Гадюка, торт та перемога «Зірки»

Одного разу мені вдалося вгадати результат футбольного матчу. Не зовсім вгадати, я побачив його уві сні. Причому, результат був настільки несподіваний і нереальний, що, коли повідав знайомим, вони лише скептично посміхалися й поблажливо знизували плечима.

Було це в середині дев'яностих. Кіровоградська «Зірка», тоді вона називалася «Зірка-Нібас», вийшла до вищої ліги й у календарному матчі чемпіонату України вперше офіційно зустрічалася з грандом вітчизняного футболу - київським «Динамо». Склад динамівців тоді був справді зірковий: Шевченко, Ребров, Калитвинцев, Шовковський... Тому й зрозуміла реакція вболівальників зі стажем на мій прогноз, що кіровоградці виграють із рахунком: 2:1.

Ніхто мені не повірив.

На стадіоні під час матчу друзі не приховували глузливих посмішок. Посмішки стали ще відвертішими після того, як динамівці забили першого м'яча. Однак, коли кіровоградці зрівняли рахунок, іронізувати перестали. Натомість напружено спостерігали за перипетіями баталії на футбольному полі, гадаючи, чи справдиться мій прогноз.

А матч невблаганно добігав завершення. І от, хвилини за дві-три до фінального свистка Юрію Мартинову таки вдалося вирвати перемогу.

Тільки ніхто мені потім дифірамбів не співав. Все звели до звичайної випадковості. Викинули містичне з голови, щоб не засмічувати розум зайвим мотлохом і сповна віддали належне, хоч і неймовірній, але цілком заслуженій перемозі кіровоградських футболістів у найближчому питному закладі.

Минуло небагато часу. «Зірка» знову мала зустрічатися з київським «Динамо», тільки вже в столиці.

- І який твій прогноз? - знущалися друзі.

У мене не було ніякого прогнозу. Нічого мені не снилося, і я не знав, з яким рахунком завершиться матч у відповідь. Та коли почали дошкуляти, ляпнув перше, найбезглуздіше, що прийшло в голову. Аби лише відчепилися.

- Шість — один.

На чию користь - не уточнював.

Матч транслювали по телебаченню. На той час Кіровоград перебував на своєрідному піці містечкового футбольного патріотизму, вся чоловіча, і не лише чоловіча, частина населення прикипіла поглядами до екранів телевізорів.

Після завершення трансляції телефон у мене не замовкав до тих пір, поки я його не вимкнув. «Зірка» програла з розгромним рахунком — 6:1.

Таким чином я став своєрідним оракулом. Ніхто більше з мене не глузував, навпаки, колеги й друзі зустрічали з повагою і навіть острахом.

Незадовго до цих подій у Кіровограді відкрився перший спортивний тоталізатор. Він розміщувався в касах колишнього кінотеатру «Зоряний», і там постійно юрбилися новоспечені джентльмени удачі.

Не оминула спортивна лихоманка й декого із моїх колег. Щиро сподіваючись упіймати щастя за хвіст, вони купували гори спортивних видань, складали різноманітні таблиці, вивчали спортивну статистику, відштовхуючись від якої, прогнозували можливі результати спортивних змагань.

Азарт — річ заразна і всепоглинаюча. Він здатний затьмарити розум навіть не найдурнішим людям. Мене від спортивної лихоманки врятувала, напевне, лише природна лінь. Вникати в премудрості своєрідного лохотрону не вистачало терпіння. Тому я завжди виступав у ролі статиста і лише спостерігав за надмірними потугами колег, які щиро вірили в можливість швидкого й майже гарантованого збагачення.

Однак спорт не завжди піддається логіці й частенько дарує прихильникам несподівані сюрпризи. За що ми, власне, його й любимо. Бо, якби не несподіванки, не було б і азарту.

Після двох поспіль вгаданих результатів футбольних матчів, причому, з точністю до голу, що для гравців на тоталізаторі вкрай важливо, колеги, які підпали під вплив місцевих букмекерів, почали приділяти моїй скромній персоні посилену увагу. Мене запрошували на каву, пригощали коньяком, пропонували відсотки від майбутнього виграшу, аби лише я спрогнозував, як завершиться той чи інший футбольний, хокейний, баскетбольний чи ще якийсь матч.

