14 травня 2024, 10:35
Втратила на фронті чоловіка, а тепер молиться за сина. Той навесні 22-го добровольцем пішов на фронт. Кропивничанка Олена Швець розповіла про свого героя журналістам Точки доступу та чим заспокоює материнське серце, поки він воює.
Спочатку більше нервуєш, хвилюєшся, щоб добре було для хлопців. Десь тижня два доводилося перепитувати, а потім вже наче все пішло більш-менш байдуже, – згадує Олена, як починала плести маскувальні сітки для українських захисників, і додає – робота це не надто складна, але вкрай потрібна. Ці нехитрі павутинки зберігають життя на передовій.
Після роботи в стоматполіклініці вона спішить у волонтерський центр. Тут активісти плетуть кілометри маскувальних сіток та тоннами збирають допомогу для фронту. Там, у гарячій точці, її єдиний син.
Він у мене один, одна моя шкода – так я його з дитинства називаю, – ледь стримує сльози.
Нині матір як може наближає перемогу та повернення рідного додому.
Якби я не ходила сюди, то й не знаю, як би воно було. Тут у колективі практично в кожного є, якщо не сини, не батьки, не друзі, то якісь близькі, знайомі на війні… І от у цьому спілкуванні набагато легше переживати це. Важко, коли вони не виходять на зв’язок. Але прийдеш сюди і дівчата кажуть: "Не тільки твій не виходив, там і наш не виходив, бо не можна їм. Заспокойся, все добре – вийдуть.
А найкраще, каже Олена, заспокоює спільна робота. Керівниця волонтерського осередку "Разом ми сила" Тетяна Сила показує схрон виплетених волонтерами маскувальних сіток. Тут є і білі на випадок снігу, і зелені під листя, і чорні – як випалена земля.
Дівчата приходять кожного дня, сідають і плетуть, плетуть, плетуть, спілкуються. І вони вже сюди ходять як на роботу...
Влітку, розповідає Олена Швець, синові виповниться 25 років. З них два роки – він боронить наш спокій. Уже у війську закінчив магістратуру з агроінженерії. Та з дитинства мріяв про військову службу. Навіть після контузії та поранення не пошкодував про свій вибір.
З дитинства мене просив, щоби піти навчатися на військового. Але в нього є вади з зором, його не брали… А коли почалася пономасштабна війна, він нічого мені не сказав, лише своїй теперішній дружині, а тоді – дівчині, і пішов до військкомату. Мені вже подзвонив, коли був біля військкомату, і сказав, що йде на фронт. Був в ТРО, були в місті, були там, де пекло і, дякувати Богу, повернулися.
Матір зізнається, що у глибині душі очікувала від сина такого вчинку.
Він весь час говорить: "Чому не я? Чому тисячі йдуть, а я не піду? Хто буде захищати? Ми мусимо йти!". Те, що в нього скручена на винтах нога, то він і не зважає. Так і воює. То вони на вугіллі, то вони на кавунах, трохи відпочили і знову – як не на вугілля, так на кавуни...
Чекаючи сина, згадує Олена, мріяла, щоби той був схожий на тата. Батько Антона Олексій Папуша також боронив країну. Минулого року 58-річний гранатометник загинув у районі Бахмуту на Донеччині.
Його забрали сьомого квітня, а 25-го він загинув. Нам повідомили за два дні, що батька немає. В Антона, звісно, був шок, він рвався туди: "Ма, я поїду, я буду там, я за тата помщуся!". А коли батька мобілізували, то він казав, що все покине і поїде з ним, буде там, де він. Але ми просили і переконували, що навряд чи вони служитимуть разом. Мабуть, Господь відвів, бо, якби вони були разом, не було б ні тата, ні його.
У цьому волонтерському центрі збирали допомогу і для сина Олени. Ворог поцілив у розташування українських бійців, всі їхні речі та будинок, де вони мешкали, згоріли. Олена випадково почула його прізвище у списку тих, хто потребує допомоги, її він береже і зайвого не розповідає. Дякуючи матері та іншим волонтерам, Антон став на коліно. Плакали, згадують жінки, всім колективом.
Тепер, дякувати Богові, він, можливо, ще трошки і обережніший буде, бо розуміє, що його чекає не тільки мати вдома, а і його дружина, і сподіваємося скоро на поповнення. То думаємо, що Бог вбереже нам його, а він буде віддано служити державі. І сподіваємося, що скоро закінчиться ця війна.
Волонтерська організація "Разом ми сила" всебічно підтримує українських захисників. Волонтери передають на фронт допомогу від смаколиків до автомобілів. До прикладу, на момент запису цього інтрев'ю, передали для виконання бойових завдань "Ниву", про потребу в якій бійці повідомили три місяці тому.
Ви також можете доєднатися до допомоги і підтримати наших оборонців. Ситуація на фронті тяжка, допомога кожного з нас дуже цінна. Волонтерська картка керівниці організації Тетяни Сили: 4149629362029993
(Сила Тетяна Олександрівна).
Читайте також: Поки донька служить, мати волонтерить. Історія кропивничанок, які живуть майбутньою перемогою (ФОТО)
Фото авторки та надані родиною
Головне сьогодні
