Не скелет у шафі

Дві кримінальні історії з 80-х років.

Як би не складалися життєві обставини, у кожній людині завжди бриньчить професійна струна. Лікар помічає захворювання, вчитель – вади виховання, а слідчий – навіть невеличке порушення в Законі, чи дивну ситуацію, що відхиляється від норми.

Від своїх колег ветеранів я чув багато історій і смішних, і страшних. І ось, використовуючи термін із « Зоряних війн», хочу розповісти тільки два епізоди із практики на той час старшого лейтенанта, слідчого Кіровського райвідділу внутрішніх справ Володимира Омельчука, який до цього успішно працював дільничним інспектором в авіамістечку обласного центру.

Епізод перший

Якось влітку 1985 року Володимир на старенькому службовому автомобілі УАЗ повертався до райвідділу. На дворі була така спека, що хотілося випити відро холодної води, або з’їсти кілограм морозива. На вулиці Кременчуцькій разом з безвідмовним водієм Миколою Гуляком вирішили заскочити до крамниці, щоб купити ситро.

Серед багатьох покупців увагу опера привернув парубок у формі військового капітана. Він у гастрономічному відділі купляв п’ять пляшок вина білого міцного, яке коштувало всього один рубль дві копійки. В народі його охрестили «Біоміуін». Це на деяку мить збентежило міліціонера: «Капітан, а купляє таке дешеве вино!».

Придивившись уважніше до капітана, слідчий знову таке побачив якусь невідповідність у дрес-коді цього військового. Придивився ще пильніше. Все ж таки, щось не так! Дрес-код явно порушений. Та більше всього турбувало обличчя, яке чомусь здавалося йому дуже знайомим.

- Опаньки! Так це, можливо, той, якого кілька років тому я затримував за квартирну крадіжку, - промайнуло у думці міліціонера. І він весь напружився і уявив незнайомця у цивільному одязі.

- Напевне, це він, - знову пронеслося в голові.

Він озирнувся до водія і показав на військового. Але Гуляк пошепки відповів:

- Це не наш пасажир, хай ним займається військова комендатура.

Та все ж таки Омельчук очима і всім обличчям показав, що це їхній клієнт і, доторкнувшись до руки водія, дав йому знак, що треба вийти з крамниці.

- Тільки вийде, хапай за руки і в машину! Зрозумів, Миколо? Чує серце, що ми попадемо в «яблучко».

А ось і капітан. В одній руці – пляшки з вином, а в іншій – авоська зі шмотками.

Без перемов, мовчки, Омельчук разом з Гуляком підхопили армійця і в УАЗик. Покупці здивовано дивилися на них.

- Міліція, шановні! Це не вояка, а злодій!

- Не маєте право, менти погані. Я військовий, чи вам повилазило?

Тільки це почув Омельчук, як згадалися йому минулі роки, коли він затримував людину на прізвище Лось.

- Я , Омельчук, карний розшук, а ти раніше засуджений на прізвище Лось. Зрозумів?

У відповідь затриманий зітхнувши, відповів:

- Ну, б… і влип! Хлопці, я все розповім, тільки дайте трошки випити, що тільки купив.

- Зрозумів. Гаразд, - після декілька секунд вирішив Омельчук.

- Коли повернувся, Лось?

- Вчера только откинулся. Ну, не повезло, - тримаючи напівпорожню пляшку, - з образою признався колишній і майбутній в’язень.

- Ну, а що це за маскарад з формою? – здивовано запитав оперативник.

- Только что замочил хавиру военного. Одел его форму, а своё барахло в авоську. И надо было вот так укайдачиться. Погорел. Опять в ментовскую контору, а затем на кичман. Ну, с кем не бывает…

Епізод другий

В липні 1984 року в чергову частину Кіровського РВВС надійшло повідомлення, що по вулиці Водогінній на Старій Балашівці у флігелі знайдено вбитого чоловіка. Це якраз територія обслуговування В. Омельчука. Слід зауважити, що саме в цьому мікрорайоні знаходяться великі підприємства, а також численні бази, складські приміщення і, головне, – під’їзді шляхи залізничного транспорту (ППЖТ). Саме звідтіля із вагонів розкрадалося все, що там знаходилося. Особливо зерно, насіння і таке інше. Не стільки розкрадуть, як на землю висиплять добро…

Разом з опергруппою на місце вбивства виїхав старший лейтенант В. Омельчук. Він зразу упізнав небіжчика, на прізвисько Казбек, раніше засудженого. Першим труп оглянув прокурор-криміналіст Микола Чернега. Він ніяк не прокоментував невелику одиночну рану прямо на серці. Кров була розбризкана навколо небіжчика. Навіть на стелі.