Якоїсь миті я й сам повірив у власну особливість. Не переймаючись матеріальною складовою, більше насолоджуючись славою, яка несподівано звалилася на голову і добряче її запаморочила, я щедро дарував власні прогнози, аж поки не зрозумів, що не далекий час, коли мене почнуть бити, можливо, боляче й не виключено, що ногами...

Так безславно завершилася моя кар'єра віщуна. Але розповів я цю історію не тільки заради того, щоб посміятися над власною недолугістю.

Недаремно кажуть, що виключення лише підтверджує правило. Відкинувши зайве, хочу акцентувати увагу на початку розповіді.

Перший угаданий результат я побачив уві сні, і він справдився. Відповідно, нічне видіння цілком підпадає під категорію так званих віщих (пророчих) снів.

***

«Віщими снами називають сновидіння, які є пророчими. Вважається, що в таких снах, може з’явитися пророкування різних подій, як поганих, так і хороших. Умовно всі віщі сни можна розділити на буквальні і символічні. Події буквальних віщих снів втілюються дуже і дуже точно. Символічні сни не можуть бути так точно відтворені, тому їх варто розглядати, виключно, як натяк на певні події. Вважається, що віщі сни повинні збуватися протягом тижня, тому що вони завжди втілюються в життя в найкоротші терміни. Якщо за цей термін нічого не сталося, значить, сон був не віщий, а звичайний».

***

Таким є одне із визначень віщих снів, і його, як на мою думку, можна вважати більш-менш прийнятним.

Чому більш-менш?

У площині, яка межує з реальністю, не можна бути ні в чому впевненим, і безапеляційна категоричність тверджень є абсолютно неприйнятною. Тому й терміни: можливо, напевне, вірогідно, як це не парадоксально, виглядатимуть переконливішими, ніж беззаперечні — безумовно, безсумнівно тощо...

У визначеннях, які стосуються містичного має бути люфт, і вкрай необхідна краплина здорового скепсису. Йдеться ж про ніким не доведене і ніким не підтверджене.

Начебто, щось є, тільки розуму воно не підвладне. Тож, може, його й немає, а все тільки здається?

Політ фантазії, витвір уяви, не виключено, що бажане видається за дійсне...

Але ж...

Диму без вогню не буває. І, якщо наш примітивний мозок не спроможний чогось пояснити, поспішати заперечувати не варто. Крилата фраза: «такого не може бути, бо такого не може бути ніколи» навряд чи є істиною в останній інстанції, щоб ставитися до неї занадто серйозно.

Та не відволікатимемося на філософію. Гадаю, ніхто не заперечуватиме, що віщі сни існують, і, переконаний, кожний хоча б раз у житті їх бачив. Можливо не зміг розпізнати за мотлохом інших видінь, але тут винуватити треба лише самих себе. Природа чи надприрода в цьому не винні.

***

Історій, пов'язаних із віщими снами, існує безліч, розповідати їх можна безкінечно. Основна їхня частина відноситься до категорії, яку в попередньому визначанні названо - символічною. Розтлумачити такі сни можуть лише фахівці-оракули (якщо такі існують) чи допоможуть розібратися безліч всіляких сонників. Щоправда, останні навряд чи можна назвати серйозними посібниками, бо вони нерідко суперечать один одному.

Розповім такий випадок. Якось зателефонувала знайома, поскаржилася, що погано спала, і що всю ніч їй снилися гадюки. Зайшов до інтернету, почав нишпорити по сонниках. У більшості знайшов негативне тлумачення. Сон віщував неприємності й інші капості. Лише в одному відшукав позитив, його й переповів дівчині...

Але...

Через кілька днів знайома захворіла, далі посварилася зі своєю начальницею й змушена була піти з роботи.

Можливо, змії тут і ні при чому. Якби сам не вишукував тлумачення сну, напевне, асоціація з плазунами й у голову б не прийшла. Подумав би, що збіг обставин і, не виключено, був би правий.

Інший випадок із цієї ж категорії, більш оптимістичний. Моїй колезі приснилося, що вона приміряє нові черевички: гарні, зручні, немов на неї шиті. Наступного дня вона зустрілася з хлопцем своєї мрії, а незабаром молодята закріпили стосунки шлюбом.

