11 жовтня 2023, 19:00
Віктору Нестеренку з Кропивницького назавжди залишиться 39. Він любив читати книги, подорожувати, але найбільше любив своїх дівчат – дружину Ірину та донечку Вікторію. Чоловік загинув у війні з російськими окупантами.
Про українського захисника, життя його дружини після загибелі чоловіка та те, як сказати дитині, що її тата більше немає, читайте у матеріалі проєкту “Дружини Героїв”.
Ми зустрічаємося з Іриною Нестеренко на Алеї Героїв Далекосхідного кладовища. Сотні прапорів, сотні облич загиблих захисників на посмертних фото зустрічають тих, хто прийшов їх провідати.
Спочатку Ірина поливає квіти на могилі коханого, приносить лавку, розкладає на ній речі.
Їх було троє – Віталік Волков, Саня Сухов і Вітя. Вітю зразу… Миттєва смерть. А це наш Сашко, – Ірина підходить до сусідньої могили. Тут спочиває побратим її чоловіка Олександр Сухов.
Сашка ще могли врятувати, але вантажівка по грунтовим дорогам не довезла. Віталій Волков отримав важке поранення, але вижив. Після лікування повернувся на фронт, каже, що не може покинути хлопців”.
На руці Ірини татуювання – жінка в обіймах чоловіка і напис “Живу за двох”. Тепер вона й справді живе за двох, бо її чоловік Віктор Нестеренко загинув 23 травня 2022 року під час мінометного обстрілу. Шансу вижити не було.
Ірина Нестеренко
Після загибелі чоловіка мені наснився сон, що я – лелека. Лечу крізь вітер та град, мені дуже важко. Згодом з’являється інший лелека, який мене накриває і ми летимо разом, але я під його крилом. Я дізналася, що лелеки справді так літають. Подумала, що сон віщий, тому вирішила зробити ще одне татуювання. Хоча до смерті Віктора була їх противником.
Віктор та Ірина прожили разом 11 років. Познайомилися на роботі у Ірини, жінка на той час працювала у торговельному комплексі у відділі парфумерії. Чоловік помітив привабливу дівчину та довго добивався її прихильності.
Віктр та Ірина Нестеренко
Він так багато читав, що я не могла уявити, як у наш вік мобільних технологій можна стільки читати, – згадує про коханого Ірина.
Найбільше чоловік полюбляв фантастику. Любов до читання успадкувала від тата і донька Вікторія:
Я не знаю, як це передається, але наша донька б'є рекорди по техніці читання. У п'ятому класі вона читає 250 слів за хвилину.
Віктор Нестеренко мав дві вищі освіти, вільно володів англійською, працював у кадастровому центрі, любив подорожувати. За фахом був інженером-механіком.
Чоловік для мене – головне у житті. Він був вихованим, стриманим, мав сталевий стрижень. Для нього сім’я була надважливою, він ніс за неї відповідальність і ніс її гордо, незалежно від обставин, – згадує Ірина.
Дружина каже, що Віктор був дуже далекий від воєнної справи, але з початком повномасштабного вторгнення пішов на війну добровольцем:
Говорив, що безпека країни та наших дітей – головне. Чоловік – це не про слова, чоловік – це, перш за все, про вчинки.
14 березня 2022 року Віктор Нестеренко приступив до виконання своїх обов'язків на посаді “стрілець” у 196-му окремому батальйоні територіальної оборони. Їхній підрозділ займався розвідкою та обороняв село Лимани Миколаївської області.
Вже після смерті чоловіка Ірина дізналася, що історично на цій території проходив Чумацький шлях. За час існування Запорізької Січі там розташовувався козацький курінь. У 1709 році козаки гетьмана Івана Мазепи облаштували укріплений табір, рятуючись від російських військ під орудою князя Волконського:
Тоді козаки боронили наші позиції від російської навали. Пройшло стільки часу і все, як дежавю, повторюється. Мій чоловік загинув в історичному місці, як справжній козак.
Віктор Нестеренко
Щоб не пропустити дзвінок з фронту, жила, фактично, з телефоном, – згадує Ірина.
