Кадровий голод у медіапросторі Кіровоградщини. Чи є підстави для оптимізму?

Пандемія, а потім і повномасштабна війна поглибили і без того значну проблему з дефіцитом кадрів у регіональних медіа. За результатами щорічного дослідження Media Development Foundation, кадровий голод, на ряду з дефіцитом коштів та психологічним навантаженням, став однією з ключових проблем для локальних видань по всій країні. 

Однак не варто забувати й про регіональні особливості Кіровоградщини. Регіональний представник Інституту масової інформації у Кіровоградській області Павло Лісниченко поговорив із редакторами друкованих видань, онлайн-медіа та телебачення. Разом шукали підтвердження чи спростування всеукраїнської тенденції дефіциту кадрів, а знайшли прийняття дійсності і спроби дивитись в майбутнє зі стриманим оптимізмом. 

Де знайти оператора

Найбільша проблема кропивницького телебачення - не журналісти. У цьому запевнила редакторка місцевого телеканалу TTV Оксана Васильєва. Медійниця точно знає, про що говорить, адже співпрацює з телерадіокомпанією два десятка років та встигла пережити не одну локальну кадрову кризу. 

За словами пані Васильєвої, навчання репортерів стимулює постійна плинність працівників. Новеньких навчають досвідченіші фахівці і хоча помилки допускають усі, їх завжди можна поправити в процесі монтажу. 

Не найгірша ситуація й із монтажерами - людьми, які монтують, “нарізають” відзнятий матеріал для подальшої трансляції. Тут робота хоч і творча, та на регіональних каналах не потребує мистецького бачення, а, скоріш, є комплексом навичок роботи зі специфічними комп’ютерними програмами. 

Найгірше з операторами.

“Нам завжди не вистачає людей, які можуть бачити потрібний кадр. З тими, хто не просто статично відзніме базові десятисекундні нарізки з різних ракурсів, а зможе вловити потрібний момент, на ходу зрозуміти, що варте того, аби потрапити в етер, а що ні”, - розповідає редакторка. 

Раніше в Кропивницькому була своя студія в Центральноукраїнському національному технічному університеті, однак з часом вона зникла і місць, де б місцеву молодь навчали роботі з відеокамерою, не стало.

“Наразі щось побіне створили в педагогічному університеті. Однак історія цього нового місця лише починається, тож, на швидкі результати ми не розраховуємо”, - резюмує Оксана Васильєва. 

Молодь боїться друку

Дуже гостро відчує кадрову проблему найстаріша обласна газета “Кіровоградська правда”. Попри те, що редакція випускає газету, паралельно наповнює сайт, а головне має один із найбільш розкручених медійних телеграм-каналів області, пошук працівників є кропітким та довготрималим процесом. 

“Ми також неодноразово намагалися вирішити це питання через навчання: брали практикантів, вкладали в них час, передавали досвід. Ці спроби не дали результату. Молоді люди часто не готові працювати в темпі, якого сьогодні вимагають медіа, або після практики обирають інші сфери”, - ділиться досвідом головна редакторка та співвласниця видання Олена Сідорова. 

На думку журналістки, найбільша проблема у відсутності мотивації працювати саме в регіональних виданнях. Особливо коли йдеться про газети, які для нового покоління виглядають як щось страшне, повільне і незрозуміле. Саме тут є виклик для місцевих медіа - адаптуватись, змінювати формати, працювати з соцмережами, аудиторією, шукати нові способи донесення інформації. 

“Навіть якщо ви газета - вам потрібно бути всюди і шукати виходи на чужі “ринки збуту” контенту. Адже старі правила вже не працюють як раніше і молодь, яку ми хоче залучити до роботи, це відчуває”, - наголошує редакторка. Вона каже, що редакція вже шукає не стільки готових журналістів, скільки людей із потенціалом - тих, кому цікаво створювати контент, хто готовий постійно навчатися, швидко адаптуватися і розуміє, що сучасне медіа - це вже давно не лише тексти.

Нові кадри - це виклик 

Топові онлайн-видання регіону, “Гречка” і “Доступ. Медіа”, також мають свої історії подолання кадрового голоду. І якщо для “Гречки” цей процес триває, оскільки редакція все ще шукає авторів, то “Доступ. Медіа”, здається, вийшов на певну точку стабільності. Хоча шлях до цього був вельми непростим. 

“Станом на зараз у нас повністю сформована команда й відкритих вакансій немає. Однак закрити всі позиції нам вдалось відносно недавно. До цього ми не могли знайти кореспондента понад дев'ять місяців. Помітно було, що молодих людей, які свідомо обирають журналістику як професію, стає менше”, - розповідає редакторка Ольга Зима. 

Звертає увагу журналістка й на те, що інколи не лише знайти, а й втримати журналіста вельми проблематично.

“Ті, хто вміють працювати зі складними темами, аналізувати документи, використовувати відкриті дані та готувати якісні журналістські матеріали, починають шукати кращі варіанти роботи. Зарплати в регіонах часто не можуть конкурувати зі столицею, водночас рівень відповідальності та навантаження залишається дуже високим. От і доводиться втрачати навіть тих, кого вважав основною вашого видання”, - говорить медійниця.

Погоджується з колегою і редакторка “Гречка” Анастасія Дзюбак.

“Якщо ми беремо новачка з університету і навчаємо, це доволі тривалий процес. І команда, попри те, що, начебто, сформована повністю, не може працювати на 100%. Адже одна людина вчиться, а всі інші потроху навчають, витрачаючи свій час. А коли наш новачок виходить на якісно новий рівень і стає повноцінним членом команди, тут спрацьовує бажання до кращого, більшого. Це, звісно, нормально, однак для невеличкої редакції кожен втрачений кадр - це удар”, - ділиться досвідом Анастасія.

На думку медійниці, подібний хід думок притаманніший саме молоді. Втім “Гречка” не боїться працювати зі студентами та з готовністю запрошує до себе усіх, хто вбачає своє покликання в журналістиці, будь то тексти, відео, фото чи робота з соцмережами. 

Дещо виправити ситуацію, роздумує Анастасія Дзюбак, могла б роботі з фрілансерами.

“У нас є кілька таких авторів, однак вони не з Кропивницького, а, значить, це певним чином обмежує їх робочі можливості. На місце події “в поля” така людина не поїде, вживу не поспілкується, репортаж не напише. Тож, лишаются теми, де в теорії мало б вистачати і телефонного контакту”, - говорить вона.

Аби втримати нових працівників, “Гречка” працює над оптимізацією їхніх робочих графіків з урахуванням індивідуальних потреб та особливостей. На вихідних на сайті чергує одна людина, яка має в рази більше вільних днів від інших, та власні KPI щодо текстів. Для інших працівників також є чіткий розпорядок, в якому традиційні для будь-якого медіа “понаднормові” розподіляються між усіма членами колетиву. 

То що ж у підсумку? Кропивницька журналістика, як, власне, й уся медіаспільнота країни, потерпає від кадрового голоду, та все ж намагаєтсья адаптуватись під нові реалії. Хтось робить більшу ставку на нові формати, які зацікавлять молодих працівників, хтось максимально покращує умови праці, а для когось задача номер один - виростити покоління журналістів, здатне любити і цінувати саме локальний медіапродукт. Чи дасть це результати, побачимо згодом, однак точно можна констатувати - це випробування пройдуть найсильніші, розділивши між собою увагу аудиторії, яка довіряє класичним професійним медіа.

Павло Лісниченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Кіровоградській області