(Бачити уві сні черевички означає - зміну свого погляду на життя; нову посаду; заміжжя або одруження, тлумачать сонники).

***

Звичайно, не всі так звані символічні сни, легко розтлумачити. Інколи в сплетінні віртуальних перипетій майже неможливо виділити окрему деталь, щоб зосередити на ній увагу. Особливо, коли сон довгий та ще й із сюжетом. У такому разі, ніж гортати сонники, корисніше, напевне, прислухатися до власних відчуттів. Сюжет сну, якщо, звісно, він пророчий, підкаже можливий розвиток подій. І матимемо вже не символічний сон, а — буквальний.

Нещодавно знайомий розповів такий випадок із свого життя. Він тривалий час зустрічався з дівчиною. Начебто, все у них було гаразд, уже навіть почали планувати, коли справлять весілля.

Та раптом усе змінилося.

- Якщо раніше вона спокійно при мені відповідала на телефонні дзвінки, то тепер почала відходити подалі, щоб я не чув, про що розмовляє. А коли відійти було нікуди, відповідала напружено, коротко, її голос здавався мені неприроднім, напруженим. І дивилася при цьому на мене не так, як зажди, начебто відчувала себе винуватою. Я запідозрив неладне. Кілька разів запитував, з ким розмовляла? Відповідала, що телефонували по роботі й одразу переводила розмову на інше. Особливо я не допитувався. Чесно зізнаюся, боявся почути правду... А потім мені приснився сон...

Ми йшли додому від Ковалівського парку в напрямку ринку «Босфор». Сутеніло, накрапав дрібний дощ, і настрій — відповідний. Пригнічений від незрозумілої туги. Про що говорили, не пам'ятаю, але розмова велася мляво, односкладно із довгими паузами. Ми, начебто були ще поряд, але вже далекими один від одного.

Перехожих мало. Зрідка виринали поодинокі тіні й одразу щезали у передвечірніх сутінках. Аж раптом одна тінь випірнула з темряви й на відміну від інших не зникла. Юнак підійшов до моєї дівчини, поцілував її в щічку.

«Це мій колега по роботі...»

Можливо, й колега, але я одразу зрозумів, що не тільки. По її погляду, по тому, як вона зашарілася, по її рухам. Вона щиро зраділа появі цього хлопця. Значно сильніше, ніж зустрічі зі мною.

Щоб не заважати їхній розмові, я пришвидшив ходу, відійшов на кілька кроків уперед, запалив цигарку. Обернувся, вони жваво спілкувалися між собою, й начебто зовсім про мене забули.

Можливо, мені треба було повернутися й показати себе справжнім чоловіком. Однак, це був сон, і його розвиток непідвласний нашим потягам і бажанням. Тому, замість того, щоб дати по пиці ненависному суперникові, я пішов ще швидше, і подумки наказав собі ні в якому разі більше не обертатися.

Та все ж, не витримав. Коли наблизився до «Босфору», обернувся. Вони стояли майже на тому місці, де я їх і залишив.

Повний розпач оволодів мною, світ затьмарився перед очима. Не пам'ятаю, як перейшов вулицю. Сховався під навісом зупинки й став чекати, коли вони з'являться.

А дрібний дощ тим часом змінився густим лапатим снігом.

І ось вони. Йдуть неквапливо. Він обіймає її за талію, про щось шепоче на вушко. Ідилія. Тільки мені та ідилія, немов цвях у труну.

Вулицю переходити не стали, звернули до ряду магазинчиків, зникли за дверима одного з них, а, коли вийшли, хлопець тримав величезну коробку з тортом...

Наступного дня, коли мій знайомий зателефонував дівчині і запросив на каву, вона послалася на зайнятість, увечері в неї теж часу не знайшлося. Відмови стали постійними, а згодом дівчина сказала, що їм не варто більше зустрічатися, бо незабаром вона виходить заміж.

Із тих пір минуло кілька років, але й зараз, розповідає товариш, йому стає не по собі, коли він минає місце, де уві сні побачив нахабного незнайомця. І, взагалі, намагається ходити додому іншою дорогою...