13 грудня 2022, 17:00
“Моя старенька батьківська хата перетворилася в обласний штаб Організації українських націоналістів”. Це спогад одного з учасників, які на території області намагалися відстояти ідею самостійної, суверенної України. Він та ще значна частина жителів сіл та міст вигадували псевдоніми, зустрічалися на таємних квартирах, влаштовували акції та ціною життя пропагували ідею незалежності. Про те, як жителі Кіровоградщини у 1940-х роках боролися за незалежну Україну, розповідає книжка “ОУН і УПА на Центральноукраїнських землях. Документи та матеріали”. А один з її упорядників Борис Шевченко розповів Точці доступу факти, які зацікавлять прочитати видання навіть історично непідкованих читачів.
Видання розбите на дві частини. Перша – раніше засекречені документи з державного й обласного архівів СБУ та архіву Кіровоградщини: протоколи допитів, доповідні записки, агентурні повідомлення тощо. Друга – статті українських істориків, які писали про ОУН та УПА на території нашої області, захопивши й сусідні: Дніпропетровську, Миколаївську та Черкаську.
Ми задумували цю книгу як монографію з робочою назвою “Історія націоналістичного руху опору на території Кіровоградщини”. Аналітична праця, яка розповідала б про те, як з’явилася ОУН на теренах нашого краю, де вона діяла, що робила. Але війна внесла свої корективи, тому ми змушені були скоригувати свій задум і вирішили опублікувати саме таку книгу, – розповів Борис Шевченко.
Хоча в анотації йдеться, що видання буде корисним для дослідників визвольної боротьби, але воно зацікавить і любителів шпигунських детективів. По-перше, бо розповідає, як жителі Кіровоградщини придумували паролі, шукали таємні квартири, підроблювали документи, переховувались та виконували складні завдання.
По-друге, воно читається легко і зрозуміло, навіть пропри всі упередження – частина з документами. Ось до прикладу фрагмент виступу начальника обласного управління Народного комісаріату державної безпеки. Він розповідає про те, що робили оунівці на Кіровоградщині. Дата виступу – 19 березня 1944 року (мову та граматику зберігаємо в оригіналі):
ОУН вела активную работу по внедрению в умы населения своих националистических идей, обрабатывали и вербовали себе сторонников, доставали оружие и готовились к вооруженной борьбе с советской властью. Как устанавливается следствием, они имели задание своих руководителей устанавливать где имеются подпольные большевистские или партизанские группы, вливаться в эти группы с целью разложения их изнутри и склонения участников их на свою сторону.
В этом свете я позволю себе привести выдержки из показаний члена ОУН Панасенко: “Целью нашей организации была – “Самостийная Украина”. Первостепенной задачей было создание крепкой, широко разветвленной, но глубоко законспированной националистической организации, организации вооруженных сил для борьбы с немцами, а в случае прихода Красной Армии – для борьбы с советской властью. Ставка нашей организации была такова: бить немцев и русских, долой с Украины вождей Германии и Советского Союза.
Книга “ОУН і УПА на Центральноукраїнських землях. Документи та матеріали” підготували в рамках роботи Регіонального центру наукових досліджень з історії України, який очолює Борис Шевченко. Він спільно з ще одним упорядником Сергієм Хмарою презентував це видання 5 грудня до дня Збройних Сил України.
Видали 100 примірників за спонсорські гроші. Майже весь тираж передали бібліотекам Кіровоградщини. Але на сайті обласного архіву опублікували електронний варіант, щоб усі могли прочитати. Посилання на нього шукайте нижче.
А тепер вйо до фактів.
У лексиконі росіян “бандерівець” – це синонім до слів бандит, розбійник, фашист та зрадник. Так вони називали й називають українців, які відстоюють право України бути окремою, незалежною державою. Тож не дивно, що вони не розрізняють терміни ОУН та УПА.
Радянська пропаганда роками просувала наратив про українців-зрадників, які воювали за гітлерівську Німеччину, були допоміжною поліцією, вбивали, катували, грабували свій же народ. Росіяни переписали історію, а такий собі образ “бандерівця” поширювали в масову культуру. Тож навіть коли Радянський Союз розпався, частина українців залишилась із цією нав’язаною думкою.
Окрім асоціації ОУН та УПА зі Степаном Бандерою (дай Боже, щоб не з Остапом Бендером), часто ці абревіатури пишуть через дефіс, вживають як синоніми або вважають одне підрозділом іншого. Тож давайте розставимо всі крапки над “Ї”.
Організація українських націоналістів – це по суті політична організація. Вона виникла у 20-х роках XX століття, і тривалий час займалася суспільно-політичною діяльністю, – розповів пан Борис. Коли вони опинилися в умовах війни, то розкололися на дві частини: помірковану, яку очолив Андрій Мельник, і радикальну, яку очолив Степан Бандера. Поміркована хотіла більше співпрацювати з німцями, і з ними спробувати проторувати шлях до незалежності. Радикальна виступала проти такої співпраці та за те, щоб діяти збройно.
Маленька ремарка: чому українці співпрацювали з німцями? Бо загноблені та зацьковані більшовиками повірили, що вони допоможуть відвоювати нашу державу. А пізніше, розчарувавшись у таких союзниках, відокремились і від них. Цікаво, що після цього росіяни називали українців колаборантами. Хоча колабораціонізм означає співпрацю громадян з ворогом на шкоду своєї країни. Чи можемо ми говорити, що Радянський Союз наша країна – питання риторичне.
На Кіровоградщині мельниківці та бандерівці працювали паралельно. Паралельно з ними були й загони Української повстанської армії. Де, як і коли виникла ця армія – питання дискусійне серед істориків, сказав Борис Шевченко. Проте ось що точно відомо: УПА – військово-політичне формування, що діяло на території України приблизно в 1942–1960 роках.
