Гроза злочинців 30-х років минулого століття

Серед тих, хто в буремні роки, а саме – в тридцятих роках минулого століття, вів безкомпромісну боротьбу зі злочинністю, був і Іван Солонарь.

Народився він 1 січня 1905 року в бідній селянській сім’ ї в с. Рашков Кам’янського району Молдови, яка на той час входила як автономна республіка до складу України. Все його свідоме життя пов’язане саме з Кіровоградщиною.

Закінчивши річні юридичні курси в м. Балта на Одещині, юнак в листопаді 1927 року був прийнятий дільничним наглядачем (нині дільничний інспектор міліції) Первомайського округу, який разом з Єлисаветградським входив спочатку до складу Одеської губернії, а потім області.

В ту пору основними злочинами були крадіжки коней, пограбування громадян на шляхах а також розбійні напади на комори колгоспів та крамниці райспоживспілок. Окремі злочинці об’єднувались в небезпечні зграї, тримаючи селян у постійному страху. На ліквідацію цих банд були направлені і зусилля міліції. Разом з колегами Іван бере безпосередню участь у затриманні конокрадів і грабіжників. Майже два роки потому Івана Солонаря як досвідченого фахівця переводять оперуповноваженим карного розшуку в управління робітничо-селянської міліції Одеси, а згодом в Добровеличківську і, нарешті, Вільшанську міліцію.

За цей час Іван Солонарь вивчив юриспруденцію, опанував професією; саме в цих районних відділках міліції він сам уже навчав своїх колег премудростям оперативно-розшукової справи, допомагав вивчати кримінальне та кримінально-процесуальне право, правильно складати службову документацію і таке інше. Був одним із кращих учнів юридичної школи. Можна з впевненістю констатувати, що з нього вийшов здібний керівник міліції, на рахунку якого чимало розкритих ним особисто тяжких злочинів.

5 березня 1935 року оперативний уповноважений вільшанської райміліції Іван Солонарь поспішав у службових справах. Як завжди, в голові прокручував останні повідомлення про розшукуваних злочинців. Наблизившись до чайної, він на якусь мить затримав свою увагу на невідомому, одягненому у червоноармійську форму. На згадку прийшли слова з орієнтування про розшукуваного особливо небезпечного злочинця, що діяв на території сусіднього Первомайська. Сходились вік, прикмети, а головне – в орієнтування вказувалось, що злочинець може використовувати міліцейську або червоноармійську форму.

«Нахаба, форму ганьбить, сучий син», – пронеслось у голові правоохоронця. На якусь мить навіть розгубився: він чи не він? Невже це Мацкул, який в 1932-1935 роках на території сусідніх Новоархангельського та Добровеличківського районів безкарно нападав на селян, відбираючи у них останні гроші та майно, кожного разу виходячи сухим із води.

Солонарь спокійно підійшов до незнайомця, який тільки що вийшов із чайної, і взяв під козирок:

- Будь ласка, ваші документи.

- Зараз покажу, - почув він у відповідь.

Правоохоронець уважно стежив за діями червоноармійця. На якусь мить останній якось криво усміхнувся, повів очима то в один, то в інший бік. Через хвилину поліз правицею всередину шкіряної куртки. Міліціонер зрозумів, що цей рух не випадковий. Такі рухи, якщо їх вчасно не нейтралізувати, можуть коштувати життя.

Тому, не чекаючи коли йому пред’являть якийсь сумнівний папірець, а швидше кілька грамів свинцю в груди, міліціонер швидко схопив незнайомця за пасок, звідки блискавично витягнув «Маузера». В ту ж мить отримав потужний удар зліва в щелепу, від якого захитався, а в голові засвітились яскраві іскри. Пересилюючи страшну біль і намагаючись утриматись у вертикальному положенні, Солонарь рвучко потягнув за одну руку бандита і водночас правою ногою що є сили зробив йому підсічку. Незнайомець колодою рухнув на сніг. На нього тут же навалився «опер», перевернувши нахабу на живіт та затягнувши його руку до голови так, що незнайомець закричав:

- Легавый, руку сломаешь! Отпусти! Сукой буду, из-под земли тебя, падлу, достану!

- О, наш клієнт! – майнуло в голові Івана, сумніви якого щодо особи затриманого розвіялися від першого почутого на мові «фєні» «базару».

Озирнувшись навколо і не відпускаючи рук затриманого, правоохоронець серед натовпу примітив знайомого, колишнього червоноармійця і попросив його знайти яку-небудь мотузку, щоб зв’язати руки лежачому, а також допомогти доставити останнього до райвідділу. Там він і вивів злодія на чисту воду. За рішучі дії при затриманні розшукуваного ватажка злочинної групи Іван Пилипович наказом № 381 по наркомату внутрішніх справ був нагороджений місячним окладом.

Отримував Солонарь і нагороди від начальника Одеського управління робітничо-селянської міліції. До 1940 року він проходив службу в Добровеличківському районі, а згодом з березня по вересень 1940 року пройшов курси перепідготовки в Одеській юридичній школі. В той час нерідко успішних співробітників міліції охоче брали (інколи у явочному порядку) у вищестоящі органи, у тому числі органи місцевої влади. А ось нашому герою запропонували посаду слідчого в Добровеличківській районній прокуратурі, від чого правоохоронець не відмовився. Адже тоді, як і, до речі, зараз, служба в прокуратурі, як у наглядовій інстанції, була більш престижною та оплачуваною. Так Іван Пилипович став співробітником прокуратури, де його шанували як досвідченого і фахового спеціаліста. Поважали і в міліції, бо знали, що він сам пройшов шлях від простого міліціонера до опера.