Віктор знав, що дружина хвилюється, тому намагався кожного ранку зателефонувати та сказати хоч кілька слів. Вранці 23 травня не зателефонував. Ірина набрала побратима чоловіка та дізналася, що її коханий на позиції:
Трохи заспокоїлась, адже там могло не бути зв’язку. Коли 24-го не подзвонив, мене почало колотити. Телефоную, йде гудок, але ніхто не бере слухавку. Командир також ігнорував дзвінки…
Зателефонувала дружині Віталія Волкова, Юлії, та запитала, чи не знає вона, що з хлопцями:
А ти не знаєш, що у них був обстріл? Один двохсотий та двоє поранених, – відповіла подруга.
Ірина зізнається, що на той момент у неї навіть не виникало думки, що серед поранених чи загиблих може бути її чоловік.
Ірина Нестеренко
Пізніше Юля приїхала до мене. Вона вже знала, але не хотіла говорити… Сказала, що її Віталій поранений і вона буде їхати до нього. Порадила обдзвонити лікарні та пошукати мого Вітю.
Жінки телефонували до лікарень, проте Віктора Нестеренка ніде не було. Подруга запропонувала зателефонувати до моргу. Жінки запитали у завідуючої, чи немає там Нестеренка. У відповідь почули:
“Віктор Григорович?”. Ну і все…., – згадує Ірина.
Жінка знаходилася у шоковому стані. Здавалося, що все це відбувається не з нею:
Просто йшло страшне кіно, яке, здавалося, можу вимкнути.
Зараз дружина Героя живе далі, живе заради доньки. Після смерті чоловіка створила групу у одній з соцмереж для рідних загиблих військових. Там можна знайти підтримку, поспілкуватися:
У групі – 160 людей. Ми спілкуємось, зустрічаємось. Разом відвідуємо кладовище. Інколи важливо просто поговорити.
Жінка пише вірші. На річницю загибелі Віктора Нестеренка їх проілюструвала подруга Ірини. Дружина загиблого Героя також вишила картину, яку передала у шкільний музей.
Картина, яку вишила Ірина Нестеренко
Кажуть, що біль затупиться з часом. Ні. Він в тобі. Ти з ним живеш, просто живеш інше життя і стаєш іншою…
Віктор Нестеренко завжди мріяв про доньку. Дружина згадує, що у них з чоловіком була домовленість: якщо народиться хлопчик, то ім’я йому обирає чоловік, якщо дівчинка, то вона:
Коли народилася донька, у мене не було сумнівів щодо вибору імені – Віктор і я = Вікторія.
Віктор Нестеренко з донькою Вікторією
Ірина каже, що донька схожа на свого тата, вони були дуже близькими та разом проводили багато часу:
Вони вигадували собі пригоди, їздили у Чорний ліс, де на забутих стежках шукали лісовика. Разом грали у комп’ютерні ігри і, звісно, перед сном він читав їй книжки.
Ірина сказала Вікторії, що її тато загинув, у той же день, коли сама дізналася страшну звістку. Донька побачила, що з мамою щось не так. Запитала, чому вона не на роботі.
Віка сиділа на дивані. Я підійшла, взяла її за руки і сказала, що тата більше немає… Вона так кричала, що, напевно, небеса чули.
Вікторія Нестеренко
Жінка зізнається, що найтяжче було сказати доньці про смерть тата. Вікторія була на похороні, щоб попрощатися з ним:
Після похорону вона була на кладовищі всього один раз. Зараз не може сюди приходити…
Вікторія Нестеренко на могилі у тата
Ірина розповідає, що доньці буває важко серед однолітків, адже діти інколи можуть бути дуже жорстокими:
Вони можуть запитати “Віка, а де твій папа?”. Хоча знають, що він загинув на війні. Ми змушені були перейти до іншої школи. Треба розуміти, що діти, які втратили батька чи маму на війні, травмовані і до них треба особливий підхід.
Віктор Нестеренко з донькою
Психотерапевтка Надія Діжурко наголошує на тому, що дитині важливо розповісти про те, що сталася втрата. Найкраще, якщо це зробить хтось із найближчих рідних. Це може бути мама, або людина, яка замінює батьків.
Важливо зробити це в місці, де і ви, і дитина має можливість побути наодинці.
Надія Діжурко зазначає, що необхідно використовувати прості слова і пояснення, які будуть зрозумілі дитині. До прикладу, для дітей дошкільного віку поняття смерті може бути невідомим і тому важливо пояснити загалом, що таке смерть та що відбувається, коли людина помирає.
