12 березня 2015, 15:10
Прізвище героїні цієї публікації має залишитися в суворій таємниці, адже в зоні АТО у неї залишилися родичі й вона турбується щодо їхньої безпеки.
З тих же причин ми не публікуємо фото – хоч дуже хочеться.
Але не написати про цю прекрасну історію кохання ми просто не маємо права.
До нашого земляка, учасника АТО з Канежа Новомиргородського району, спецпризначенця Василя Беленя, якому в Києві зробили чергову операцію для порятунку роздробленої руки, приїхала його наречена. Так, важко знайти десантника без дружини чи дівчини. Але даний випадок все одно унікальний, адже дівчина приїхала… з зони АТО.
Василь з Надією познайомилися ще в мирні часи – юнак проходив строкову службу на Донеччині. І не зміг встояти перед симпатичною брюнеткою. Сподобався дівчині хлопець відразу – каже, що дуже гарні в юнака очі, неможливо було їх не помітити.
- Він дуже надійний хлопець, - розповідає Надія. – До вирішення всіх моїх проблем брався – коли порадою допомагав, коли навіть матеріально. Якщо бачив, що треба щось зробити – просто робив, не приймаючи ніяких заперечень. Так, іноді я була проти, та врешті зʼясовувалося, що Василь же таки був правий.
Ще тоді вони думали про спільне майбутнє – навіть до батьків знайомитися наречену Василь привіз.
Часи змінилися. А почуття – ні.
- Я була одною з небагатьох у своїй групі, хто зайняв проукраїнську позицію. Одногрупники мені влаштовували бойкот, не могли зрозуміти, чому я так думаю. А я не розуміла їх. От всі навчаються, а хто нам дипломи дасть? ДНР? Був момент, коли думали, що дипломи наші студенти отримають російські. Потім зрозуміли, що ні. Ходили плітки, що дипломи видадуть тільки відмінникам. І що з тими дипломами робити? Кому вони в Україні чи в Росії треба будуть? А Донецьк – хто знає, може, його скоро з лиця землі зітруть. Не хотілося б, але – ніхто ж там ніяких гарантій не дає. Рватися в Росію в принципі немає сенсу – там люди в глибинці живуть куди гірше, ніж в українських регіонах. Мене тоді розуміли далеко не всі одногрупники. А коли по телевізору побачили сюжет про поранення Василя, то взагалі вирішили, що я – корегувальник, який працює на українську армію.
Тому врешті Надія приїхала у Новомиргородський район у родину Беленів.
- Ми її прийняли, як рідну дитину, - розповідає тітка Василя, Надія Альошіна. – Зараз вона вже перевелася на навчання в Кіровоград, житиме в гуртожитку, допоможемо, чим зможемо, щоб не мала матеріальної скрути.
Тому, хоч раніше Надія жила в передмісті Донецька, приїхавши в наш сільськогосподарський регіон, вона почувається чудово.
- Кіровоград – дуже гарне місто з гарними людьми, як мені й розказував Василь. Тут багато красивих історичних будівель, є на що подивитися. Спокійно тут – у Донецьку весь час їздять танки, ходять озброєні і не завжди тверезі чоловіки. Людям не платять ні зарплат, ні пенсій, ні стипендій. Привозять і роздають гуманітарну, але все менше й менше. Люди там просто виживають. Я знаю, що таке спати недалеко від підвалу, щоб добігти у випадку обстрілу. У нас в населеному пункті багато зруйнованих будівель, на щастя, ніхто з цивільних не загинув, але поранені є. Хочеться просто нормального життя.
Слід зазначити, що родина нареченої від поведінки дівчини не в захваті, мати певний час взагалі була переконана, що її доньку викрали. Уявити, що її Надія була здатна на такий відчайдушний вчинок, жінка просто не в змозі. Зараз Надія спілкується тільки з сестрою.
А шкода. Може, якби отакі батьки думали про щастя своїх дітей, а не про переділ мапи Європи, ніякої війни б не було.
Сам Василь налаштований після одужання відгуляти таке весілля, щоб весь район гримів. Має намір – можливості будуть. Головне – одужати.
Олена Белінська, Точка доступу.
Нагадуємо реквізити картки ПриватБанку, яка належить матері Василя Беленя: 5168 7572 5830 6366 (ПриватБанк), отримувач – Віра Белень.
Головне сьогодні
