довести документально. Можливо, через рішення суду. Або зняти цей статус у зв'язку з поверненням батьків.
Деяких дітей привезли майже без речей: забрали хто в чому був, каже Наталія Чернявська. Але благодійні організації та місцеві жителі швидко закрили потребу.
Коли ми прийняли дітей із Миколаївської області, дуже багато людей несли допомогу. Ми отримали настільки багато речей, що навіть коли діти поїхали, передавали наступним.
Наразі діти усім забезпеченні. Але якщо людина захоче допомогти, то може сама сконтактувати із закладом та запитати про їхні потреби. Проте найкраща допомога для дітей – відчути сімейне тепло та турботу, наголосила пані Наталія:
Дитина отримає маму і тата, навіть якщо вони прийомні. Буде бачити, як будують відносини. І в майбутньому їй це допоможе. У дорослому життя ми маємо те, що в нас вкладають у дитинстві.
Процедура влаштування дітей-сиріт або позбавлених батьківської опіки в сім’ї не змінилася з часу повномасштабного вторгнення, каже Наталія Чернявська.
Існує декілька форм влаштування. Це:
Якщо родина бажає виховувати дитину, треба звернутися до служби у справах дітей і пройти навчання. Це не означає відразу стати кандидатом. Можна пройти його для себе. Щоб розуміти, що це таке, які форми існують, з якими проблеми стикаєшся.
Щоб стати кандидатом на усиновлення чи іншу форму влаштування – треба зібрати пакет документів:
Дуже часто чомусь плутають судимість та адмінправопорушення. Якщо людина отримала штраф за перевищення швидкості – це не та кримінальна відповідальність, про яку ми говоримо. Також часто думають, що потрібно мати саме своє, а не орендоване житло. Або обов’язково бути у шлюбі. Це не так.
За минулий рік різними формами сімейного виховання влаштували понад 400 дітей із Кіровоградщини.
У більшості випадків – це опіка та піклування: 301 дитина. 35 дітей всиновили та 70 дітей влаштували у прийомні сім'ї, – сказала Наталія Чернявська.
Жодну дитину-переселенця зі статусом у сім'ю не прилаштовували.
Якщо виникнуть додаткові питання, пов'язані із бажанням взяти дитину на виховання, звертайтеся до Служби у справах дітей Кіровоградської облдержадміністрації.
Телефон: (0522) 35-12-50
Авторка: Анастасія Ковальова
Дистрибуція: Тетяна Колісник
Фото: Точки доступу
Читайте також: Місце для розвитку й реалізації ідей: у Кропивницькому відкрили молодіжний центр "Кома" (ФОТО)
Головне сьогодні