Коли черга дійшла до судмедексперта, останній заявив, що знаряддя вбивства незвичайне, і він скаже після розтину тіла більш докладно. Пізніше він назве його спеціальним ножем, який використовується на бійнях. Омельчук оглянув вбитого останнім. Ніяких зачіпок в ході огляду місця події знайдено не було. Сусіди нічого підозрілого не бачили. Заступник начальника карного розшуку УМВС Віктор Баранцев організував силами дільничних інспекторів відпрацювання найближчих вулиць.

Володимир на своєму старенькому «Жигульонку» поїхав по «злачним місцям», де можна зустріти носіїв потрібної інформації. Серед них, звичайно, крутилися довірені особи та агентура міліції.

Мене часто-густо запитують, а яка різниця між ними? Різниця та, що на перших ніяких справ не заводять, на відміну від других. За останніх слідчий несе особисту моральну та юридичну відповідальність на випадок форс-мажорних обставин. А обставини бувають різні… Це світова практика: раз таємно вчиняється злочини, значить потрібно його викривати таємними шляхами.

Опер під’їхав до горезвісного магазину 3 133. Біля нього постійна тусовка місцевого навколокримінального «бомонду». Чомусь, у своїх уподобаннях вони обирали «елітний» напиток того часу: вино « Золота осінь» та «Біле міцне» , яке коштувало один рубль з трьома копійками.

Від одного з інформаторів Володимир одержав цікавий сигнал: «Кілька днів тому Казбек купував «Золоту осінь» з якимось молодиком, який відгукувався на прізвище Бордюг».

На обслуговуваній території мешкало з десяток раніше засуджених на прізвище Бордюг. Слідчий переговорив з продавцями, які в один голос заявили, що у себе місцевих Бордюгів з Казбеками не бачили. Їх вони добре знали, бо ті були постійними клієнтами. Про всяк випадок старший лейтенант їх перевірив.

Майже опівночі того дня була одержана ще одна інформація: в мікрорайоні Лелеківка по вулиці Б. Хмельницького мешкає якийсь Бордюг. Разом із заступником очільника Кіровського РВВС Григорієм Рябоштаном вирішили вранці перевірити цього Бордюга. Коли вони підійшли до будинку, двері були відчинені. Оперативники зайшли в одну кімнату, другу, третю, але нікого не знайшли. Омельчук позаглядав навіть під ліжками. Порожньо. Вже зібралися покинути будинок, як Омельчука зацікавило розстелене ліжко. Засунув руку під ковдру: там ще було тепло. Зрозуміло, що в ліжку хтось спав. Володимир миттєво вирішив зазирнути в шафи. Потягнув за дверцята, а там в одних трусах причаївся Бордюг. Саме його розшукували.

Пізніше з’ясувалося, що хазяїн, побачивши у вікно оперативників, кинувся у шафу, гадав, що пронесе…

До обіду із затриманим працював начальник карного розшуку УМВС Леонід Горобець разом із Григорієм Рябошапкою. Бордюг відмовчувався. У Горобця урвався терпець, він передав підозрюваного Омельчуку. Той почав з простого питання:

- Палити хочеш?

- А можна?

На столі зявилася пачка «Казбека». Почалася спокійна розмова.

- Ти натяк зрозумів, чому саме «Казбек» я тобі дав? - запитав оперативник.

Підозрюваний лише хихикнув.

- Моя добра порада. Найкраще для тебе буде явка з повинною.

Папіроси закінчилися, коли до кабінету зайшов Горобець і сердито буркнув:

-О, Господи, хоч сокиру вішай! Що ви тут робили?

Омельчук мовчки протягнув папір, де була зафіксована явка з повинною. Ні слова не сказавши, Леонід Данилович вийшов із кабінету.

А перед цим між затриманим і Омельчуком відбулася ось яка розмова.

- А де ж ніж подівся, яким вбивав?

- А я його викинув у балку.

Омельчук помовчав і спитав:

- А скажи, за що вбивав?

Підозрюваний розповів, що дізнався про наміри залізничної міліції встановити та затримати Казбека за крадіжки зерна з ППЖТ. Щоб останній не розповів про нього, вирішив його вбити. Бордюг знав, що його спільник ночує сам у флігелі. Ось цим і скористався душогуб.

Зусиллями Омельчука було знайдено і знаряддя вбивства. Суд засудив Бордюга, а Володимир Іванович наказом начальника УМВС Віктора Марусенка одержав цінний подарунок – радіоприймач «ВЕФ».

Закінчив службу в міліції Володимир Іванович підполковником на посаді заступника начальника дорожньої міліції з оперативної роботи. А до цього довгий час очолював карний розшук в Кіровському райвідділі внутрішніх справ в Кіровограді.