30 жовтня 2023, 12:45
Дмитру Кожокарю цьогоріч мало виповнитися 30. Він мріяв про другу дитину та власний дім. Не встиг. Тепер його дружина Віталіна сама виховує їхнього сина, адже життя чоловіка забрали росіяни.
Про українського захисника, життя його дружини після загибелі чоловіка та спільноту дружин загиблих героїв “Єдина родина Кропивниччини”, читайте у матеріалі проєкту “Дружини Героїв”.
На могилі 29-річного спецпризначенця з Кропивницького Дмитра Кожокаря завжди свіжі квіти. Його дружина Віталіна не любить штучних.
Перші місяці після похорону, я ходила на кладовище по 2-3 рази на тиждень. Коли було важко, йшла сюди. Посиділа, поплакала, стало легше. Зараз приходжу, коли відчуваю в цьому потребу, – розповідає Віталіна.
Віталіна Кожокарь на Далекосхідному кладовищі
З Діминої групи тут (на кладовищі, – ред.) вже дуже багато хлопців. 29 вересня поховали мого чоловіка. На похорон приїхав побратим, а вже 7 жовтня його самого не стало….
Віталіна каже, що їй дуже не вистачає чоловіка:
Це була підтримка, опора. А зараз що? Зараз я сама собі і підтримка і опора. Скільки всього він міг би зробити, проте не так склалося.
Дмитро Кожокарь
Дружина розповідає, що її Дмитро міг все. Він був універсальним солдатом, залюбленим у військову справу. Рано розпочав самостійне життя, після школи одразу почав працювати. У 2015 році пішов до армії та підписав контракт. Саме у військовій справі Дмитро знайшов себе. Був заступником командира групи у 3-му полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго. За словами дружини, з першого разу пройшов Q-курс (Q-курс – це спеціальний курс в рамках етапу відбору до підрозділів Спеціальних операцій ЗС України. Він охоплює як психологічний, так і фізичний етап підготовки, та триває 7 місяців, – ред).
Віталіна та Дмитро Кожокарь
Він дуже багато знав і про зв’язок, і про дрони. Був сапером. Дуже любив стрибки з парашутом, – згадує Віталіна.
Віталіна чекала свого Дмитра з бойових завдань вдома. Зізнається, що чекала б ще:
Я б чекала ще, якби він тільки був…. Я любила його більше за всіх на світі. Він був сенсом мого життя, був найкращим. Сильний, впевнений, цілеспрямований. Таких як він, більше немає.
Дмитро Кожокарь разом з родиною
Вільний від роботи час Дмитро проводив з родиною. Вони разом ходили в кіно, театр, подорожували.
З 2015 року у життя чоловіка прийшла війна. Він 2 рази був у зоні проведення антитерористичної операції, і коли розпочалося повномасштабне вторгнення росіян, Дмитро Кожокарь виконував бойові завдання на Донеччині. 24 лютого він зателефонував дружині та сказав збирати речі й їхати разом із сином в село до родичів.
Я дуже за нього хвилювалася. Донецький напрямок довго тримався, хлопці знали там кожну посадку.
Чоловік мав змогу перевестися та проходити службу в тилу, адже разом із дружиною виховував дитину з особливими потребами, проте не робив цього.
Говорив, що там його хлопці, яких він не може покинути. І хто, як не він захищатиме країну. Якщо всі підуть, то хто залишиться? – розповідає дружина загиблого Героя.
На бойові завдання Дмитро Кожокарь завжди йшов першим. Дружина просила чоловіка, щоб він беріг себе, адже без нього вона не зможе.
Ти в мене сильна, ти все витримаєш”. Так він мені завжди говорив.
Родина Кожокарів
5 серпня Дмитро зателефонував Віталіні та сказав, що йде на завдання. Вона попрохала його бути обережним та написати їй, коли повернеться.
Я пам’ятаю кожну хвилину того пекла. Чесно. Він пішов на бойове завдання, а в мене виникло погане передчуття. Дуже розхвилювалася, щось відчула. Не знаю, як це пояснити.
До вечора Дмитро не зателефонував, зранку не відповів на повідомлення. Жінка зателефонувала дружині побратима, з яким проходив службу її чоловік:
Вона сказала, що ще о другій ночі говорила зі своїм чоловіком. Все, в мене ступор. Розумію, що Діма не міг мені не зателефонувати…. Далі вона сказала, що з моїм чоловіком щось сталося.
Віталіна відганяла від себе погані думки. Думала, що, можливо, Дмитро отримав поранення. 8 вересня зателефонувала кума і сказала: “я тобі співчуваю…”. Того ж дня набрали з військової частини:
Але я вже все знала… Мені сказали, що офіційно Діма вважається зниклим безвісти, але 99,9 %, що він загинув. Просто його тіло не змогли забрати з поля бою.
Сказали готуватися до найгіршого. А як готуватися до гіршого? Взагалі, як до такого можна бути готовою?
Незважаючи на повідомлення, Віталіна не переставала вірити та шукати свого Дмитра. Думала, може хлопці помилилися, може він поранений або потрапив у полон. Проте 21 вересня їй зателефонували та сказали, що тіло забрали.
Мене тримали його слова: “Ти маєш бути сильною. Тримай голову холодною””.
Жінка досі не вірить, що її чоловік загинув. Їй здається, що він може в будь-який момент прийти чи зателефонувати.
Дмитро Кожокарь на фронті
“Я хочу повернути час назад. Якось цьому запобігти, не пустити, впасти в ноги. Але він би все одно пішов. Пішов за нас…”
Віталіна Кожокарь говорить, що з часом її біль не минає, легше не стає. Пів року після загибелі Дмитра жінка жила самітницею, старалася ні з ким не спілкуватися. Проводила час лише з сином. Зараз навчилася розділяти біль та життя, правильно керувати емоціями.
