08 березня 2023, 18:30
У Світловодському краєзнавчому музеї закінчують ремонт. Його роблять працівники та поціновувачі культури та історії міста власними силами. Та за свої гроші. Вони не тільки осучаснюють приміщення, а й доповнюють експозиції. Так, наприклад, скоро має з'явитися експозиція з майолікою та керамікою Світловодського заводу, який вже давно не працює.
Про те, як музей роблять ближчим та зрозумілішим для людей – в інтерв'ю Точці доступу розповіла його директорка Ніна Сокуренко.
Нині світловодський музей – окремий будинок у Приморському районі. Це один із найстаріших районів міста, адже там свої будинки зводили будівельники гідроелектростанції.
Один із таких будинків належав заслуженому гідробудівельнику Михайлу Карпову з його родиною.
У 1990-х роках будинок перейшов у власність міста. Дітям Карпова запропонували інше житло. А краєзнавчий музей із невеликої кімнати в Палаці культури переїхав у нове приміщення – дім видатного першобудівника міста.
Будинок ідеально підходить для музею: він великий, має красивий двір, де у теплу погоду проводять різні заходи, ще й зі своєю історією – як ще один цікавий експонат.
Подвір'я музею
Проте за три десятки років, відтоді, як музей облаштували в тому будинку, ремонту ще не робили, розповіла директорка Ніна Сокуренко.
Вікна були слабенькі. У 90-х роках деякі закрили екранами, деякі заклеїли. Десь тріснуло, десь розійшлося, десь рама викривилася. У нас електричне опалення. Коли були відключення 2 через 2 години – було дуже холодно.
Музею не вистачало обладнання, експозиціям – оновлення, а інтер’єру – осучаснення.
Хочеться створити місце, яке буде цікавим підліткам і молоді. Тому хоч-не-хоч, а має бути вайфай. А ще техніка, яка дозволить студентам та дослідникам працювати з нашими фондами: щось відсканувати, зробити копію.
Ремонт у музеї
8 лютого минулого року Ніна Сокуренко стала директоркою та ініціювала ремонт. А 24 лютого почалася повномасштабна війна, яку розгорнула Росія проти України.Тож плани змінилися не тільки у музею, а й у всіх українців.
До війни встигли поміняти скло у шести з десяти вікон, які особливо цього потребували. Десь підклеїли десь підфарбували, адже замінювати на нові склопакети – це дорого. А грошей на ремонт місцева влада не виділяла, – розповідає пані Ніна.
Годі на це було сподіватися й після початку великої війни. Тож все вирішили робити власними силами і за власні гроші. Роботу відновили у квітні.
Світловодчани роблять ремонт у музеї
Немає таких викликів, з якими ми не можемо впоратися, – сказала директорка.
Музей – це чотири кімнати з експозиціями (одна з яким розділена на дві). У кожній відбулися якісь зміни: пофарбували стіни, замінили освітлення, поміняли експозиції. Зараз облаштовують останню кімнату, яка ілюструє побут будівельників міста.
Про будівництво міста ми перенесли на початок, коли заходиш у музей. А та кімната, що звільнилася, буде показувати побут жителів міста. Також ми трішки змінили експозицію, присвячену Другій світовій війні. На її місце перенесли макет міста до затоплення. І, звісно, ми виділили окреме місце, яке буде присвячене майоліці та кераміці світловодського заводу.
Кімната, що ілюструє побут міста до затоплення (після ремонту)
Далі зроблять косметичний ремонт у кабінеті та переобладнають вбиральню.
Де зараз наш кабінет, там колись була кухня. І ще з тих часів залишилася мийка. Вона займає місце. Це не дуже зручно. Коли ми її приберемо, буде більше простору.
Хоча приміщення велике – місця для всіх експонатів не вистачає. Не так давно знайшли старі українські скрині, щоб зберігати за правилами понад 200 вишитих сорочок та рушників.
Вишиті рушники
Кімната етнографії після ремонту
Проте варто не змінювати приміщення, а створювати ще один культурний осередок, вважає Ніна Сокуренко. Ще одна проблема: вікна, зрештою, все одно потрібно міняти.
Так, ми їх утеплили. Але все одно вони потребують змін. Дерево погнило, рами підкосили. Коли ми ставили скло, то його різали під кутом 90 градусів. А вже на місці прийшлося підганяти під інший кут, так рами погнили. Будемо шукати гранти та проєкти, щоб повнісю їх замінити.
Працівники стикаються із сумною тенденцію, розповіла директорка: деякі світловодчани не знають, що в місті є музей. Найчастіше з дорослих його відвідують саме переселенці.
Лідери відвідування – це харків’яни. Люди звикли, що якісь заходи проходять в галереях, арт-центрах. Їм цього бракувало.
Тож, щоб заохотити місцевих цікавитися історією та культурою Світловодська, вирішили робити більше заходів. Таких, які точно будуть цікаві людям, а не просто для протоколу.
Наприклад, на наступну міжнародну акцію "Ніч музеїв", яку проводять 18 травня, хочуть усім присутнім розповісти про демонологію.
Оновлюють і експозиції. Так, наприклад, вже рік збирають кераміку та майоліку Світловодського керамічного заводу, який працював за радянських часів та давно закрився. Фактично, в кожного місцевого вдома зберігається якийсь посуд звідти. Вже назбирали 18 коробок.
Люди приносили цікаві зразки. Нещодавно я познайомилася з людьми, у яких тітка працювала на керамічному заводі. На свята вона приносила різні фігурки або посуд для запікання. Деякі речі я просто не бачила досі. Передавали й підписний фарфор: з ювілеєм або виходом на пенсію. Приносили весільні сервізи, які так і не дістали жодного разу із заводської упаковки. Чекали, коли буде підходяще свято.
Ідентифікувати роботи допомагають художники, які колись працювали на цьому заводі. Зокрема головна художниця 80-х років Ангеліна Жданова. Жінка по розпису бачить, хто і де зробив виріб.
Чайний сервіз зі Світловодського керамічного заводу
Це було моє сильно велике бажання, бо це дуже круті речі. Треба говорити і заявляти про себе. Нам правда є чим пишатися, – резюмувала Ніна Сокуренко.
Фото Ніни Сокуренко
Читайте також: Культура на часі: як живе ця сфера на Кіровоградщині в умовах війни
Головне сьогодні
