Люди Кропивницького: посадовець міськради Володимир Поповічев про роботу, політику та особисте (ФОТО)

Катерина Федченко

28 січня 2020, 14:40

Точка доступу розпочинає нову рубрику, в якій знайомитиме читачів з непересічними кропивничанами, які люблять свою роботу та віддаються їй на всі 100%. Ми спілкуватимемося з людьми, які не просто просиджують в кабінеті з дев’ятої до шостої, а дійсно "горять" на роботі й своїми поглядами та вчинками змінюють світ на краще.

Сьогодні ми поспілкувалися з головним спеціалістом відділу з охорони культурної спадщини міської ради Володимиром Поповічевим. Він лише з 2017 року працює у міській раді, а вже змусив говорити про себе та свою професійну діяльність мало не все місто.

У 2018 році Володимир став переможцем у номінації "Спеціаліст року" в міському конкурсі "Посадовець року". У 2019 році відділ з охоpони культуpної спадщини пpезентував пpоект "Діджиталізація пам’яток культуpної спадщини", який реалізували за грантові кошти від Укpаїнського культуpного фонду. Володимир Поповічев став координатором та "медійним обличчям проекту" й розповідав про досягнення свого відділу.

Бесіду починаємо у робочому кабінеті Володимира: скромна обстановка, на робочому столі лежать папери, на стіні – грамоти, величезна карта міста. Робимо декілька фото та переміщуємось у кав’ярню, щоб продовжити розмову в неформальній обстановці.

Кор: Чому держслужбовець?

Я до міської ради прийшов з бізнесу. Не свого (посміхається, - Ред.). Це був агробізнес, але все колись закінчується. Дізнався про вакансію в управлінні містобудування та архітектури. Подав документи – і пройшов. Це, в принципі, моє, тому що я з 2008 року займаюсь і документацією, і земельними питаннями, і проектами рішень. Колись я з цього починав, бо з 2008 року був помічником депутатів різних рівнів. Для мене зараз міська рада – це саме те.

Кор: Чи відчули якось перехід із бізнесу на держслужбу? Чи з`явились амбіції? Ким себе бачите через 5-10 років?

Кропивницький, як колись мені сказали, – це місто для затишного життя. Хочеться в ньому залишитись і хочеться розвивати місто. Було багато пропозицій стосовно роботи з Києва, Тернополя, Вінниці, Одеси, але поки що в мої 30 років – це не мої міста. А далі – будемо дивитися.

Що входить у ваші професійні обов’язки?

Відділ з охорони культурної спадщини був створений не так давно – наприкінці 2017 року. Повна комплектація відбулася лише в березні 2019. Чим ми займаємося? Ми намагаємося захистити, зберегти і постійно пропагувати культурну спадщину Кропивницького. Адже ми маємо автентичний спадок. Подивіться: наша центральна частина міста за унікальністю архітектури нічим не гірша , наприклад, Будапешт чи Прагу або вулички затишних, маленьких європейських містечок. Хочеться розвивати Кропивницький і поступово трансформувати його до рівня ТОП-міста для туристів.

Яка у вас атмосфера в колективі?

У нас "сімейний" колектив. Склалося так, що всі знають один про одного майже все. Звісно, що оці «червоні лінії», як нині модно говорити, ми не переходимо, але готові підставити плече один одному в будь-яку хвилину. У нас є дуже крута керівниця – Надія Анатоліївна Лісняк, і троє хлопців, які підтримують і завжди готові допомогти. Це дуже дружня атмосфера.

Як вийшло так, що про ваш відділ говорить усе місто?

Як ми "змусили" говорити про себе? Це було наше завдання, можливо, РR-кампанія. Тому ми такі активні і в фейсбуці, і на сайті міської ради. З радістю спілкуємося з журналістами, бо хочемо, щоб про культурну спадщину не забували, щоб її цінували та берегли. Спеціалісти нашого відділу певний час тому відвідали Львів і познайомилися з роботою тамтешнього управління охорони культурної спадщини (цілого управління!). У львів`ян крок вліво, крок вправо у справах архітектури в центральній частині міста – рівнозначний розстрілу. Про це управління у Львові знають всі. Приклад львівських колег надихнув нас на роботу з власниками пам’яток: важливо, щоб про нас дізналися. І рух почався: з нами радяться з питань ремонту, встановлення вікон (а для цього потрібно виконати ряд процедур) тощо.
Для порівняння: ще кілька років тому власники архітектурних пам’яток навіть не знали, хто ми є та що існує такий відділ у міській раді. Спеціалісти з нашого відділу приходили до людей та особисто просили заключити охоронний договір. У відповідь зазвичай чули: "Ви хто взагалі такі?… з міської ради? А де пам’ятка архітектури, а де це написано?" Нам доводилося звертатися до юридично-законодавчої бази, щоб переконати людей. Іноді запитували: "А де табличка?"
Згідно законодавства ж табличка не потрібна! Зараз ставлення до нас якісно змінилося. Проходять переговори з багатьма власниками культурних пам’яток: починаючи від людей похилого віку (без особливих статків) і закінчуючи власниками бізнесу. Наша команда безмежно радіє від того, що бізнес нарешті долучився до ремонтно-реставраційних робіт у центрі Кропивницького. Є декілька пам’яток, які пройшли повну процедуру ремонтно-реставраційних робіт, і в результаті створили красу.