Допомогла їй у цьому психологиня Галина Руднєва, з якою вона познайомилась у громадській організації для рідних загиблих захисників “Єдина родина Кропивниччини”. Зараз жінка намагається відвідувати заходи, які проводить ГО:
Стараюсь себе залучати в усі активності, адже сидіти на одному місці нереально важко. Починаєш думати, згадувати. Стараюсь цей період заховати десь далеко в пам'яті, але кожну хвилину, кожну секундочку пам'ятаю.
Віталіна Кожокарь
Жінка каже, що багато знайомих говорять їй, що вона сильна та добре тримається. Проте вони не знають, що відбувається насправді:
Тримаюся тільки на людях. Вдома ніхто ж не знає, що я роблю. Коли син засинає, я можу дві-три години проплакати.
Син подружжя Сашко – дитина з особливими потребами, і він не розуміє, що тата більше немає. Перший час, за словами жінки, він дуже сумував. Засинав з фотографією Дмитра, зараз же боїться залишатися на самоті.
Це сталося через те, що тато пішов і його більше немає. За останній рік Дмитро з сином дуже зблизилися – всюди ходили разом, їздили на машині.
Дмитро Кожокарь разом з сином
Віталіна Кожокарь говорить, що суспільство не готове спілкуватися з вдовами загиблих захисників та їхніми рідними:
Я б сказала, що суспільство боїться. До прикладу, раніше наша родина мала багато друзів. Зараз залишилося троє, які підтримують мене. Дехто старається обійти, не спілкуватися. Якщо спілкуються, то можна почути фрази: “тримайся”, “ти ще молода”, “все буде добре”. А що доброго? У мене серце було розділене на дві частини – син і чоловік Я живу без однієї половини. Ось вона – лежить…
Зараз жінка живе заради дитини:
У мене одне бажання – дати синові краще життя. І, звісно, чекаю нашої перемоги, щоб діти росли у мирі. Бо ховатися від ракет, сидіти у підвалах… Це не те майбутнє, якого б я хотіла для своєї дитини.
Віталіна Кожокарь хоче, щоб всі пам’ятали, якою ціною дається свобода. Це свобода, за яку хтось заплатив своєю кров’ю:
Найстрашніше те, що зараз війна перетворюється на звичку. Ненормально, коли діти залишаються без батьків, а батьки без своїх дітей. Треба поважати захисників та їхніх рідних.
У Кропивницькому рідні загиблих, які втратили близьких на війні, об’єдналися в громадську організацію “Єдина родина Кропивниччини”. Тут можна знайти підтримку, поспілкуватися, поділитися своїм болем, отримати допомогу психолога. Очолює організацію Олена Степанок. Вона сама втратила чоловіка на війні. У 2015-му році підполковник Володимир Степанок загинув під час виконання бойового завдання під Дебальцевим.
Олена Степанок
Жінка розповіла, що рідні загиблих почали об’єднуватися у спільноту в 2015 році, а у 2018 році заснували громадську організацію.
Зараз триває процес реорганізації ГО. Олена Степанок зазначає, що наразі вони підписуватимуть меморандуми з іншими громадськими організаціями:
З часу, коли ми заснували організацію, багато чого змінилося. Зокрема, почалася повномасштабна війна. Ми розподілили обов’язки і виділили 7 напрямків за які відповідають окремі люди. До прикладу, військово-патріотичне виховання, мистецький, соціальний напрямок.
За словами Олени Степанок, люди, які втратили близьких на війні, часто не знають куди звертатися за тією іншою допомогою. Це наслідок поганої комунікації влади з рідними полеглих героїв, а також відсутність дорожніх карт з оновленими даними для рідних загиблих героїв:
Люди в розпачі, їх багато і вони не знають, куди йти. Навіть інколи не знають елементарного – де знаходиться управління соцзахисту.
Олена Степанок говорить, що наразі члени “Єдиної родини Кропивниччини” займаються питаннями влаштування меморіальних комплексів на честь загиблих захисників,проводять роботу у громадах, проводять акції з вшанування загиблих захисників, виставки, майстер-класи, заняття з арт-терапії, разом з “Бойовим братерством України” вручають кулони “Батьківське серце” дітям загиблих захисників.
Героїні наших попередніх матеріалів є членкинями цієї організації. Вони зазначають, що така спільнота необхідна для підтримки людей, які втратили рідних на війні. Адже там можна знайти підтримку.
Вручення іменних кулонів "Батьківське серце". Фото: Кропивницька міська рада
Це четвертий матеріал проєкту Точки доступу "Дpужини геpоїв".
Перший читайте тут: “Якщо Герої не вмирають, то кого я тоді поховала?”
Другий матеріал читайте тут: "Ти вчишся жити з цим болем": Ганна Мединська про втрату чоловіка на війні та переживання горя
Третій матеріал читайте тут: “Найтяжче було сказати доньці про смерть тата”: історія дружини загиблого воїна з Кропивницького”.
Ми pозповідаємо пpо жінок, у яких війна забpала найдоpожче, які вчаться жити заново, які змушені сказати дітям, що тата більше немає. Розповідаємо й пpо їхніх чоловіків, які пpацювали, мpіяли, жили, і життя яких відібpали pосіяни. У наших матеpіалах ви знайдете поpади від психологів пpо те, як ваpто спілкуватися з людьми, які втpатили близьких. Як їх підтpимати і пpо що точно не тpеба говоpити.
Фото: Точка доступу та Віталіна Кожокарь
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю онлайн-видання "Точка доступу" і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Читайте також: "Військова за покликом серця": історія бойової медикині з Кіровоградщини Христини Задорожної
Головне сьогодні