У цей час на території західної України починають створюватись різні формування в складі вермахту з місцевих мешканців, які бажали воювати проти радянського союзу. Певна частина жителів західної України не хотіли воювати на одному боці із німцями проти радянської влади. Тож вирішили створити власну Українську повстанську армію.
За словами Бориса Шевченка, часто упівців асоціюють винятково зі Степаном Бандерою, хоча варто було б це робити передусім із генералом Романом Шухевичем. Він керував армією з 1944 до 1950 року, та багато що зробив для того, аби вона була потужною та боєздатною. Такою, що певний час з нею мали рахувати як німецькі, так і радянські війська.
І ОУН, і УПА – це учасники українського національного визвольного руху першої половини ХХ століття. Вони є героями, що боролися за відновлення української держави, яку в 1917-1921 роках розтоптала більшовицька Росія, – додав Борис Шевченко
Одного націоналіста я повісив вниз головою і палив на повільному вогні, вирізав з нього шматки м’яса, а він, гадюка, так і помер з криком “Слава Україні!”, – спогади одного чекіста із щоденників Олександра Довженка, 1945 рік.
Кожен, хто вступав у ряди ОУН чи УПА знав, що скоріш за все загине. Тому що ні організація націоналістів, ні повстанська армія не мали достатньо ресурсів для боротьби проти гітлерівців чи радянських військ. Але не зважаючи на великий ризик, чоловіки та жінки Кіровоградщини продовжували робити все, аби відстояти незалежну Україну.
То що ж вони робили?
Бандерівців та мельниківців важко розділити. Вони прийшли на Кіровоградщину в 1941 році, коли німці відтіснили з цих територій радянські війська. Це невеличкі похідні групи, іноді одна-дві людини. Їхньою метою було знайти тих, хто співчуває українській ідеї. Знаходили таких здебільшого серед інтелігенції. І залучали у свої ряди.
Члени ОУН намагалися взяти під свій контроль місцеві органи влади, створювали просвітні організації та проводили освітньо-культурні заходи, на яких просували ідею української самостійності. Це було важливо, адже через Голодомор, репресії, колективізацію росіяни вбили багато національно свідомих українців.
Тому тим, хто зміг себе вберегти, доводилося розпалювати вогонь надії на незалежність в серцях інших земляків. Як працювали націоналісти, влучно описали у фрагменті доповідної записки:
Наиболее пораженными к украинскими националистами являются: Знаменский, Александровский районы и Кировоград. Так например: По агентурным данным в Знаменском районе в селе Дмитриевка во время оккупации немцами района была создана молодежная украинская националистическая организация – "Просвита" организатором и руководителем которой являлся житель этого-же села КУЦ Ефим Егорович, ныне работающий агентом по заготовке Райуполкомзаге.
Указанная организация ставила своей целью создание самостоятельной Украины, занималась сбором членских взносов, приветствовали друг друга "Слава Украины", «Вечная Слава Украины», – записка відділлу по боротьбі з бандитизмом управління НКВС у Кіровоградській області за лютий 1944 року.
Та не культурним фронтом єдиним. Українська повстанська армія разом із повстанськими загонами ОУН(б) паралельно вела боротьбу на воєнному фронті. Вони вступали в збройні сутички з німецько-румунськими частинами та радянськими силами, шпигували, партизанили, шукали та збирали зброю й амуніцію. Про їхні походи, переховування, спогади й життя детальніше описали у книжці. А нижче – ще один фрагмент з ще однієї доповідної записки:
4-го июля 1944 года колхозники села Голиково, Александровского района ехали на паре лошадей в город Александровку за получением горючого, в 3-х километрах от села навстречу им вишли 11 человек из ржи, все одетые в военную форму и вооруженные автоматами, отобрали лошадей с телегой и скрылись в направлении Комсомольского леса, оставив колхозникам справку на отобранных лошадей следующего содержания:
"Посвидчения. Оцим посвидчуеться, що дня 3 июля 1944 року взято подводу с двома киньми для нужд украинской повстанческой армии. Геть Гитлера и Сталина. Хай живе самостийна, свободна Украина. Слава Украине".
Командир "УПА".
Дев’ять років українці мужньо протистоять Російській Федерації, яка спершу окупувала Крим, Донеччину та Луганщину, а цьогоріч націлилась на всю територію. Переписавши нашу історію та зрівнявши учасників національно-визвольного руху до звичайних “бандитів-бандерівців”, росіяни самі повірили у свою ж пропаганду.
В історії України насправді є багато сумних моментів, більшість з яких спричинили наші східні сусіди: політичні репресії, депортації, голодомори, знищення мови та культури. Організацію українських націоналістів та Українську повстанську армію, зрештою, також придушили більшовики. Але видання про інше.
Нині люди переживають травматичний досвід. Це викликає потребу знайти якесь втішення в минулому. А яке можна знайти втішення, якщо людина буде читати тільки про трагічні події нашої історії? Вона хоче чогось героїчного, натхненого, мотивуючого. Тому недарма ця книга з’явилася саме зараз, – резюмував співрозмовник.
Це видання зокрема про те, як об’єдналися жителі Кіровоградщини навколо ідеї про самостійну Україну. Вони робили все можливе або реалізувати свою мету. Не маючи фактично ніякої підтримки та ресурсів, змогли змусити гітлерівців та більшовиків рахуватися із собою. Їх боялися та ненавиділи, бо вони стали серйозною перешкодою у планах загарбників з обох боків.
Прочитати цю історію та надихнутися їх героїзмом можна за цим посиланням.
Головне сьогодні
