25 травня 2016, 14:00
Пережити випускні іспити своєї дитини для більшості українських батьків – все одно, що знову відслужити в армії. А цього року до очікуваного мандражу під стінами пунктів проведення ЗНО додалися роздуми про профілізацію освіти у старшій школі. Що ж це звір такий – профільна середня освіта – «Точка доступу» пішла з’ясовувати спочатку в Кіровоградському обласному управлінні освіти у його нинішнього очільника Володимира Таборанського, згодом і на вулиці.
Кор.: Цього року педагогів й батьківську спільноту загалом збурила чутка про реформування старшої школи. Відповідно обраного курсу на профільну спеціалізацію освіти, майбутні випускники, одразу після ЗНО у 9-му класі, мають сказати «так» певній уподобаній ними професії… Або йти визначатися далі, у клас зі своїм конкретним профілем. Як у зв’язку з цим зміняться функції обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, адміністрації шкіл й учителів?
Як буде, до цього часу ніхто не може сказати з одної простої причини – законопроект про освіту продовжує залишатися законопроектом. І в якому вигляді його схвалять депутати – теж питання. Тому що проектів реформування освіти було вже декілька, причому в них суттєво змінювалися позиції стосовно 12-річної школи, ступневості (початкова школа – чотири чи п’ять років, щодо старшої школи продовжуються дискусії – два чи три потрібні роки). Окремим пунктом у цьому законопроекті закладено створення шкіл третього ступеня, тобто окремої школи, де вчаться лише учні 10-их та 11-их класів. Проектуючи все це на ситуацію в Кіровограді, означає, що необхідно створити декілька шкіл ІІІ-го ступеня, де буде запроваджене профільне навчання, яким йому й слід бути, і де забезпечено належну базу. Решта шкіл будуть дев’ятирічками, а деякі – просто молодшими школами. Зрозуміло, у районі реалізувати задумане важче – як правило, в райцентрі функціонує одна-дві школи. Створюючи окрему школу ІІІ-го ступеня, доведеться зважати на її незаповненість, учнів 10-их-11-их там не так і багато.
Кор.: Вона буде нерентабельною?
Так, і в фінансовому плані теж, але ж ми говоримо насамперед не про фінанси, а про якість освіти. Створення окремої школи третього ступеню, як на мене, – абсолютно правильне рішення. За наявності декількох паралельних 10-их класів є можливість організувати повноцінний профіль гуманітарної освіти, фізико-математичної, спортивної підготовки та багато інших… У теперішніх умовах втілити таке складно. У певній школі є один 10-ий клас, в якому вчаться 15 учнів, і більшість з них не схиляється до жодного профілю. У підсумку запроваджується так званий універсальний профіль, а по суті – це його відсутність. Що таке профіль? Передусім у його засаді отримуємо залучення до роботи вчителя-предметника вищої категорії, адже викладання на профілі розписується на більшу кількість годин, ніж це маємо зараз. І, зрозуміло, у цієї людини є значний досвід професійної діяльності. Діти отримують можливість поглиблено вивчати предмет уже не 3, а 5 годин на тиждень. Ми укладаємо програми за певними напрямками, вже виходячи з того, що випускник середньої школи склав ЗНО на належному рівні і має наміри вступити до конкретного вищу.
Кор.: Чи проводився вами попередній моніторинг навчальної бази шкіл обласного центру, можливо, районів? Очікуються значні «перекоси на місцях»?
Станом на сьогодні керуємось новою постановою Кабміну, яка фіксує зміни до його «Положення про освітні округи» від 2010-го року. У цьому документі чітко прописано виділення опорної школи та її філій. Дітей мають підвозити з філій до опорної школи. Утім, готових моделей чи прикладів такої системи по області зараз немає, але ми працюємо над тим, щоб перші почали функціонувати з 1 вересня 2016 року.
Кор.: А чи є такі пілотні райони або райцентри деінде в Україні?
Я думаю, що в і Україні в цілому ситуація є десь однаковою. Після нової постанови у нас в області це питання ґрунтовно вивчається, власне, воно й раніше вивчалося… Створили експертну групу, куди увійшли представники обласної адміністрації – Сергій Коваленко, перший заступник голови обласної державної адміністрації, та Ігор Степура, заступник голови обласної ради; ввійшли представники служби автомобільних доріг, тому що порушується питання підвезення і шкільних автобусів… Зрозуміло, питаннями освіти опікуємось ми. А також залучалися усі структури, що можуть бути причетні до створення освітніх округів у свій спосіб.
Кор.: Конкретні заклади називалися ж, напевно?