Які цілі перед собою ставите?

Ми не зупиняємося на одному завданні. Наразі одним із пріоритетних напрямків є якісний піар міста з приводу туристичної привабливості. Кожного дня ми ставимо перед собою нову планку. Стабільність прослідковується у відвідуваності нашого відділу містянами. Ми відкриті. Ми не "совдеп" і не "совок": робимо все, аби до нашого управління не ставилися як до карального органу; прагнемо допомагати людям. Сприяє ще й той факт, що команда у нас підібралася і вже склалася така, що на власному досвіді пройшла оці моменти бюрократії з нуля. У минулому колеги працювали будівельниками. Я працював помічником депутата, тому знаю, як оббивати пороги заради купи паперів. Одна з основних цілей – це відкритість й інформування людей, щоб нас чули. Адже люди дуже зашорені. Дивляться лише вперед, можливо, вліво-вправо на один метр. Підніміть голову. Подивіться, яку красу ми маємо на Дворцовій.

А чи не хотілося піти в політику адже певний досвід вже маєте?

Я і є в політиці. Зараз – депутат Великосеверинівської ОТГ.

Навіщо це вам? Адже навантаження вистачає: робота, проекти.

Для того, аби здійснилася дитяча мрія. У мене мама працює в обласній державній адміністрації. Ще в ранньому дитинстві на одному з заходів мене хтось із її керівництва запитав, ким я планую стати, коли виросту. Я, не вагаючись, одразу ж відповів – помічником депутата. Я пам’ятаю ці домашні розмови про роботу, про облдержадміністрацію, Київ, президентів. Я пам’ятаю, як звали нашого мера в 1994 році (усміхається — Ред.). Тобто це все прийшло з дитинства. Поки що не планую залишати держслужби та йти до політики цілком. Проте ми не знаємо, що буде за півгодини-годину, сьогодні і завтра. Поки я планую залишатися в місті, розвивати та розбудовувати його, робити йому промоцію і створювати комфортні умови для містян.

Що ви вважаєте своїм найбільшим професійним успіхом?

На даний момент? Отримання гранту у 2019 році від Українського культурного фонду (це на теперішній роботі). А взагалі — депутатський мандат у 2017 році. Це було важко зробити, бо мене тоді на роботі завантажили: безпосередньо професійні обов’язки, інші проекти і виборча кампанія. Це була і 12-та, і 2-га година ночі. Тобто фізично і морально було складно, але тоді рятувала кава й музика (усміхається — Ред.).

Про що ви жалкуєте? Можливо, є моменти, які хотілося б виправити?

Невикористана можливість 2008-2010 років, коли в мене був шанс переїхати до Києва і піти шляхом політики.

Що ж зупинило?

Напевно, в той момент – нерозуміння значимості того спілкування, яке мав. Варився в якомусь своєму соку і не оцінив перевагу.

Що заряджає та змушує йти на роботу кожного ранку?

Це можливість змінювати місто. А вдома я відразу ж вмикаю музику на ноутбуці. Це – моє.

Якій музиці надаєте перевагу?

Лаундж, такий, який грає в кафе чи ресторанах, та дип-хаус – спокійна, ненапружуюча музика.

Як ставитеся до кіно?

Частенько ходжу до кінотеатру. Але інколи мене заносять в чорні списки: купую квитки наперед, а потім з’являється якесь домашнє завдання чи неочікуване відрядження – і доводиться їх здавати (усміхається — Ред.).

Який ви вдома?

У мене вдома "50 на 50". Роботі я віддаюсь на всі 100-150%, і там я креативний і ух! А вдома – спокій. Режим спокою і компромісності. В принципі, я дуже люблю домашній затишок, в цьому і живу.

Скільки часу віддаєте роботі?

Наприклад, нещодавно ми закінчили обговорення проекту за 15 хвилин до першої ночі.

Як родина на це реагує?

Родина — це батьки та сестра. Нормально, вони звикли. "Трудоголізм" я не скажу, що в крові, але, коли я бачу мету і прогнозую чіткі результати, то йду до кінця. Коли ми засиджуємося над якимись ідеями, проектами, то рідні до цього вже звикли і кажуть "хай бавиться". Але підтримують у всьому і надихають.
Головне — це сімейні теплі відносини. Хочу реалізуватись у цьому плані. Колись одна людина сказала мені таку фразу: "все це було не даремно – хочу повторити!". Це стало однією з важливих цілей мого життя.