Нещодавно у Крoпивницькoму прoйшла презентація книги мoлoдoї письменниці, викладачки та громадської активістки Oльги Кирилюк «Іду на мир». З нагоди всесвітнього Дня письменника редакція Точки доступу поспілкувалася з представницею сучасної української літератури.
Ольга Кирилюк розповідає – раніше жалкувала, що народилася в селі, думаючи, що міські дівчата отримують якісь бонуси. Втім, потім зрозуміла, що лише завдяки цьому вона увібрала всю красу української мови, чого ніколи не отримала б, народившись у місті.
О.К.: Бажання стати письменницею у мене ніколи не було. Просто писала собі та й писала для себе, і нікому не показувала. Так з'явилося кілька романів. Але я розуміла, що вони недосконалі, тому й залишила просто «висіти» в комп’ютері. І лише коли написала роман «Іду на мир», оцінила його професійним оком – я все ж таки дипломований фахівець, і зрозуміла, що це саме те, що можна показувати людям. Але не обійшлось без підтримки – я віддала роман Юрію Митрофаненку. Він зателефонував мені посеред ночі зі словами, що не може заснути, бо читає мій роман. Тому книгу однозначно необхідно подавати на обласну програму підтримки книгодрукарства.
Кор.: Як у Вас з’явилася ідея написати книгу про війну?
О.К.: Книга не про війну. Книга прo кoхання. Війна в ній – як індикатoр, що змінює ставлення дo життя. Для написання роману «Іду на мир» музу не шукала і не чекала – вона сама мене знайшла. З 2014 року, коли почалися всі ці події, дуже багато моїх студентів пішли на війну. Коли я на сесії робила перекличку в журналі, то побачила, що більшості хлопців не має, бо всі вони в АТО. Потім, після повернення, я розпитувала їх про події, які вони пережили. Таким чином, цих історій зібралось маса, які й вилились у цілу книгу. Єдине, про що я довго думала – як об’єднати їх однією сюжетною лінією. Й от коли ми зустрічали наш 34-ий батальйон, я помітила одну закохану пару, яка на фoні масoвoгo щастя завмерла, ставши на сніг навколішки – він та вона мoвчки гладили oдин oднoму oбличчя. Це настільки мене вразило, що я захотіла дізнатись про їх історію кохання. І тому вигадала свою, яка й об’єднала всі ті, які мені розповіли очевидці війни.
Кор..: Чи є у книзі реальні персонажі та спогади, чи все-таки там більше художньої вигадки?
О.К.: Самі герої у книзі вигадані, але події, які з ними відбуваються – реальні. Для того, щоб пересвідчитись, що використаний фактаж відповідає дійсності, перед тим, як відправити книгу до друку, дала її перечитати своєму студенту Богдану, який побував в АТО й розповів досить багато історій, які увійшли до роману.
Кор.: Що ви мали на увазі заголовком твору?
О.К.: Історично відомий факт, що треба йти війною на війну, щоб отримати мир. Тому назва роману «Іду на мир» обнадійливо запрограмовує на позитивне для нас вирішення конфлікту на Сході .
Кор.: Як розвивалася робота над книгою? Ви мали чіткий план роботи, наприклад, по 10 сторінок на день?
О.К.: Над книгою працювала рік, і лише тоді, коли мала вільний час. Спочатку написала фінал, а вже потім вигадувала все інше. Я люблю книги й фільми, що не мають лінійної розв’язки сюжету. Це надто складний стиль, адже потрібно не заплутатися в розвитку подій. А в кінці пазл має скластися.
Кор.: Як Ви гадаєте, яка література потрібна нашому суспільству зараз?
О.К.: Книги потрібно читати будь-які, не лише на актуальну тематику. Моєю метою було показати в романі, що війна не десь далеко, лише в телевізорі, і нас не стосується – вона тут, зараз і сьогодні. В результаті, прочитавши мою книгу, окремі люди говорять, що й не знали, що там, на Сході таке відбувається насправді – для них це стало справжнім відкриттям.
Кор.: Чи важко було Вам, як жінці, писати роман крізь призму війни?
О.К.: Всі мої книги завжди на гострусоціальну тематику. «Вона полюбила його. Він полюбив її і вони були щасливі» – таких історій ви в моїх романах не знайдете.
В роботі над «Іду на мир» найскладніше було розговорити хлопців, які пройшли через ті події – оточення, котли, смерть товаришів... Вони не хотіли про це згадувати. Втім, розговорившись, вони розповідали про вражаючі деталі побуту. Наприклад, раніше й подумати не могла, що на війні після чергування на посту можна на таксі їздити в сауну на окуповані території. Я б до такого сама не додумалась. Тому в книзі – лише правда, почерпнута з розповідей наших хлопців.
Кор.: У Вашому романі описано побудову нової моделі відносин між чоловіком та жінкою. Який вплив на такі стосунки має АТО?
О.К.: Багато хто з хлопців мені розповідали про випадки, коли наші бійці на війні знаходять собі вдів, і живуть з ними, маючи тут сім’ї. Причина – вони не знають, що буде завтра, тому живуть одним днем. І для них така поведінка на той момент була цілком нормальною. Але я їх не засуджую. Правда, і не виправдовую. Аналогічно хлопці потерпають від того, що дівчата та жінки залишають їх, йдучи до інших чоловіків, бо не розуміють, навіщо вони пішли на цю війну, і не готові чекати на їх повернення. Тобто, війна змушує людей переглянути своє ставлення до життя.
Кор.: З’явившись, роман «Іду на мир» за коротний термін почав отримувати численну кількість відгуків у соцмережах, здебільшого позитивних. Як Ви реагуєте на критику читачів?
О.К.: Я сприймаю лише здорову критику – оце отак, оце не так, тому що. Наприклад, спочатку в романі багато йдеться про кохання, а вже потім про інше, яке є його наслідком. Втім, переважна більшість критиків-чоловіків наголосили, що у книзі забагато «соплів». Я прислухалась до їх думок і повикидала більшість любовних описів, залишивши трохи для жінок. Але книга від того лише виграла.
А ті, хто критикує неаргументовано, відносяться, на мою думку, до категорії людей, що або самі нічого не написали, або, написавши, не отримали бажаного визнання.
Кор.: Який літературний твір є для Вас фаворитом ?
О.К.: Три книги, які, я вважаю, вплинули на мене найбільше – це «Ключ» Василя Шкляра, «Депеш Мод» Сергія Жадана та «Солодка Даруся» Марії Матіос. Для мене ці книги є найвищим досягненням української літератури. І я сподіваюсь, що вже написала, або ще напишу книгу, яка стане на один рівень з цими романами.
За словами Ольги Кирилюк, завершивши «Іду на мир», вона вже сіла за написання нового гостросоціального роману.
Читайте нас у Telegram та Facebook. Підписуйтесь на наші сторінки та будьте в курсі останніх новин.