Так, звісно. Територіям було запропоновано визначитися, скільки опорних шкіл вони у себе налічують і в якому форматі вони їх бачать. Відповідно до графіку презентації напрацьованого матеріалу, кожен район разом з головою тамтешньої адміністрації, головою райради та начальником місцевого відділу освіти приїздили до нас, і в присутності експертної групи все це викладали. Аргументація проектів включала пункти наявної кількості учнів, кадрового складу, наявності типової школи, сучасної техніки, свого шкільного автобусу тощо… Приміром, Вільшанський район знайшов у себе дві опорні школи, у Кіровоградському таких нарахували 11. Зараз міністерство ставить перед нами завдання створити навколо кожної опорної школи не менше трьох філій. У перспективі кожна з них, якщо не одразу, то у близькому майбутньому, має знижувати свій ступінь. Тобто, сьогодні якась із них є одинадцятирічкою, але в наступному році буде вже дев’ятирічкою, а учнів старшої школи возитимуть до опорної в райцентр, або інше більше село. Так само із дев’ятирічкою: її учні у перспективі підвозитимуться до опорної школи, на місці залишається початкова. Основна вимога – у кожному населеному пункті має бути своя початкова школа – 1-4-ий класи, адже для дитини такого віку фізично і психологічно складно долати настільки великі відстані. Такою є позиція держави.
Обговорення тривають і до сьогодні, аж до ухвалення окремих рішень, як це сталося в Новоархангельському районі. Тамтешня районна рада вирішила створити на своїй території 5 навчально-виховних об’єднань із числа колишніх близько 20 шкіл. 5 комплексів – 5 юридичних осіб; притому жодна зі шкіл не закривається – вони стають філіями опорних шкіл, власне, цих п’яти новостворених.
Кор.: Таким чином, жодної зі шкіл не було втрачено...
Так, і мережу створено, і люди залишилися при роботі – багатьом запропонували організувати предметні гуртки, секції, щоб педагоги були завантажені годинами. А до всього в області відбувся конкурс опорних шкіл. Яка його мета? У 2015-му році держава вирішила виділити кошти на сучасне обладнання для навчальних закладів – щодо нашої області частка цієї суми складає близько 6,5 мільйона гривень. У кожному районі необхідно було визначити кращу опорну школу, якій дістануться комплекти нової техніки, меблів тощо. Точніше, 10 сучасних комп’ютерів, один вчительський ноутбук, проектор, інтерактивна дошка і меблі. Цим займається комісія обласного управління, у складі якої є депутати обласної ради. Також державою виділена додаткова субвенція у розмірі 19,8 мільйона гривень на придбання шкільних автобусів на умовах співфінансування (50/50) з місцевого бюджету. Таким чином, до 1-го вересня область планує придбати 28 нових автобусів.
Кор.: Наскільки жваво оновлюється кадровий склад педагогів у регіоні?
У школах, звичайно, проблема з кадрами є величезною. У кожному районі не вистачає від 10 до 20 вчителів інформатики, 10 вчителів іноземної мови. Ми бачимо, що люди не бажають їхати у сільську місцевість, оскільки не створено відповідних умов для їхнього життя там. Проте, якщо ми стали на шлях створення опорних шкіл, залишати заклад без викладача – річ неприпустима. У таких випадках години певної дисципліни переходять вчителю із близькою спеціальністю. Якщо це філологія – англійську, приміром, читає вчитель української мови та літератури. Таке викладання ми розглядаємо як тимчасовий захід, продовжуючи пошук необхідного вчителя-предметника, тому що всім зрозуміла різниця читання курсу людиною, що опановувала певну спеціальність 5 років, і тієї людини, яка слухала підготовчий курс в КОІППО усього лише місяць.
Кор.: Питаннями того, чи є сенс молодому спеціалістові жити у селі, мабуть, зачіпає не лише обласне управління освіти, а й адміністрацію на місцях. Ви тримаєте зв'язок із сільськими та селищними головами?
Так, на моїй пам’яті прикладів такої співпраці було багато. Комусь безкоштовно знаходили на зиму вугілля, забезпечували житлом… У минулому році міський голова Компаніївки звернувся із пропозицією від місцевого фермера. Той готовий своїм коштом придбати житло і забезпечити паливними матеріалами нового вчителя – тільки б ми такого знайшли.
Кор.: А як щодо стимулів кар’єрного просування? Чи багато в області молодих директорів та завучів середніх шкіл, завідувачок садочками, директорів центрів дитячої та юнацької творчості? Вам відомі конкретні цифри, приклади?
Відсоток працівників пенсійного віку на ключових посадах у школах залишається суттєвим, і поки що справа мало посувається у кращий бік. Тому що, як правило, пропрацювавши у селі рік, два-три, людина пише заяву і повертається у місто. Щодо цифр – такі речі вивчаються спеціально, мені у райони необхідно запити давати наперед, за два тижні десь… Тоді б я відповів, скільки молодих працює завучами, скільки директорами.
Кор.: Підсумовуємо. Хоча чинної законодавчої бази про запровадження 12-річної освіти й реформи шкільної структури ще немає, близькі зміни вже готуються на рівні управлінь й місцевих адміністрацій. Які прогнози щодо вчительських скорочень?
Жодна з реформ не обходиться без жертв, на те вона й реформа. Якійсь частині педагогів буде запропоновано піти на відпочинок, інші візьмуться за гурткову роботу. Позиція управління освіти така, що цінний досвід і напрацювання старшого покоління потрібно все-таки зберегти і передати його колегам-наступникам. Бо, знаєте, пенсіонери ж різними бувають. Робити попередній моніторинг просто зараз, без логічного нормативного підґрунтя, я й права не маю.