У дітей може виникнути багато запитань, які вони можуть поставити як одразу, так і згодом. Треба бути відкритим до цих запитань (навіть, якщо не завжди маєте відповіді на них) і говорити з дитиною на тему смерті і втрати.
У кожної родини є свої особливості проживання втрати: ритуал похорону, поминання, молитви за померлих та інше. Дитину важливо залучати до участі у сімейних молитвах, відвідування цвинтаря, участь у поминанні.
Біль втрати – нелегкий, тому важливо, щоб дитина могла розділити його з рідними:
Смуток – це вияв любові до тих, кого уже фізично немає з нами. Він є природним і з ним важливо навчитися жити. Цей смуток важливо огорнути любов’ю та відчуттям підтримки. Розділений біль легшає, у ньому є відчуття любові... Важливо відкрити дітям цю силу любові. Вона дозволяє тим, кого ми любимо, завжди жити у нашому серці.
Дітям важливо відчувати, що, попри переживання втрати в родині, вони знаходяться у безпеці, дорослі турбуються про них. Тому треба допомогти дітям повернутися, наскільки можливо, до звичного ритму щоденного життя. Відновити навчання, заняття спортом, гуртки, спілкування з друзями.
Коли діти переживають втрату, вони можуть в один момент сумувати, в інший – радіти чомусь гарному та веселому. Важливо дозволяти їм мати ці різні почуття і продовжувати свої улюблені активності. І, звісно, головна потреба дітей – відчувати любов, яка і дає їм відчуття безпеки, – зазначає психологиня.
Надія Діжурко
Після смерті наші стосунки із померлою особою не закінчуються, вони живуть і розвиваються у пам’яті та душі. Тож важливо допомогти дітям берегти спогади, – зазначає психологиня.
Помічними можуть бути різні активності:
Коли помирає близька дитині людина, в її житті багато чого змінюється. І ніхто ніколи не зможе замінити дитині померлих рідних. З іншого боку, важливо потурбуватися, щоб ті ролі і завдання, які виконувала померла особа у житті дитини, виконували інші люди.
Дитині потрібно, щоб хтось допомагав їй робити уроки, водив на заняття з танців, ремонтував велосипед і відвідував батьківські збори, – наголошує Надія Діжурко.
Коли дитина переживає втрату, важливо повідомити школу, друзів дитини, інші середовища її життя (гуртки, спортивні секції тощо), щоби її могли підтримати друзі, вчителі, наставники. Дитині важливо після перших днів переживання втрати почути слова підтримки.
В окремих випадках досвід переживання втрати може бути особливо складним, болісним. У дитини може бути недостатньо ресурсів підтримки, щоби впоратися з цим досвідом. Якщо дорослий помічає значні порушення поведінки та функціонування дитини в основних сферах життя – важливо вчасно звернутися по фахову психотерапевтичну та соціальну допомогу.
Один із найважливіших уроків досвіду втрати – це досвід сили любові, яка сильніша за смерть, яка дозволяє тим, кого ми любимо, жити у пам’яті нашого серця і бути далі частиною нас і частиною нашого життя…, – підсумовує психологиня.
Це третій матеріал проєкту Точки доступу "Дpужини геpоїв".
Перший читайте тут: “Якщо Герої не вмирають, то кого я тоді поховала?”
Другий матеріал читайте тут: "Ти вчишся жити з цим болем": Ганна Мединська про втрату чоловіка на війні та переживання горя
Ми pозповідаємо пpо жінок, у яких війна забpала найдоpожче, які вчаться жити заново, які змушені сказати дітям, що тата більше немає. Розповідаємо й пpо їхніх чоловіків, які пpацювали, мpіяли, жили, і життя яких відібpали pосіяни. У наших матеpіалах ви знайдете поpади від психологів пpо те, як ваpто спілкуватися з людьми, які втpатили близьких. Як їх підтpимати і пpо що точно не тpеба говоpити.
Фото: Точка доступу та Ірина Нестеренко
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю онлайн-видання "Точка доступу" і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Читайте також: "Наш татко тепер зірочка". Історія про захисника із Кропивницького Сергія Канцера (ФОТО)
Головне сьогодні
