16 липня 2014, 11:53
Стояла в селі хата, давно порожня, ніхто в неї не селився, бо начебто жила в ній відьма, й коли помирала прокляла кожного, хто переступить поріг.
Кажуть, довго й важко помирала. Лежала паралізована з переламаним хребтом, і ніяк її душа не могла розлучитися з тілом. Аж поки хтось із знаючих не порадив пробити стелю над ліжком старенької. Зважилися двоє, місцеві шофер і агроном.
Селяни з’юрбилися на подвір’ї, згодом почули стукіт сокир, а потім... Усе немов туманом огорнулося. Коли розсіялося, побачили на ганку чарівну дівчину, тільки погляд — злий. Дівчина мовила щось і щезла. А потім із димаря вилетіла велика ворона, каркнула недобре й полетіла геть. Казали, що то — чорна душа відьми...
Через кілька днів шофер упав із драбини й зламав шию, а агронома невдовзі знайшли утопленим у ставку.
Із тих пір місцеві обходили хату стороною, а приїжджі в селі з’являлися нечасто.
Якось прибився до села чоловік, йому сподобалася садиба, і він, незважаючи на дурну славу, поселився в відьминому обійсті. Й почав бачити вночі дивне. З’являлася перед ним дівчина небаченої вроди, щось, начебто, хотіла сказати, але не могла, манила за собою.
Йти за нею чоловік боявся, начувся від сільчан усілякого. Не знав чи сон це, чи не сон? Почав марніти, худнути. До пізньої ночі засиджувався на подвір'ї, бо заходити в хату страшно. Намагався знайти спокій у чарці, але марно.
Якось він побачив дівчину надворі. Вона стояла на пустирі біля висохлої груші. Чоловік на той час був добряче напідпитку, плюнув на страх, пішов до примари. Але вона розтанула, щезла, ледь наблизився. Потім ще кілька разів бачив її на тому ж місці. А якось, коли прийшла вночі, пересилив себе, пішов за нею й знову опинився біля старої груші.
Щось напоумило взяти лопату. Копнув раз другий й наткнувся на кістяк. Обережно викопав, запакував у мішок і вночі, щоб ніхто не бачив, поховав на цвинтарі. Гадав, на цьому все закінчиться й далі житиме спокійно. Тільки даремно. Привид дівчини продовжував з'являтися й знову манив до тієї самої груші. Взявся чоловік знову за лопату. Прокопав глибше й знайшов скриню повну дорогоцінностей.
Начебто таким чином відьма віддячила чоловікові за те, що він поховав її по-людськи.
***
Цю історію чув у дитинстві, коли збиралися вечорами з товаришами й переповідали один одному небилиці-страшилки. Окрім привидів, пам'ятаю, найпопулярнішою темою були скарби. Вони манили дитячу уяву. І зовсім не вартістю. Приваблювали таємниці й містичні історії, якими були оповиті, та й сам процес їхнього пошуку.
Виховані на романах Стівенсона, Короткевича, мріяли, що колись потрапить до рук заповітна мапа, нехай не з піратськими, а з іншими якимись скарбами. І шукали. Була поблизу зруйнована панська садиба, ходили з дротяними щупами, знаходили цеглини, якісь залізяки. Все, окрім скарбу, але й тим були задоволені, бо цікавив процес, а результат — то вже як вийде.
***
Загалом пошуки скарбів чи не найдавніша людська манія. Її порівнюють із хворобою і, мабуть, недаремно. Жага до швидкого збагачення затьмарює розум, робить людей несамовитими.
«Кладоискательство — занятие очень распространенное в Херсонской губернии; им увлекаются все: и темная масса, и те люди, которые не чужды образованию. В поисках кладов перепорчены тысячи курганов; вместо желанных денег кладоискатели находят ни к чему не нужныя им вещи и безжалостно уничтожают эти научныя драгоценности», — йдеться у передмові уже цитованої в попередньому матеріалі книзі В. Гошкевича «Клады и древности Херсонской губернии».
«Я видел несчастных людей-хлебопашцев, мастеровых - у которых кладоискательство составляет манию; некоторые из них бросили свои прямыя занятия и весь век скитаются в поисках кладов. О чем бы вы ни заговорили с таким человеком, он разсуждает здраво, но ко всему относится как-то безучастно; а затроньте его больное место -заведите речь о кладах, - и вы убедитесь, что пред вами несчастный душевнобольной. Он тогда начнет плести нелепости, тут-же придумывает самые невероятные разсказы о скрытых в земле сокровищах и не замечает, что лжет самому себе: ему хочется, чтобы создаваемые его фантазией котлы, боченки и целые погреба с деньгами существовали в действительности, и именно там, где он им назначил быть. Если вы ему выскажете сомнение в справедливости его разсказов, он пожалеет о вашем глубоком невежестве, а своих убеждений не изменит», — узагальнює свої дослідження автор.
Можливо, такі душевні хвороби й сприяють появі містичних історій, якими оповиті майже всі історії, пов'язані зі скарбами? Бо в цьому ремеслі невдах більше, ніж щасливчиків, тому й перекладається власне лузерство на плечі всілякої чортівні.
Хоча хто його знає? Містичний світ ще більш незвіданий, аніж душевні хвороби.
Гошкевич у свої праці приводить чимало прикладів впливу потойбічного. Наведу кілька із них.