Аби винести розмову з високих кабінетів, усадивши її на хлипкий ґрунт життя, навідуємось у заклад одного з найбільш віддалених мікрорайонів Кіровограда – Новенську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №10. В кінці просторого фойє напроти дверей директорської приймальні – товкіт і смикання за лікті. Щоб оформити на паперах своє рішення про переведення старших дітей до 10-го класу, дехто з батьків прихопив з дому ще й малечу. Але написати заяву з маленьким бісеням на колінах, виявляється, штука не проста.
Проблема нашого району у тому, – розповідає Ірина Кондратенко, директор 10-ої школи, вчитель української мови та літератури, – Що лише один заклад дає тут повну середню освіту. Питання про відкриття старших класів зараз вирішується і, я сподіваюся, результат буде позитивним. Принаймні на сьогоднішній день 30 батьків написали заяви на навчання їхніх дітей у 10-му класі. Це реальна цифра. За словами психолога – ви ж знаєте, існують різні методики і питальники – певні більш-менш чіткі уявлення про свою майбутню професію вони мають. Але коли життя починає розставляти все по-своєму, звісно, картина міняється. У п'ятнадцять років важко давати остаточні відповіді. Пригадую себе у цьому віці, і у мене донька зараз студентка першого курсу… Вони не можуть самостійно визначитися, все-таки потрібна батьківська порада, якесь спрямування.
Не зважаючи на скромні досягнення у змаганнях обласного рівня, переконана пані Ірина, її вихованці нічим не поступаються учням престижних шкіл у центрі міста. Ініціативні й загалом надзвичайно відкриті, але через територіальну віддаленість незаслужено забуті різноманітними молодіжними організаціями, вони намагаються проявити свої здібності навздогад, збираючи аматорські музичні гурти та спортивні команди.
Викладки аналізу показують, що приблизно 25% школярів цікавляться інженерною справою, зокрема машинобудуванням, і технічні спеціальності загалом більший попит зараз мають. Притому зауважую: ці 25% ми вичленили не із кількості учнів, які вирішили йти у 10-ий клас, а із загальної кількості дев’ятикласників – цьогоріч їх 64. Я абсолютно не спостерігаю зацікавлення, наприклад, професією юриста. А от журналістами бути хочуть, і перекладачами теж. Це схоже на клацання перемикача: раз – і щось таке відбулося у їхніх головах. Мабуть, це покоління більш уважне, спостережливе. Вони живуть у родинах, обговорюють з батьками їхні дорослі проблеми, і, напевно, готують для себе якісь висновки. П’ятнадцять дітей закладу мають батьків, що воюють у зоні АТО.
Вимоги сучасного ринку праці також не вибувають із фокусу уваги керівника закладу. Як очікується, з 1-го вересня 2016-го року навіть найменші тут «шпрехатимуть» двома мовами.
З наступного року на базі 3-5-их класів розпочинаємо навчання двом іноземним мовам – англійській та німецькій. Поки що на декретній ставці у нас працює молодий спеціаліст. Але ми сподіваємося бачити її і надалі.
Якої ж думки діти? За обміном мріями й астрономічно вирахуваними планами на майбутнє вирушаємо на задній двір школи. Футбольний матч саме закінчується – уболівальники повільно обтрушують газонну траву з джинсів.
Спочатку обов’язково стану музикантом, – ділиться Сергій з 8-Б, – А далі – подивимось. Можливо, артистом, що гастролює, буду. Ну, типу із сольними концертами… Я з другом в оркестрі граю. Баян. Мені подобається «Океан Ельзи» і «Рамштайн», але, в принципі, можна грати і народне. Ні, я не піду до 10-го класу. Поки вибираю між музичними училищами Одеси та Вінниці: найважливіше – знайти хорошого педагога, який займатиметься тобою ще й індивідуально, бо якщо потрапиш до рук поганого, тоді все… Буде погано, коротше.
Вступатиму тут на комерсанта в технікум сільської механізації, – так міркує 15-річна Наталка, – А потім спробую сили в академії правоохоронних органів у Хмельницькому. Це буде заочне навчання, бо на той час я вже працюватиму. У майбутньому хотіла б відкрити свій ресторан вірменської кухні. Ні, у мене немає вірменського походження, просто дуже подобається ця кухня.
Я взагалі про свою професію ще не думала, – розповідає її подруга Оля, – навіть не уявляю, що б це могло бути… Найбільше боюсь ЗНО, особливо екзамену з англійської мови. Я вирішила йти до 10-го класу.
Ось так. Реформи в головах, гарячі обговорення в учительських і вдома. Якщо вірити прогнозам міністерки Гриневич, у 2018-му році українці матимуть свою 12-річну школу з профільним навчанням, хоча нормативної бази під це, повторимось, поки що немає. Сподіваємось, батьківські мрії про магістерські мантії й високі адвокатські ставки своїх чад не конфліктуватимуть з реальністю. Слухайтесь і чуйте своїх дітей.
Головне сьогодні
