29 вересня 2023, 11:15
"Ми всі дуже сумуємо за ним, син Іван знає, що татко на небі, що він тепер –зірочка", – розповідає дружина кропивничанина Сергія Канцера Юлія. Фотографія її героя – на чільному місці у вітальні. Жінка планує оформити на стіні сімейний куточок, заповнивши його світлинами. Зітхає: сімейний куточок без головного героя… Спогадами про коханого чоловіка і мужнього захисника вона поділилася з журналістами Точки доступу.
Ви мені кажете, за що покохала? Дивіться, яка я маленька, а який він. Ну як такого красунчика можна не покохати? – Юля ніжно торкається долонею сімейної світлини.
Сергій Канцер народився 8 лютого 1984 року. Кухар за професією, за покликанням чоловік був військовим. У війську – з 2014 року. Служив у 40 батальйоні "Кривбас", брав участь у боях за Дебальцево. Тоді доля подарувала йому шанс на життя. Потім була 28 бригада.
Із майбутньою дружиною вони познайомилися у 2018 році, тоді Сергій вже служив за контрактом. Їх познайомила подруга.
Він приїхав, ми посиділи, познайомилися, а Таня ще з нього сміялася, що нас познайомить, а ми ще й одружимося. А Сергій тоді їй сказав, що все може бути. Все може бути...
Чоловік, каже Юлія, сподобався їй одразу.
От я його побачила: високий, а я низенька. Я медична сестра, а він – військовий: просто такий гарний дует. Очі, як небо, і отак він мене зачепив.
А ще Сергій вмів гарно говорити і нагадував жінці її батька. Тож спілкування продовжилося. Невдовзі чоловік повернувся на службу. 18 квітня у нього закінчився контракт, він повернувся, і вже у жовтні вони з Юлею вирішили, що житимуть разом. На той момент у обох за плечима були попередні шлюби. У Сергія підростала донька, а у Юлі – син. У тому ж році пара почала жити разом, а згодом народився спільний син Іван. Ім’я дитині обирав тато.
Я пам’ятаю, як ми розписалися, а старший син прийшов і каже: "Сергію, ну ти ж вже на мамі женився? То я тебе буду татом називати". А він каже: "Дім, я не проти, якщо ти хочеш, я тільки за. Але слово "тато" треба заслужити". А він каже: "Ти заслужив", і з того дня на нього говорив "папа, папа, папа". Сергій жартував, що йому пощастило, адже віднині у сина було вже два тата.
Сергій Канцер знайшов себе у військовій службі.
Час від часу чоловік намагався знайти іншу роботу, та все було не до душі. Коли приїжджав додому у короткі відпустки, любив відпочивати з друзями та рибалити.
Для нього найкраще хобі, це, мабуть, була риболовля. Там, де він відпочивав тілом і душею. До слова, він на мене казав "мать". Пам’ятаю, як приїжджав у відпустку на десять днів, казав: "Мать, будь-ласка, відпусти мене з ночівлею". В нього друзі були, вони товаришували довгий час. Він говорив, що я не розумію, як це класно рибалити. Одного разу таки взяв мене з собою і, дійсно, я зрозуміла.
Від початку повномасштабного вторгнення у складі 17 батальйону 57 бригади сержант перебував на лінії розмежування на Луганщині.
Напевно, перед самим початком він мені це фото надіслав, у січні, коли вже почалося повномасштабне вторгнення. Його зустріла велика війна в Луганській області. Вони стояли на лінії розмежування Кримське-Причепилівка. Окупанти були за 120 метрів від них. Навіть у найтяжчі хвилини він знаходив секунду, аби мені подзвонити. Дзвонить, говорить, що живий. Мені більше не потрібно було нічого – живий і все буде добре.
8 квітня 2022 року жінка прокинулася з поганим передчуттям. У горлі стояв клубок, душили сльози. Кинулася дзвонити коханому – поза зоною зв’язку. Згодом подзвонила дружина побратима і повідомила страшну звістку – її Сергія більше немає. Навідник бойової машини загинув під час страшного бою внаслідок артобстрілу. Це сталося у населеному пункті Новотошківка Луганської області.
Тіло захисника так і залишилось на полі бою, побратими не змогли його забрати. Факт смерті Сергія Канцера дружина встановлювала через суд. Нині Новотошківка окупована, тож попрощатися по-людськи з батьком і чоловіком родина поки не може.
Ті, хто поховав свої рідних, їм хоч є куди прийти. А тут нема куди прийти і поплакати. І ти живеш із оцим каменем у серці, у душі, що може таке бути, що ми його і не поховаємо.
Юлія говорить, що найтяжче було сказати про загибель батька дітям.
Тоді Іван був ще маленьким – йому було два з половиною роки. А нині вже все розуміє. Психологи рекомендують казати правду, щоб дитина не чекала того, чого не буде. І я йому говорю: "Синку, папи немає, папа загинув, захищаючи нас. Папа тепер – зірочка, папа нас бачить, він нас оберігає на небі".
Аби прийти до тями і знову жити далі, Юлія ходила до церкви, працювала з психологом. Та найбільшу розраду знаходить у дітях.
Зараз черпаю всю енергію в дітях. Діти, тільки діти, мене тримають. І те, що Іван дуже схожий на Сергія. От він – частина чоловіка, яка завжди зі мною.
Нагадаємо, на Кіровоградщині працює представництво благодійного фонду "Мрія". Фонд опікується родинами військових, а також сім’ями цивільних бранців, аби підтримати їх морально та матеріально. Пропонують гуманітарну, юридичну, психологічну, освітню допомогу тощо.
Також знайти підтримку і розраду рідні полеглих військових можуть у колі членів ГО "Єдина родина Кропивниччини". Це спільнота, яку згуртував біль втрати. Разом рідні захисників допомагають армії, проводять патріотичні заходи та вчаться жити у новій для себе реальності.
Читайте також: Якщо Герої не вмирають, то кого я тоді поховала?
Фото авторки та з сімейного архіву родини
Головне сьогодні