На жаль, 22 червня сорок першого року всесоюзне радіо голосом Левітана сповістило про трагічну звістку – почалася війна. Ця звістка дійшла і до Добровеличківки. 2 серпня того ж року окупанти вже досягли південних і західних районів області. Саме в лісах Новоархангельського району почалась найстрашніша трагедія для Збройних Сил Радянського Союзу. Зразу дві армії 6 і 12 потрапили в оточення, з якого вони, на жаль, не вибрались. Обох командармів було захоплено в полон. Цей факт радянська пропаганда довго замовчувала. До речі, колишній керівник Голованівського райвідділу міліції Михайло Ковальський написав серйозну книгу «По слідах двох армій», в якій реально описує, яким чином і завдяки кому наші війська опинились у «котлі».

А тим часом працівники правоохоронних органів та органів влади за розпорядженням з Москви евакуювались вглиб країни. Солонарь опинився на Ставропіллі, де працював на різних посадах, в тому числі і слідчим районних прокуратур, поки наша область не була звільнена від гітлерівських загарбників. Про той період діяльності йому нагадує медаль «За трудову доблесть».

У травні 1944 року Іван Солонарь призначається прокурором Добровеличківського району. Зазначу, що він завжди приділяв належну увагу роботі міліції, систематично проводив заняття в системі службової підготовки, перед усім з питань дізнання й попередження злочинів, надавав поради і в оперативній роботі, пам’ятаючи, що вона є головної ланкою діяльності органів внутрішніх справ.

- З неї треба починати і закінчувати свій робочий день – так він завжди закінчував свої настанови працівникам карного розшуку.

І хоча контроль за агентурно-оперативною діяльністю міліції не входив до його обов’язків, Іван Пилипович цікавився нею, особливо при розкритті тяжких і особливо тяжких злочинів. І передусім вбивств. Як згадує прокурор області Володимир Легун, Солонарь любив особисто розслідувати актуальні кримінальні справи. На відміну від своїх колег Іван Пилипович не боявся чорнової роботи розшуківця. Від себе додам, що ставши прокурором, він здебільшого самотужки використовував всілякі методи розшукових заходів, які не були властиві для прокуратури. Гадаю, що вони перейшли йому у спадок, коли він займався оперативно-розшуковими заходами у карному розшуку.

24 квітня 1956 року у Піщано-Бродську міжрайонну прокуратуру надійшло повідомлення про те, що 23 квітня ц.р. в річці Сухий Ташлик на території Троянської сільради Добровеличківського району виявлено труп немовляти. Не очікуючи міліцейської опергрупи, на місце події негайно виїхав помічник прокурора Солонарь, який ретельно оглянув труп і виявив пошкодження на шкірі шиї. Не чекаючи висновків судово-медичної експертизи, він вирішив для себе, що дитя було задушене і викинуте у річку.

По гарячих слідах Солонарь перевірив акушерські пункти та лікарні навколо розташованих населених пунктів як Вільшанського, так і Добровеличківського районів. А у вечірній час провів зустріч з селянами, у яких розпитав, чи мають колишні вагітні жінки породілля. Ці розшукові заходи дали позитивний результат. Місцеві колгоспники повідомили про Олександру П. 1932 р.н., яка була вагітна і на час перевірки знаходилась у Добровеличківській лікарні з діагнозом апендицит. Здійснений на квартирі П. Солонарем обшук виявив дві закривавлені ковдри, а на печі дві калюжі засохлої крові. Судово-медична експертиза згодом підтвердила, що громадянка П. дійсно була вагітна та народила живу дитину, а потім її задушила. Арештована П. зізналась в скоєному злочині, а юристу 1 класу Солонарю наказом прокуратури області державним радником юстиції 3 класу (генерал-майор) І. Кондратьєвим оголошено подяку з занесенням у особову справу. Не геть щедрою в той час була наша країна на нагороди, як бачимо. Це вам не керівник псевдо-утворення ДНР Захарченко, який за рік став повним Георгіївським кавалером із чотирьох хрестів власного ж виробництва. У той час таких клоунів ще не було…

Ще з десяток років Іван Солонарь був одним із найкращих прокурорів області. Одержував заохочення від прокуратури області, від прокуратури України. Служив довго і чесно, поки не пішов на заслужений відпочинок залишивши по собі добру пам'ять гарними справами.

Слід зауважити, що шлях із міліції в прокуратуру був виключенням в кар’єрі співробітників міліції. А ось у зворотному напрямку були не поодинокі випадки. В 1955 році начальником Управляння міліції УМВС був призначений Кириченко Іван Маркович, 1911 р.н., колишній прокурор обласного центру, якого пізніше призначили заступником начальника УМВС по міліції.

Із органів прокуратури в свій час перейшов Вялих Платон Григорович, який займав в 1965-1969 рр. посади начальника Кіровоградського міського відділу, а потім керівника Кіровоградської райміліції.

При написанні цього нарису були використані архіви УМВС області та прокуратури Кіровоградської області.

Веніамін Янішевський, полковник міліції у відставці, член Громадської Ради УМВС Кіровоградської області