«В с. Стецовке существует предание, что один из „городков“ вблизи села был козацким укреплением; говорят, что под этим городком есть „лех“ с козацким скарбом. По народным разсказам, есть и другие клады в окрестностях Стецовки. Один из них находится „на Старому шляху“, на так называемом перевале в казенном лесу. В селе Ластухиной, Александрийскаго уезда, живут „наследники“ этого клада, если можно так выразиться, прадеды которых положили-де между собою клятву не брать его в одиночку до девятаго поколения. Нынешнее поколение - четвертое не решается взять этот клад. Были охотники вырыть его, но лесная стража воспрепятствовала раскопкам. Клад этот, по мнению народа, состоит из „десяты казанив“, по одному разсказу - золота, по другому - серебра и двух - „доброго намыста“ (жемчуга). Другой клад, будто-бы, находится также в лесу, в так называемой „Паньковий диброви“; он состоит из одного большого котла серебра. Разсказывают, что этот клад был вырыт и привезен домой одним крестьянином, котораго в живых давно уже нет. Не мог он ничего поделать со своей находкой, так как „грошы морочылы“ его (род помешательства при виде такой массы денег). Отвез он деньги обратно в лес и зарыл их на прежнее место. Умирая, он, как говорят, оставил своим детям „прекметы“ (указания), где зарыт клад».
«По легендарным разсказам, в окрестностях д. Шамовки скрыты несметныя сокровища, награбленныя ,,на польской стороне“ запорожцем Саввой Самодригой и его преемником Шамом, по имени котораго названа и самая деревня. Сокровища эти будто-бы скрыты в трех лехах. Один из них, по этим разсказам, находится против места, где был двор Саввы и Шама, вблизи нынешней хаты крестьянина Ивана Музыри; другие два - по одному сказанию - вблизи Шамовки, у могилы Саввы, на скалах, нависших над Ингулом, по другому варианту - при подошвах этих скал. Разыскивая первый лех, Музыря копал в упомянутом месте: нашел зерна овса, древесный уголь и железныя петли, повидимому, от дверей. Другой кладоискатель, Симон Шульженко, искал лехи с сокровищами на месте сада Шама, но ничего не нашел. Третий проник в склеп Саввы, но и там, кроме гроба со скелетом, ничего не было. Все эти раскопки велись, по обыкновению, ночью, и такой страх обуял кладоискателей, что один из них, Шульженко, со страху умер, а другой закаялся лазить по ночам в могилы. Один Музыря все еще мечтает найти заветный лех. Выпахал он плугом из земли железную цепь, настолько еще крепкую, что он на нее привязал дворовую собаку. И вот эта цепь (собака с нею убежала) не дает теперь покоя шамовцам: умныя головы додумались, что вытащил Музыря только часть ея, а вся цепь должна быть длинная - до самой железной двери, составляющей вход в лех с запорожскими сокровищами. Бросились искать в земле продолжения цепи, да Музыря позабыл то место, на каком ее нашел».
«Много сложилось легенд про клады, будто-бы зарытые в окрестностях Глодосс. На правом берегу протекающей чрез местечко речки есть балка, вблизи которой, по преданию, гайдамаки прятали награбленное добро. В самом конце села, на низменности, образующейся от соединения двух широких балок, на скале есть искусственная выемка. Легенда гласит: „от этой печки нужно отмерить 20 сажен прямо на заходящее летнее солнце; в конце двадцатой сажени находится дверь в погреб; в нем хранятся деньги, серебряная и золотая посуда. Денег мало, а посудой хватит нагрузить до 10 возов“.
На северо-западном конце м. Глодосс, в скалистом овраге, называемом Катроссы, на одной из скал высечено продолговатое кольцо, а посредине его бугорок размерами с конское копыто. Вот эти-то знаки, по мнению народа, указывают на гайдамацкий лех с добычею. Ниже этих знаков, на дне оврага, по разсказам, должен быть закиданный каменьями колодезь, а в нем деньги, зашитыя в шкуру. Никто не делает попытки разыскать этот колодезь, так как клад в нем „заклятый“, т. е. для того, чтобы его добыть, нужно предварительно продать свою душу дьяволу».
***
Із приводу козацьких чи гайдамацьких скарбів. Років двадцять тому в Інгуло-Кам’янці Новгородківського району почув від місцевих жителів легенду про начебто схований скарб у печері скелястого берегу річки Кам’янки. Тільки пов’язували його чомусь не з козаками, а з Омеляном Пугачовим, хоча знак, про який розповідали, описується в «Історії запорізьких козаків» Яворницкого саме як козачий.
Так от, начебто коли селянське повстання було подавлене, а сам ватажок полонений, один із уцілілих загонів дістався цього місця й сховав у печері десять (!) возів із золотом (основну казну самозваного імператора). Печеру замурували, а щоб позначити місце, викарбували поряд на скелі батіг і підкову.
Хлопчаки водили мене й показували той знак. Маючи багату уяву, можна було розрізнити нечіткі обриси, але сам малюнок, якщо він там і був, майже зовсім стерся.
Розповідали, що в печеру зі скарбом є ще один вхід, тільки він знаходиться під водою, і хто його відшукав, назад не повернувся...
***
Таких історій можна переповідати безліч. Вони передаються з вуст в уста в майже кожному населеному пункті.
І не лише стародавні.
Наша країна пережила чимало важких часів: революція, дві війни, інші негаразди. Аби зберегти найцінніше, люди ховали дорогоцінності в землю чи замуровували в стіни будинків. Чимало скарбів й досі чекають, поки на них натраплять, а деякі вже випірнули з небуття і встигли обрости шлейфом містичних, подеколи й детективних історій. Тільки про це читайте вже наступного тижня.
Головне сьогодні
